Чорні діри ракетних «точок» залишили у подарунок Якушинцям
- Громада разом з депутатами сільради виявилася безсилою проти чиновників, - каже депутат Вінницької районної ради, житель Якушинець Валерій Щербань. – Ми пропонували створити сільське комунальне підприємство, яке б займалося вивезенням металу з ракетних «точок». Знайшлися б і спеціалісти, і техніка... Люди мали б роботу. Нехай би хоч частину тих коштів залишили громаді. Їх вистачило б не тільки на завершення робіт з газифікації села. Майже 30 років не можемо закінчити прокладання газопроводу. Нема грошей. А тут вони лежали під носом. Ракетні шахти знаходяться на території сільради. Хоч би якусь компенсацію виплатили за це...

Валерій Щербань каже, що у відповідь на таку пропозицію їм пояснили, мовляв, громада не має права претендувати на майно військових, бо це державне майно. «Бачите, як виходить, продовжує співрозмовник, - громаді не можна, а приватному підприємству такий дозвіл надали…»
Більше двох років вивозили металобрухт
Лев Ерліх, колишній військовий, полковник запасу, нині приватний підприємець, орендує частину угідь, що прилягають до місця розташування ракетного полігону. Каже, вже більше двох років підприємці ріжуть і вивозять метал з ракетних шахт. Тепер майже закінчили роботу. Співрозмовник уточнює, що добре знайомий з керівником підприємства. Знає, що фірма працює на законних підставах. Це підтвердили неодноразові перевірки.

- Вивозити з ракетних шахт справді є що, - продовжує колишній військовий. – Там не тільки велика кількість, а й спектр металів.
Лев Ерліх знає про це не з чиїхось розповідей. Сам служив ракетником. Нагадує, що влітку виповнюється 50 років з часу створення ракетних військ. Колишні ракетники мають намір відзначити цю дату.
- Добре було б, якби Міноборони офіційно організувало таке святкування. Треба згадати про такі війська, і про тих, хто служив у них.
Американці не вірили, що фотографуються біля ракетної шахти
- Одного разу у нас була американська делегація, - розповідає Лев Ерліх. – Для них організували екскурсію по Вінниці. Після того я запропонував їм подивитися ще один об’єкт. Вони не вірили, що можна сфотографуватися біля шахтного комплексу. Того самого, в якому знаходилася ядерна ракета. Одна з тих, що була націлена насамперед на їхню країну.

По дорозі до полігону американці ледве не загубили свого колегу. Майкл, здається так звали хлопця, пропав якось несподівано. Так само несподівано з’явився. Я чекав, поки перекладач пояснить, що з ним сталося, і де він був. Але перекладач від сміху не міг вимовити слова. Зрештою, сказав:
- Хлопець ніяк не міг знайти в лісі туалет…
У шахтах мали складувати отрутохімікати
Після того, як ракети забрали, постало питання про можливе використання залишених шахт.
- До нас дійшла інформація, що у Якушинецьких шахтах планують складувати отрутохімікати, - каже Валерій Щербань. – Я тоді особисто писав листи у різні державні установи з проханням підтвердити цей факт. Але ніхто не поспішав з відповіддю. Тоді я повідомив про це на сесії сільради. Всі депутати, так само, як і жителі села, виступили проти. Вважаю, що цим самим ми відвернули від Якушинець ще одну напасть. Бо ж полігон знаходиться у лісі. Звідси води потрапляють у Південний Буг. Поруч створений лісовий заказник місцевого значення. В урочищі Христикове ростуть унікальні рослини. Хіба в такому місці можна складувати отруту?..
Питання про подальше використання шахт залишається відкрите.
- Нам обіцяють повну рекультивацію землі на полігоні, - розказує Валерій Щербань. – Але я не можу такого уявити. Хто був там, бачив, скільки території покрито бетоном. Що з ним зроблять? Вхід у шахти прикриють плитами – і все...

Ні депутати, ні громада поки що не мають чіткої відповіді, яким залишать полігон ті, хто на ньому хазяйнує уже більше двох років, заробляючи гроші від продажу металолому. «А хто прибере купи сміття поруч з полігоном? – запитує пан Щербань. – Це ж не люди з села його вивезли. Бачите, тут ізоляція з кабелів, шматки металу…»
Місце розваг для екстремалів
Під час перебування на полігоні зустріли гурт молодих хлопців у захисній плямистій формі. Вони якраз обстежували вхід у командний пункт. Потім спустилися у шахту. На глибину більше тридцяти метрів ведуть гвинтові металеві східці. Кажуть, на дні нічого цікавого. Кімнати без дверей. Усе повалено, потрощено.
Потім перейшли до другого об’єкта. Забралися на бетонний купол, передбачений для прикриття боєголовки ракети. Люк з купола знятий. Бо він був з металу. Так само виламані двоє броньованих дверей при вході в командний пункт. Через відкритий люк видно чорне провалля. По боках ще залишилися металеві кріплення. Внизу – вода. Кинутий камінь засвідчив про це. Такої акустики, як тут, не чув ніде. Так гучно відлунює кожне сказане у безодню слово, аж моторошно стає!

Хлопці кажуть, що вони є членами одного з клубів екстремалів. На полігоні у них змагання. Про отримання дозволу на перебування на полігоні, так само, як і про можливість спускатися у шахти, мовчать.
- У Вінниці теж є клуб любителів екстриму, - каже студент одного з вузів. – Ми шахти у Якушинцях облазили вже уздовж і поперек. Навіть фотки повиставляли на своєму сайті…
Молодий хлопець на полігоні назвався охоронником. У відповідь на запитання, що саме охороняє, показав на балони з киснем. При їх допомозі ріжуть метал. З приводу непроханих гостей, які з’являються на полігоні, сказав, що не може їм заборонити сюди приходити. Тим більше, що дорога на полігон проходить через КПП загону МНС. Однак полігон – не їхній об’єкт. Та й обминути вартових не складно. Стежок у лісі багато…
Коментар
Василь Катілов (60),
сільський голова Якушинець:
- Ми справді мали намір отримати хоч якусь копійку компенсації за перебування на території сільради такого об’єкта. Але марно. Навіть тоді, коли підприємці почали різати метал, повідомили в різні силові структури з проханням перевірити законність таких робіт.
Перевіряючі відповіли, що фірма все робить на законних підставах. Але якщо раптом станеться якась біда? З кого спитають? Звичайно, з влади. Бо ж об’єкт на території сільради. Молодь ходить туди, як на екскурсію. Треба, щоб не тільки у нас про це боліла голова.
Ліс, в якому знаходяться шахти, належить Міноборони. Але військові, мабуть, вже й забули про такий об’єкт. Тим часом територіальній громаді не байдуже, яка подальша доля цих чорних «точок». Що з ним зроблять і якою залишать громаді землю…
Довідка
Полігон з чотирьох шахт, в яких знаходилися ядерні ракети, почали будувати у лісі під Якушинцями у середині 60-х років минулого століття. На будівництві, крім військових, працювали метробудівці, а також шахтобудівники. Старожили у селі знають про це, бо дехто зі спеціалістів квартирував у них.
Вартість однієї ракети, що стояла під Якушинцями, становила один мільярд (!) радянських карбованців (на той час – більше одного мільярда доларів). На полігоні було чотири такі ракети. Вони знаходилися на глибині приблизно 10-поверхового будинку.
Там же, під землею, був командний пункт, розташовувалися пункти для бойового чергування, інші кімнати. Підземна споруда нагадувала собою житловий будинок. Доступ до ракет здійснювався через підземні ходи, з’єднані між собою. На поверхні знаходилися ангари для обслуговування ракет. Довкола полігону стояли спостережні пункти для вартових. Уся територія полігону була огороджена колючим дротом, по якому проходив струм високої напруги.
До полігону проклали бетонну дорогу. Вона тягнеться з автотраси Вінниця-Хмельницький. Збереглася до цього часу. Тільки в деяких місцях, неподалік від полігону, бетонні плити вже зняли.
Після підписання тристороннього договору між США, Росією й Україною про ліквідацію ядерних стратегічних ракет, їх демонтажем займалися фахівці одного з вінницьких підприємств. Вони ж вивозили кольорові метали. Після них дозвіл на вивезення чорних металів отримало інше приватне підприємство. Воно й завершило на сьогодні цю роботу.
Читайте також про музей ракетних військ під Первомайськом:
Винницкие офицеры - экскурсоводы в самом "ядерном" музее (ВИДЕО)
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google