Олександр Пономарьов у Вінниці: «Якби хтось сказав, що я буду співати, я б по голові тріснув!»

Почути наживо неймовірний голос та улюблені пісні Олександра Пономарьова вінничани змогли першого жовтня на концерті у Будинку офіцерів.

Привітавши шанувальників, артист зізнався, що дуже скучив за Вінницею, адже нинішній тур «Я люблю тебе» для нього перший за останні 10 років:

- Довго збирався, але весь час щось заважало, такі часи… Зараз, коли наші хлопці гинуть, зрозуміло, не до співу. Але я поговорив з ними, маю багато друзів на передку, кажу: «Не їду в тур. Як можу співати, коли така ситуація в країні?» А вони кажуть: «Навпаки - давай, їдь! Давай нашим дівчатам, дружинам, хлопцям, що вийшли на зміну, відпочити і трошки відволіктись…» І я подумав, що так і зроблю. Зробив. Тому сьогодні, Віннице, мої пісні для вас!

Разом з хітами «Зіронька», «Варто чи ні», «Ніченькою темною», «Я ніколи нікому тебе не віддам», «Човен», «Він чекає на неї» та багатьма іншими артист співав улюблену пісню своїх батьків «Ніч яка місячна», всім матусям присвятив трепетну «Чорнобривці», а донечкам – «Доня моя».

Своєю бездоганною іспанською мовою, яку, як розповів сам артист, вивчав ще у школі, Олександр Пономарьов вразив присутніх, заспівавши кубинську пісню, котру свого часу йому подарував під час гостин на Кубі Фідель Кастро. Посеред пісні хлопці з шоу-балету співака прямо із зали витягли на сцену чотирьох глядачок, яким окрім танців на сцені ще й пощастило особисто поцілувати Олександра Пономарьова. Звання головного романтика України у Вінниці співак підтвердив ще й тим, що на прохання вінничанки, яка вийшла до нього з букетом, тут же під гучні оплески привітав з днем народження її маму – Тетяну Петрівну.

- Це був настільки особливий концерт! Перевершив усі сподівання! – ділиться враженнями вінничанка Олена Мудренко. – Який голос, які пісні, яка щирість! Особливо було цікаво, як Олександр Пономарьов розказував історії створення пісень. Історії про Венецію, зустріч з Фіделем Кастро, лист від шанувальниці, який став піснею «Чомусь так гірко плакала вона» - все було надзвичайно цікаво! Браво!

Після двох годин спільних співів і неймовірного вечора у компанії улюбленого співака вінничани двічі викликали Олександра Пономарьова на біс. Стоячи, співали з ним патріотичні пісні «Заспіваймо пісню за Україну» і «Не стидайся, то твоя земля».

Після концерту найпалкіші шанувальниці дочекалися артиста біля Будинку офіцерів, встигнувши взяти автографи і зробити фото на пам'ять. А про найцікавіші новини свого життя Олександр Пономарьов розказав у ексклюзивному інтерв’ю RIA.

- Олександре, буквально тиждень тому ви опублікували фото зі зйомок свого нового кліпу «Безкрайні кілометри висоти». Дійсно самі керували літаком?

- Так, під час зйомок кліпу вже вдруге був другим пілотом. Пару разів брав на себе ситуацію і контролював літак. Але, ясно, що повністю від початку і до кінця вести його не зміг би.

- Десь спеціально навчались?

- Ні, ніде не вчився. Це взагалі мій страх був. Він і залишається. Я лише частково його поборов. Кліп цікавим буде – скоро подивитеся! І пісня гарна, мені її написав Сергій Підкаура, який також є автором моєї пісні «Серце» і багатьох хітів Могилевської, зокрема, її хіта «Відправила месседж». У новому кліпі я літав на кукурузнику, по-модному його тепер називають біпланом, але все одно то звичайний кукурузник (посміхається). Хоч трохи стрьомний, але, кажуть, що самий надійний літак! Сідає, де хочеш, тільки б дерев не було на дорозі.

- Ваш виступ у Вінниці припав на Міжнародний день музики. Ви застали шоу-бізнес 20-річної давнини і добре знаєте нинішній. На вашу думку, музика в Україні розвивається у тому напрямку?

- А чого ж ні?! З’являються нові хороші імена. Зараз з жовтня почнуть крутити на радіостанціях кожну третю пісню українську – ще більше почне з’являтися. Нарешті розвернеться вся ситуація! Раніше ж було як: українські співаки і співачки починали співати російською, бо на радіо пісні не брали. А зараз буде навпаки - тепер наші російськомовні співаки повернуться і згадають, що вони українці. Це дуже добре!

- У вас є власна вокальна академія. Особисто там викладаєте?

- Ні, у Вокальній академії Олександра Пономарьова працює ціла команда. Люди, яким я довіряю. Це викладачі, які були зі мною у «Голосі країни», а також працювали викладачами по вокалу у «Х-Факторі». Хореографію й акторську майстерність у нас також викладають потужні професіонали з іменами, зокрема – прима театру Франка, народна артистка України Людмила Смородина. У академії ми робимо різні цікаві проекти, які корисні не лише для початківців, а й для відомих людей. У нас уже було багато зірок - для маститих це також корисно. Я, зокрема, ходжу на кожний інтенсив. Не викладаю, але підказую – скоріше, як граючий тренер. Там мені самому дуже цікаво, адже це завжди щось нове, це кожен раз нові емоції. Не буває емоційно однакових інтенсивів. Хто пройшов інтенсив, підтвердить: неможливо пояснити, що там відбувається, але після цього змінюється повністю все у житті. Як це пояснити? Я не знаю. Немає нічого такого екстраординарного, все звичайно і просто, але люди повністю змінюються. І, в першу чергу, міняється відношення до музики: стає або кардинально фанатичне, або взагалі людина більше не хоче співати. Як пише Біблія, кожна ж людина має свій талант. Якщо не знайшов свій талант – грішник. Якщо знайшов і не реалізував – подвійно грішник. У житті відповідь: «Ні» - так само дуже важлива.

- А ви коли відчули силу свого голосу? Пам’ятаєте той момент?

- Так, це було у піонерському таборі. Коли я співав «Маки, маки, красные маки», мені всі казали: «О-о-о! Дивись, як співає!» (посміхається) Хоча у моїй родині ніхто співав. Батьки, Царство їм небесне, були у інших сферах. Мама у мене будівельник, тато - слюсар-інструментальник і токар шостого розряду. Вони не співали. А коли я співав, тато мені казав: «Саша, йди в підвал і співай там. Там тобі буде добре і дровам приємно» (сміється). Я ж тоді спортом займався. Ніхто тоді навіть не думав, що я буду співати. Якби мені тоді хтось сказав це, я б, напевно, ще б по голові тріснув (сміється).

- Коли у вересні Олександр Усик виходив на бій за титул чемпіона світу з боксу під вашу пісню «Не стидайся, то твоя земля», дозвіл питав?

- Усик - красавчик! Він до бою дзвонив, казав, що дуже подобається ця пісня і саме під неї хоче вийти на ринг. А вже коли говорили після бою, він і дякував, і казав, що дуже сильно відчув патріотичну підтримку. Бій же ж у Польщі був – інша країна. Я радий, що пісня його у той момент підтримала. Навіть сам коли дивився по телевізору, як він виходить під цю пісню, відчув аж мурашки по шкірі.

- А ви сумуєте за боксом, адже свого часу серйозно ним займалися?

- Ні, не сумую. Коли отримав травму, за два тижні в мене зір зі ста відсотків впав на мінус два. Тому не сумую. Це був шматок мого життя, але я його пройшов і тепер уже він мені не потрібен. Це ж не школа, коли сумуєш за однокласниками.

- До речі, 2 жовтня - День учителя. Розкажіть, про ваших улюблених вчителів.

- У мене багато викладачів було і в школі, і в музичному училищі, і в консерваторії. Найперше згадуються педагоги з консерваторії, бо то ближче по часовому відрізку. От нещодавно виповнилося б 90 років моєму викладачу по вокалу Костянтину Огнєвому. Ще був Володимир Дмитрович Гнатенко. Обидва вже пішли з життя - Царство їм небесне, але це саме ті люди, яких я можу назвати великими постатями, з якими я знаходив спільну мову. Взагалі є багато викладачів, яких я поважав і поважаю до цих пір. Зокрема, мій класний керівник у Хмельницькому Йосифа Йосипівна – досі поважаю і пам’ятаю!

- Ваш син Сашко вчиться у четвертому класі. Кажуть, коли діти вчаться у школі, батьки теж ніби заново вивчають предмети. У вас так? Адже ви досить багато часу проводите с сином.

- Та де ж багато?! Я, на жаль, якраз небагато часу з ним проводжу. Він же живе з моєю колишньою дружиною, у якої тепер інший шлюб. Я тільки можу брати сина на вихідний на один день. Часу у нас мало, але нещодавно мені його дали на місяць і ми разом їздили по Європі. У нас були чудові мандри і пригоди! Весь час, який мені дозволяють з ним бачитися, я використовую повністю. Але, звичайно, хотілося б більше… А от щодо питання про школу – у сина все добре, він взагалі у мене толковий. Я теж вчився у школі непогано - без трійок, тільки погана поведінка завжди була (посміхається). А син вчиться без четвірок, поки що круглий відмінник. Я не хочу, щоб він був ботаном, але поки йому йде навчання, хай вчиться.

- У інтерв’ю ви не раз зізнавалися, що мрієте писати музику для кіно...

- Так, але не просто музику для кіно. Свою студію звукозапису, яка сьогодні є однією з топових на пострадянському просторі, я будував таким чином, щоб садити оркестр. Я колись бачив, як роблять фільми в Голлівуді: великий оркестр сидить з розгорнутими нотами і під керівництвом диригента грає прямо під величезним екраном. Наприклад, за сюжетом потрібна тема тривоги – і вони тут же грають (імітує низький звук, - прим. авт.) Живунець такий! Я саме про таке написання музики мрію.

- Коли будували студію, ця картинка вже тоді була у вас перед очима?

- Так! Бо я дійсно дуже хочу це зробити. І можу! У мене є хороші друзі, пов’язані з кіно. Мій друг Влад Ряшин, наприклад, засновник компанії StarMedia, яка робить дуже багато фільмів. Днями він запросив мене на презентацію першого англомовного серіалу «Мата Харі», який створений українською компанією. Прем’єра буде у середині жовтня у Каннах. Не знаю, чи встигну поїхати, але для чого про це розповідаю зараз – бо я вже проговорюю свою мрію, яка, думаю, скоро почне здійснюватися. Я хочу написати дорогу музику для фільму. Не мається на увазі дорогу по грошах, а дорогу по відношенню. Ясно, що це більш затратно, ніж посидіти за електронним інструментом і записати ноти. З оркестром значно важче! Але це й на довше. Я люблю такі штуки!

- Наостанок – розкажіть, що можете робити з ранку до ночі в задоволення?

- (хвилини дві думає, - прим. авт.) Те, що я й роблю! В принципі, у житті я все роблю в задоволення!

- Значить, ви - щасливий?

- Слава Богу! Звичайно!

Дякуємо за організацію інтерв’ю компанії «ВІННИЦЯКОНЦЕРТ».

Фоторепортаж з вінницького концерту Олександра Пономарьова – Дмитра Данкевича.

Вінничанам теж вдалося здивувати Олександра Пономарьова. Артист неабияк зрадів, побачивши оригінальний букет з кленовим листям: «Прикол! Це вазончик чи що? Я взагалі за те, щоб вазончики дарували! Поливаєш і згадуєш»

Одна з наймолодших вінницьких шанувальниць Олександра Пономарьова – 4-річна Вікуся Лисак. На концерт прийшла з мамою Іриною, для якої вже 20 років пісня «Зіронька» залишається особливою і улюбленою

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.