Кирнасівський цукрозавод штурмували 12 зеків

- Нас попередили, що наступного разу людей привезуть більше, ніж усіх нас є в селі, - каже один із захисників. – Тоді, мовляв, змушені будемо відступити. Силою хочуть викурити, а завод порізати. Але ж можна зробити по-інакшому, щоб і нам було добре, і ті, хто купив завод, мали зиск.

Потрібен ефективний власник
У Моївці завод врятували завдяки втручанню влади, а чому цього не роблять у Кирнасівці?
- Наш завод єдиний в області, де є лінія з переробки цукру-сирцю, - каже колишній головний інженер підприємства, а зараз керівник охорони заводу Григорій Северин. – Якраз зараз у державу завезли цукор з тростини і ще будуть везти. Чому влада не проведе переговори з тими, хто купив завод, щоб запустити підприємство і почати переробляти цукор? Нас тільки звинувачують, що продали акції. Не всі вони продані. Ми вже склали список людей, у яких вони на руках. Хіба влада не зацікавлена, щоб завод працював? Це ж не тільки робочі місця, а й податки в бюджет.
- Як саме ми продавали акції, нехай запитають колишнього директора заводу, нашого землячка, - приєднується до розмови один з робітників. – Він так ставив питання: не продаєш акції – звільняйся з роботи. Деяким людям пропонували здати акції на... зберігання. Гарно зберегли, нема що казати. А тепер усе каміння в наш город жбурляють, людей у всьому звинувачують, замість того, щоб втрутитися і знайти, як кажуть, золоту середину.
Захисники заводу просять через газету нагадати керівникам Тульчинського району, щоб ті поцікавилися, як вдалося вирішити аналогічне питання у селі Моївка Чернівецького району. Там усе було так само, як зараз у Кирнасівці. Не рік, і не два люди не давали порізати цукроварню. Завод все-таки відновив роботу. Завдяки втручанню влади. Знайшли, як кажуть, ефективного власника. Запустили підприємство, від того всі виграли – і робітники, і власник, і влада.

Хочуть за завод 30 мільйонів
Те саме пропонують зробити власникам заводу в Кирнасівці.
- Ми готові працювати вдень і вночі, щоб у найкоротший час підготувати лінію до роботи, - каже Григорій Северин. – І спеціалісти, і робітники можуть у будь-який момент взятися за справу. Тільки б не порізали обладнання. Бо більше в селі ніде працювати. Про це говорили, і не раз, представнику власника. Він час від часу приїжджає сюди. Називає себе Ігорем Миколайовичем Сусліним. Ще раз нагадуємо, що наша пропозиція набагато ефективніша від того, що задумали власники.
На жаль, за словами робітників, у нинішніх власників інші наміри. Про них дізналися під час однієї з дискусій. Тоді хтось із гостей проговорився. Мовляв, заплатіть мені – і забирайте свій завод. Але заплатіть так, щоб я заробив більше, ніж витратив на купівлю заводу.
- Він попросив тоді аж 30 мільйонів гривень! – уточнює Григорій Северин. – Ми остаточно переконалися, що завод наш має піти на металобрухт. Тому так захищаємося.

Гроші нам платить «Сахара»
- Захисники цукрозаводу не знають, хто конкретно є власником підприємства, - каже сільський голова Василь Процишин. - Коли ми зустрічалися з представником у сільській раді, жодних документів той не пред’явив. Тільки зі слів знаємо, нібито обладнання викупила одна з київських фірм, а споруди – підприємство з Черкащини.
- Але ж ми працюємо від товариства «Сахара», - каже керівник охорони заводу Григорій Северин. – Воно нам зарплату платить. Гроші невеликі, 700 гривень у місяць, але мова не про це. Не розумію, як так могло сталося, що «Сахара» вже продала завод, а людей не звільнила.
За словами співрозмовника, «Сахара» утримує у Кирнасівці 29 людей. Найбільше з них – охоронників, є слюсар, електрик. Щоправда, Григорій Северин уточнив, що вже отримали листа від роботодавців, які попередили, що не потребують більше їхніх послуг.
На заводі є ще одна охорона – з добровольців. Тієї ночі, коли намагалися захопити підприємство, охороною керував Дмитро Савлук.

Напали серед ночі
- Після дванадцятої ночі нас залишилося троє, - каже Дмитро Савлук. – Я і ще дві жінки. Ну, й охорона Григорія Северина. Біля нас постійно крутяться двоє маленьких песиків. Після третьої ночі, чую, вони зняли гавкіт. Біля прохідної – нікого. Тим часом собаки повели в бік тильного боку. Там ще один вхід. Його закрили на замки з ланцюгами. «Гості» через нього прорвалися. Мали в руках величезні ножиці по металу, перекусили ланцюги. Ми й отямитися не встигли, як вони вже були біля центральної прохідної. Відчинили ворота. Через них в’їхали два буси і п’ять легкових машин. Тоді ми вдарили на сполох. Було це вночі о третій годині 25 хвилин.
Три металеві рейки – одна на території заводу і дві у заводському селищі – спеціально встановили, щоб повідомляти людей на випадок біди.

Наймолодшому захиснику – 16 років
- Я в той час був у тітки, вона живе коло заводу. Ще не спав, дивився фільм, - каже 16-річний Владислав Блажков. – Чую, за вікном шум. На заводі вдарили у дзвін. Одразу вибіг на вулицю, підбіг до рейки, що біля будинків і зі всієї сили став лупити трубою. А тоді – на завод. Там уже таке робилося!
Хлопець каже, що спочатку приїжджих ніхто не чіпав, бо вони такі «качки», що страшно підступитися. Натовп кричав, щоб вийшли за ворота. Так було доти, доки один з них не штовхнув стару жінку, і вона впала на землю та застогнала від болю. Тоді почалася бійка. Коли крикнули, що вбили Ратушного, то всі хотіли помститися за смерть діда. «Тут таке побоїще, не знаю, що мені робити», - кричав у телефонну трубку хтось із приїжджих.
Владислав добре запам’ятав свого кривдника. Той здоровань збив хлопця з ніг ударом під дих. З травмою живота потерпілого доставили в лікарню.
- Моє щастя, що вдалося відхилитися, коли в мене кинули цеглиною, - каже Владислав. – Добре, що не вцілили в голову...
Разом з ним у хірургічному відділенні районної лікарні – Любов Меланич, у травматології – Надія Озерова та Ганна Мазур. На лікарняних ліжках опинився і дехто з непроханих гостей.
- Вони привезли з собою 15 собак, - каже Дмитро Савлук. – Але коли ті побачили таку велику кількість людей, то, мабуть, самі злякалися. Бо скільки їх не цькували на нас, а собаки не виконували команди.
Врешті-решт, приїжджих витіснили за ворота заводу. Живим «щитом» випихали.

«Просила чоловіка не йти»
Тамара Ратушна, дружина померлого під час бійки Віктора Ратушного, каже, що просила чоловіка не йти тієї ночі. Уже немолодий, 73 роки за плечима.
- Але як міг не піти! Він на заводі робив з першого дня, - каже жінка. – Ми у 1968 році приїхали в Кирнасівку. До того чоловік працював на Юзефо-Миколаївському цукрозаводі в Козятинському районі. Під вікном сусід Коля пробіг, у нас вікно відчинене. Каже, бандити з собаками захопили завод. Я теж пішла з чоловіком. Чи його вдарили і від того ноги підкосилися... Медсестра ще встигла зробити укол, але...
Молодший син покійного Віталій каже, що у медичному висновку записано, що помер від серцевого нападу. Старший син не зміг попрощатися з батьком, Ігор далеко від дому, на заробітках в Іспанії.
Напередодні увечері дід Віктор розмовляв телефоном з онуком з Вінниці. У п’ятницю, 20 травня, внукові виповнилося десять років. Хлопчик дуже любив діда.
- Усе перепитував, чи той не обмане його і приїде поздоровити, - каже, втираючи сльози, Тамара Ратушна. – Дід запевняв, що приїде.
Віктора Ратушного ховали на день народження онука.

Ігор Попенко,
голова обласної організації Всеукраїнської незалежної профспілки «Трудящі»:
- Ситуація у Кирнасівці виходить з-під контролю. Ще до нічного інциденту 47 людей звернулися до міліції із заявами про погрози фізичною розправою, якщо будуть заважити власникам заводу. Не дивно, що в селі готові до радикальних дій. Одні кажуть, треба озброюватися, інші виступають за проведення акцій протесту. Якщо влада не втрутиться в ситуацію, як це було після попереднього інциденту, то такі акції можливі. Після останньої бійки люди налаштовані захищатися рішуче.
Ми готуємо позов до суду з вимогою розірвання договору на купівлю-продаж заводу. Підприємство продали частинами. Згідно з документами, воно є цілісним майновим комплексом. До того ж, у переліку проданих зазначені деякі об’єкти комунальної власності, що забезпечують життєдіяльність заводського мікрорайону. А це порушення чинного законодавства.

Валерій Нонік (52)
начальник обласної міліції
- Ми встановили прізвища усіх приїжджих, хто брав участь в інциденті на Кирнасівському цукрозаводі. Дванадцять із них виявилися раніше засудженими, в тому числі за важкі злочини. Зараз встановлюємо, яким чином такі люди могли стати працівниками охоронної фірми.
За фактом умисного нанесення тілесних ушкоджень середньої важкості жительці с. Кирнасівка, 1945 року народження, у якої закритий перелом стегнової кістки, Тульчинський райвідділ міліції порушив кримінальну справу. Підозрюваного у скоєнні злочину, 46-річногго жителя Умані затримали. Але наступного дня Тульчинський районний суд відпустив його під заставу у вісім тисяч гривень. Для нас ця позиція незрозуміла.
Двох жителів Умані притягнено до амінвідповідальності за злісну непокору законним вимогам працівників міліції та за перебування в громадському місці у нетверезому стані.
Зараз наші працівники у відрядженні в Черкаській області, перевіряють підприємство, яке привезло людей у Кирнасівку. Відомо, що воно займалося заготівлею і реалізацією металобрухту. Здійснюється перевірка законності продажу цукрового заводу та оформлення документів на підприємство. До завершення перевірок міліція взяла цукровий завод під цілодобову охорону.

Читайте також:

Кирнасівський завод боронили всім селом
Міліція взяла під охорону Кирнасівський цукровий завод
У Кирнасівці нікого не вбивали?
Людина загинула, захищаючи завод у Вінницькій області
У Вінницькій області рейдери покалічили жінок та вбили пенсіонера
Кирнасівський завод у Вінницькій області захищали до крові
У Кирнасівці Вінницької області люди зустрілись з власником цукрозаводу
У Вінницькій області селяни не дають порізати цукрозавод
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.