Ансамбль Вірського: «Для всіх костюмів ми возимо окремий автобус»

Ансамбль Вірського: «Для всіх костюмів ми возимо окремий автобус»
Після шаленого концерту у Будинку офіцерів директор-розпорядник ансамблю Вірського у ексклюзивному інтерв’ю RIA розказав, навіщо з артистами в тур їздить чоботар, як часто трапляються травми під час виконання трюків, і як торік ансамбль приймали у Донецьку і Луганську за два місяці до початку бойових дій.

Гучні оплески під час концерту Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, що 12 жовтня пройшов у вінницькому Будинку офіцерів, не вщухали ні на мить. Глядачі, затамувавши подих, спостерігали за вражаючою феєрією, що вирувала на сцені. Кожен танець - то була окрема історія, величезна кількість фантастичних трюків, відточені до дрібниць рухи красенів-танцюристів та розкішні костюми.

Апогеєм концерту став фінальний номер, під час якого у залі… раптово зникло світло. Але танцюристи не припинили танцювати! Це був справжній історичний момент, адже вперше за 78 років існування колективу артисти танцювали у суцільній темряві. Нічого не бачачи, вірчани танцювали під рахунок, а коли світло з’явилося і звукорежисер увімкнув музику, виявилося, що вони абсолютно точно потрапляють у такт, як споконвічно заплановано. Тепер артисти зізнаються: концерт у Вінниці назавжди увійде в історію ансамблю Вірського.

Відео дня

- Таке дійсно було вперше! Наші відчуття неможливо описати словами: у всіх артистів були сльози на очах від щастя та радості, від тієї підтримки та енергетики, яку дала публіка, - ділиться солістка ансамблю Вірського Олена Тютюник. - На сцені хоч трохи щось видно стало, коли люди почали вмикати свої мобільні, а до того - у суцільному мороці наші хлопці виконували найскладнішу техніку. Ми просто розуміли, що маємо продовжувати виступ без світла і музики, і надзвичайно вдячні глядачам за такі емоції, оплески і неймовірну підтримку. На мить навіть здавалося, що люди позривають голоси, бо так нас підтримують. Для нас це було щось дивовижне і дійсно феєричне!

Таку самовіддачу артистів, які попри все не припинили танцювати, вінничани вітали найгучнішими оплесками. Вся зала скандувала: «Браво!» і «Молодці!» - адже артисти ансамблю Вірського у Вінниці показали приклад стійкості і непохитності українців у найскладніших ситуаціях. І завдяки силі мистецтва темрява все-таки відступила - світло з’явилося і артисти продовжили свій виступ.

Про те, чим нині живе славетний ансамбль, які труднощі зараз змушений переживати, та з якими відомими колективами світу має теплі дружні стосунки, після концерту RIA розказав директор-розпорядник ансамблю Вірського, заслужений працівник культури України Віктор Завадський.

За освітою - організатор і керівник театральною справою, у ансамблі Вірського він працює дуже давно. Лише на деякий час ішов з колективу, коли був заступником голови хореографічної спілки України та працював у Палаці «Україна», а останні шість років супроводжує артистів під час всіх гастролей.- Вікторе Станіславовичу, ансамбль Вірського із Вінницею поєднують дуже теплі стосунки…

- Звичайно! Адже, по-перше, Київ і Вінниця близько розташовані, а, по-друге, у Вінниці є багато хореографічних колективів, які є «постачальниками» танцюристів для нашого ансамблю. Сьогодні у нас танцює четверо вінничан і ще багато ваших земляків вчаться у нашій студії. Коли я був заступником голови хореографічної спілки України, бував у багатьох містах, і точно скажу: рівень навчання та підготовки танцюристів у Вінниці, зокрема, у дитячому ансамблі «Барвінок» - дійсно один з найкращих в Україні.

- Як часто ансамбль зараз гастролює за кордоном?

- На рік маємо мінімум одну-дві поїздки. Цього року побували в Угорщині та Польщі. За місяць в Угорщині дали концерти у 23 містах. Було дуже приємно, що зали переповнені, а місцеві глядачі нас надзвичайно тепло приймали - і це були саме угорці. Адже лише в одному місті, що на кордоні з Україною, було багато представників діаспори, всі інші - угорці, які залишилися у захваті від українських танців. Щодо Польщі, то ця країна завжди до нас дуже привітна. З турами ми були там і восени, і навесні. Найсильніше враження отримали після відвідин бази Польського державного народного ансамблю пісні і танцю «Мазовше». Під Варшавою для них побудована величезна унікальна база з концертною залою, гуртожитком для артистів, готелем - навіть страшно говорити, адже, на жаль, у нас такого немає.

- Ваша мрія?

- Звісно! І побудована вона на гроші Варшавського воєводства. Будемо сподіватися, що після децентралізації і в нас відбудуться зміни у цих напрямках. Хоча поки перспективи не дуже радісні. Втім, ми не нарікаємо, бо маємо дуже непогану репетиційну базу у Києві, але питання організації гастролей повністю лежить на наших плечах. Колись концертну діяльність повністю забезпечувала держава, але ця практика була знищена за роки незалежності. Хочеться вірити, що зараз держава все-таки почне займатися культурною політикою, адже коли вона буде правильною, коли буде навчання, інтерес до історії своєї культури, ми й самі зможемо витягнути гастрольну частину.

- З якими ансамблями, крім польського, вірчани ще дружать?

- З грузинським ансамблем «Сухішвілі», які весною приїжджали до нас на репетицію, з багатьма білоруськими колективами, також до всіх сумних подій нас дуже тепло приймали росіяни. У нас завжди були гарні стосунки з артистами з «Берізки» та ансамблю народного танцю імені Ігоря Моїсеєва, у яких ми виступали на базі в «Чайковці», а потім вони проводжали нас до самого потяга. Під час гастролей у Росії публіка нас постійно зустрічала і проводжала оваціями. Зараз, звісно, не дзвонять. Хоча перед початком усіх подій, на весну 2014 року у нас планувався концерт у Кремлівському палаці.

- Весною 2014-го ви ще встигли виступити на сході України до початку бойових дій…

- Так, у березні ми мали концерти у Горлівці, Луганську і Донецьку. Вже тоді стояли якісь козаки на блокпостах, але барикади по місту були поодинокі. Публіка нас, як завжди, вітала стоячи, каміння на сцену не летіло і ніякої агресії ми не відчували. Тоді ж зустрічалися з керівником ансамблю «Донбас», з яким наш ансамбль теж завжди товаришував. А скоро після того, як ми виїхали, все трапилося…

- У вашому колективі є танцюристи зі сходу?

- Є танцюристи родом з Луганська, Горлівки, Донецька. А перед початком нинішнього туру Україною наш ансамбль запросив на концерт на репетиційну базу дітей-переселенців, які займалися українськими народними танцями у своїх містах ще до того, як були змушені їх покинути.

- Будучи майстрами найвищого рівня, ваші танцюристи перед концертами все одно проводять репетиції.

- Коли є час - обов’язково. Сцени різні, тому артистам важливо заздалегідь відчути сцену, а балетмейстеру швидко на місці зорієнтуватися, адже часом через брак місця потрібно поміняти людей місцями у номерах чи знайти заміну для тих, хто, можливо, захворів. До вінницького Будинку офіцерів ми теж мусили звикати, адже до цього наші концерти завжди проходили в театрі.

- Травми часто трапляються під час виконання складних трюків на сцені?

- Не часто, але бувають як у хлопців, так і у дівчат, і як правило, після виснажливих гастролей, коли після щоденних переїздів дається взнаки втома. Вік трюкачів взагалі короткий. На жаль, не всі дотягують навіть до пенсії - така специфіка роботи. Але наші хлопці - молодці, усвідомлюючи всі ризики, обов’язково приділяють час розігріву, готуються дуже ретельно.

- Подружніх пар у колективі багато?

- Так, цього разу дев’ять пар привезли. Танець з'єднує серця (сміється). Це закономірно, адже з такою напруженою роботою, щоденними репетиціями по 8-10 годин навіть не уявляю, де ще молоді люди можуть знайомитися. Всі наші танцюристи живуть ансамблем і максимум часу присвячують саме йому.

- Хто у ансамблі зараз наймолодший, а хто - найстарший?

- Наймолодшому - Микиті Литвинову - нещодавно виповнилося 18 років. Коли їхали в Польщу, навіть довелося брати дозвіл у батьків, щоб вивезти його за кордон. А найстаршому солісту - заслуженому артисту України Олександру Омецінському - 40 років, він якраз очікує пенсію, на яку артисти балету виходять після 20 років роботи.

- У вас настільки розкішні костюми! Певно, окремий автобус для них возите?

- Так, для костюмів виділено окремий мікроавтобус. У Києві ми маємо свій власний костюмерний цех. Костюми у танцях, які ставив ще Павло Вірський, створені за тими ж старовинними ескізами, а для нових постановок макети костюмів створює спеціально запрошений художник. Шиємо все в різних місцях, останнім часом - найчастіше у Львові, де збереглися майстри і цінова політика більш-менш прийнятна. А взуття на замовлення нам шиють у Києві, хоча теж мусимо викручуватися, адже немає виробництва хорошої шкіри, тож її доводиться окремо закуповувати. А ціни, самі знаєте, які зараз. Ще на початку року одна пара чобіт обходилися нам у 1400 гривень, вишита сорочка - у 1800 гривень - а за новими цінами все набагато дорожче. Всі костюми ансамбль купує за власні кошти. Держава нам тільки зарплату платить і до цього дня ми не платили за оренду приміщення. Але й за це питання зараз розпочалася боротьба. Сьогодні (час інтерв’ю - 12 жовтня, - прим. авт.) генеральний директор та художній керівник нашого ансамблю Мирослав Вантух саме буде зустрічатися з міністром та керівниками інших національних колективів, і буде вирішуватися фінансове питання. Нас не виганяють з приміщення, але хочуть покласти на нас всі витрати. Для нас це зараз болюче питання, адже заробити не так просто. Коли їдемо за кордон, ще маємо прибуток, але гастролі по Україні з фінансової точки зору - це просвітницька діяльність.

- Окрім костюмерів, хто ще їздить з вами в тур? Гримери?

- Ні, гримерів у нас немає, всі дівчата й хлопці перед виходом на сцену самі себе фарбують. А окрім артистів та адміністраторів в тур обов’язково їде звукорежисер, який також є світлорежисером, один машиніст сцени, а другий - йому допомагає і також є чоботарем.- За 78 років існування ансамбль побував у понад 80 країнах світу, а в рідній Україні виступав навіть на футбольних стадіонах. Яке було найбільш незвичне місце для виступу? В Африці, наприклад?

- В Африці я з артистами не був, але, наскільки пам’ятаю, вони виступали в Каїрській опері. Зі свіжих моїх особистих спогадів - це концерт у величезній залі на 5000 місць у «Мехіко-Сіті», а також дуже цікаві зали у Бразилії, де ми позаминулого року провели цілий місяць. Виступали як у найсучасніших концертних залах, так і в старовинних, зокрема, у Сан-Паулу концерт проходив у оперному театрі, який вважається одним з найстаріших у Бразилії. І того ж року ми відвідали Китай, де наші гастролі тривали два місяці. Китай надзвичайно вразив! Можна засуджувати чи ні, але там існує культурна політика партії. Вона дуже своєрідна і полягає в тому, що в Китаї побудована просто величезна кількість театрів - є такі футуристичні, яких я ніде не бачив! Китайці спеціально запрошують спеціалістів з Європи та Америки, які будують їм найкращі сучасні театри з повним устаткуванням, великими залами і можливістю їх найрізноманітніших трансформацій. Потім запрошують колективи й артистів - і держава стимулює чи просто змушує великі корпорації викуповувати всі квитки для своїх працівників, таким чином долучаючи людей до культури.

- На вашій базі у Києві є музей Павла Вірського. Що там цікавого зберігається?

- Його особисті речі, зокрема, піджак та стілець, сидячи на якому Вірський проводив репетиції. Також є багато стелажів з найрізноманітнішими документами, грамотами, Орден дружби. Є багато подарунків, які ансамбль привозив з різних країн: від мексиканських сомбреро і польських шахтарських касок - до бивнів моржа.

- А як Павла Вірського називали всередині колективу?

- Патроном. Всі згадують про нього дуже добре. Мирослав Вантух декілька разів з ним особисто зустрічався і часто розповідає про ті моменти. Павла Вірського згадують по-доброму, хоча він був досить жорсткою людиною, вимагав підкорення, особливо у залі. Міг і насварити, і похвалити. У нього завжди було бачення генія. Він міг на вулиці чи в тролейбусі зустріти людину і запросити танцювати в ансамблі. Йому було дуже непросто, адже тоді не було школи, ансамбль створювався з нуля, тож його твердість була абсолютно виправданою. У день його народження, 25 лютого, всім ансамблем ми обов’язково йдемо на його могилу на Байкове кладовище, куди з квітами приходять і всі колишні танцівники. Цього року з нагоди ювілею у себе в фойє ми встановили білосніжну скульптуру Павла Вірського, яку створив молодий скульптор Іван Мельничук. А восьмого жовтня, коли з концертом були в Одесі, всім колективом принесли квіти до будинку, де колись жив Вірський і де нещодавно було встановлено меморіальну дошку.- Зараз вишиванки і все національне стали дуже популярними. Відчуваєте цю тенденцію по збільшенню кількості дітей, які приходять на навчання у вашу школу?

- Чесно кажучи, у нас потік діток, які хочуть навчатися у хореографічній школі при ансамблі, завжди був великим. У школу, якою керує дружина Мирослава Вантуха - народна артистка України Валентина Володимирівна Вантух, дітей приймають з шести років. Після десяти років навчання на конкурсній основі діти можуть вступити до студії, яку заснував ще Вірський. Після дворічної студії випускники мають диплом артиста народного танцю, а найкращих художній керівник запрошує перейти на роботу в ансамбль. Втім, навіть ті, хто не потрапляє до основного складу, знаходять себе в інших колективах. Ця «кірочка» про закінчення студії ансамблю Вірського багато значить і є пропуском у колективи не тільки України, а й світу. Наші випускники, які виїжджали за кордон, неодноразово просили надати підтверджуючі документи, що вони навчалися в студії ансамблю Вірського.

Дякуємо за організацію інтерв’ю компанії «ВІННИЦЯКОНЦЕРТ».

Всі фото Володимира Слободянюка

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (1)
  • Дарья

    Виступи були неперевершені, дякую за чудовий вечір у Вінниці.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
14:24 Чемпіон підняв гирю 220 разів. В області визначили найкращих спортсменів серед аграріїв 14:14 У лабораторії виготовляли кілограм амфетаміну на місяць і збували через мережу клієнтів у Вінниці play_circle_filled photo_camera 13:16 Внаслідок масштабного обстрілу 22 березня пошкоджені всі енергоблоки на Ладижинській ТЕС 12:57 Чому «Долина» має забрати водомати з Вінниці? Отримали пояснення від мерії Від читача 00:11 Учні з Вінниці здобули призове місце на Таборі підприємництва у Львові 12:12 Судитимуть ділків, які пропонували «посприяти» отримати посаду ректора медуніверситету 12:06 «Дуже вчасно! Дуже красиво й потужно!» Чим вразив концерт-реконструкція у Вінниці? play_circle_filled photo_camera 11:22 Уряд уточнив перелік ВПО, які отримуватимуть допомогу на проживання. Що нового? 10:21 Де у Вінниці 28 березня не буде світла, гарячої та холодної води. Адреси 09:36 Вночі ворог застосовував стратегічну і тактичну авіацію, атакував кількома хвилями дронів 09:11 «На щиті» повернувся додому Андрій Цвях. Сьогодні Героя проводжатимуть в останню путь 09:00 Охорона та безпека під час війни: вінницькі охоронні фірми, сигналізація та відеонагляд (партнерський проєкт) 08:17 Сьогодні відзначають Всесвітній день історика. Історія, заборони та прикмети 28 березня 21:11 Чоловік здійснив 38 транзакцій і перевів собі з карти знайомого понад 255 тисяч 20:18 В один день на Вінниччині сталось одразу чотири автопригоди, в одній з них загинув пішохід photo_camera 19:45 Не лише комуналка. Які пільги має родина учасника бойових дій 19:19 Сварка через свійську тварину ледь не закінчилася трагедією 18:53 «Дочка у снах кличе тата, а в мене від того серце розривається». Жінка просить підтримати петицію 18:23 З нагоди річниці створення Нацгвардії відзначили військовослужбовців Вінниччини photo_camera 17:33 Тяжилівського різника волосся забрали в Дніпро. Що про це кажуть мами постраждалих дівчаток?
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up