Іван Дем'янюк очікує на розгляд своєї справи німецьким судом. Від страти врятувала… фотографія?

Однак у цій резонансній справі не буде свідчень земляків Дем'янюка. Представники німецької Феміди не збирали свідчень на батьківщині підозрюваного. А ось німецька журналістка Аліс Бота з газети «Die Zeit» минулого тижня протягом трьох днів спілкувалася із земляками Івана Дем'янюка, а також з його далекими родичами. Повезла в Німеччину немало цікавих фактів.

Майн гот, які дороги!
- Це будуть ексклюзивні матеріали, - сказала  Аліс у розмові з кореспондентом «RIA». – Поки що у Німеччині ніхто не висвітлював цю сторону медалі. Бо ніхто не був тут, у його селі. Всі пишуть, що він кат, допомагав нацистам знищувати полонених. Хоча судом це не доведено. Мене найбільше цікавили деталі біографії Дем'янюка того періоду, коли він ще не пішов до армії. Я приємно здивована тим, що всі, з ким говорила, мають гарну думку про свого земляка. Незважаючи на те, що світова преса трубить про Дем'янюка як про ката, люди не змінюють своєї думки про Івана. Вони не вірять, що він міг стати катом.
Перед тим, як вирушити у дорогу, Аліс найбільше цікавило, чи не марною буде її поїздка. По телефону через перекладача вона запитувала, наскільки відкритими у спілкуванні є земляки Дем'янюка. Зокрема, ті люди, про яких згадувала у своїй публікації «RIA». Їй не вірилося, що українці нині не менш розкуті у спілкуванні, ніж європейці. Колега з Німеччини вважала, що нашим людям не дозволяють говорити те, що вони вважають за потрібне сказати. Тому у перший день свого приїзду гостя, яку супроводжувала перекладачка з Києва Емілія Тешаєва, навіть не заходила у сільраду. Ходила по селу і спілкувалася з ким вважала за потрібне. Два наступні дні їх супроводжували працівники сільради – секретар Тетяна Джерук та бухгалтер Людмила Савчук. Вони допомагали зустрітися з тими, хто мав що сказати про Дем'янюка.
Про українців у гості залишилися дуже гарні враження. Чого не можна сказати про наші дороги. Поїздка ними так втомлювала  Аліс, яка сама вела машину, що та не знаходила слів для висловлення свого здивування.
До речі, з України німецька колега поїхала до Польщі. Там її цікавитимуть спогади, що стосуються фашистського концтабору Сібібор. З Польщі шлях німецької журналістки проляже до Ізраїлю, де вона також збиратиме матеріали, що стосуються справи Івана Дем'янюка.
Нагадаємо, у 1988 році в Ізраїлі його засудили до страти. Однак у 1993 році Верховний суд цієї країни відмінив вирок. Про одну з причин такого рішення гостя дізналася на батьківщині Дем'янюка.
Фронтові листи і фото
Серед тих, кому писав листи з фронту Іван Дем'янюк, була його двоюрідна сестра – Марія Аврамівна Дем'янюк. Одного разу у конверті було фото Івана. Він на ньому - у військовій формі. Фотограф зафіксував його у повен зріст. Маня, так Іван звертався у листах до двоюрідної сестри, зберігала фронтові звістки протягом багатьох післявоєнних років. За однією з версій, саме ці листи врятували Івана від страти.
Загадкою залишається те, яким чином Марії Аврамівні вдалося зберегти фото, адже всі фотознімки Дем'янюка, які були в селі, вилучили кадебісти.
- Тітка могла б вам розповісти набагато більше й детальніше, як то все відбувалося, - каже один із родичів Дем'янюка – Віктор Дем'янюк. – На жаль, її вже нема на світі. Ми її поховали сім років тому, у 2002-му. Але я добре пам'ятаю, як вона розповідала про приїзд Іванового сина. Я так розумію, що це було у той час, коли його судили в Ізраїлі. Син Дем'янюка разом із адвокатом збирали усі можливі підтвердження його невинності. За словами тітки, на листах і на фотографії значилися дати. «Як адвокат побачив ті цифри, - згадувала тітка Марія, - то аж у долоні сплеснув і вигукнув по-своєму: «Алібі!» Слово не потребувало перекладу. А син Івана пояснив тітці, що в матеріалах суду сказано, що батько у цей час був у концтаборі. Листи і фотографія свідчили, що він знаходився на фронті.
Нині не просто стверджувати, чи насправді фронтові листи і фронтове фото переконали представників ізраїльської Феміди. Однак достеменно відомо: смертний вирок проти Дем'янюка скасували. Для такого рішення потрібні були неабиякі аргументи. Схоже, вони знайшлися. Інакше вирок суду залишили б у силі.  

Я все розкажу людям…  
У Дубових Махаринцях було два чоловіки на прізвище Дем'янюк. Звали їх теж однаково – Іванами. Обидва пішли в армію ще до війни. Обидва воювали. Один Дем'янюк – Іван Андрійович повернувся живим. Іншого Дем'янюка – Івана Миколайовича підозрюють у злочинах проти євреїв у концтаборі Сібібор. За інформацією слідства, він служив там наглядачем. На таку службу погодився після того, як потрапив у німецький полон. Відзначався особливою жорстокістю, за що отримав прізвисько Іван Грозний. Нині чекає початку судових засідань у Мюнхені в Німеччині. 
Підозрюваний, за інформацією зарубіжних ЗМІ, категорично відкидає звинувачення про свою причетність до того, що прислужувався нацистам. Після війни додому не повернувся. Виїхав до США, де працював шофером. Кажуть, його впізнав один із колишніх в'язнів, коли фото Дем'янюка показали по телевізору.
Так само загадковими залишаються деякі обставини, що стосуються біографії іншого Дем'янюка – Івана Андрійовича. У сільській раді дуже мало інформації про цю людину.
Секретар сільради Тетяна Джерук каже, що в архіві є тільки один запис – про смерть Івана Андрійовича.
- По наших документах значиться, що він помер у 1970 році, - каже Тетяна Василівна, - а на надгробному постаменті записано 1971 рік. Де він служив, у яких частинах воював, такої інформації у селі нема. Я чула від людей, що обидва Дем'янюки – далекі родичі. А на фотографіях вони навіть схожі між собою.
На могилі Івана Андрійовича Дем'янюка стоїть надмогильний знак, на якому зображено фото померлого. Фотографія військова. За знаками на погонах видно, що він служив у танкових військах. Довгий час після війни про нього в селі нічого не знали. Повернувся додому приблизно у середині 50-х. Приїхав не сам – із дружиною і двома доньками. Був мовчазний і понурий. Кажуть, ніколи його не бачили з військовими нагородами. Взагалі рідко з'являвся на урочистостях з нагоди Дня Перемоги. Працював у колгоспі. Несподівано для земляків наклав на себе руки.
- Сталося це невдовзі після того, як батько розповів Дем'янюку, що бачив його фотографію у слідчого КДБ, - каже Петро Бондарук, син колишнього фронтовика. Його батька декілька разів викликали на розмову слідчі. Додому теж приїжджали. Було це у 70-х роках. Справа в тому, що батько, його теж звали Петром, служив разом з Іваном Дем'янюком, тим, якого підозрюють у прислужництві фашистам.
- Одного разу, - продовжує розповідь син фронтовика, - під час такої розмови поклали перед батьком на столі фотографії. Серед них був знімок Івана Андрійовича Дем'янюка. Запитують, чи є між ними фото твого фронтового друга? Батько відповідає: «Ні, нема». Тоді йому кажуть: "Невже нікого не впізнаєш?" Звичайно, батько упізнав іншого Дем'янюка – Івана Андрійовича. Йому пропонували сказати. Що це той самий Іван, з яким він був на фронті. Але батько цього не зробив. Коли повернувся додому, розповів Андрійовичу, що бачив його фото у КДБ. Той невдовзі повішався. А дружина після того так само несподівано продала хату і виїхала кудись з дітьми. Одні казали, що в Херсонську область, інші – у Харківську.  
Старожили пригадують, як вона не раз після скандалу у сім'ї застерігала чоловіка такими словами: «Будеш протягувати руки, все людям розкажу про тебе…»
Що жінка мала на увазі, залишилося загадкою. Олександр Черчук, як і ще дехто з односельців, вважають, що чоловік пішов з життя саме через жінку. Мовляв, вона зраджувала йому з іншим. От він і не стерпів цього…

Матеріали шукайте у Москві
- Так, була у нас кримінальна справа по Івану Дем'янюку, - каже завідувачка архіву обласного управління СБУ Зоя Шайтанова. - До неї, очевидно, й долучили фотознімки з Дубових Махаринець. Але в нашому архіві вони не зберігаються. Так само, як і кримінальна справа. Мабуть, усі матеріали передали в Москву. У Вінниці їх нема.
Так само не вдалося пролити світло на фронтове минуле іншого Дем'янюка – Івана Андрійовича. Військовий комісар Козятинського району Микола Янчук пояснив, що в архівах зберігаються «Алфавітні книги». У них записано прізвища тих, кого у різний час призивали на службу в армію. Де саме зберігаються книги призовників 1919 року народження, військовому комісару наразі не відомо. До того ж з таких книг можна дізнатися тільки про час призову до війська.
- Час і місце проходження служби треба шукати в інших документах, - уточнює військовий комісар. – Найбільше матеріалів про фронтовиків зберігається в архіві Міноборони Росії в Подольську під Москвою. Можливо, там є документи про фронтові дороги Івана Андрійовича Дем'янюка…
Дехто припускає, що саме він міг бути тим самим Іваном Грозним, про якого говорять німецькі слідчі.