На свято Перемоги у Вінниці прийшло близько десятка ветеранів

Віктор СКРИПНИК

Менше десяти фронтовиків нарахував журналіст RIA у Марші миру, який пройшов у Вінниці у день 70-ї річниці Перемоги від площі Шевченка до Меморіалу Слави на Європейській площі.

Найстарішим серед них був 97-річний Іван Павлов. У липні 1941-го він захищав Вінницю від нападу фашистів. Потрапив у полон. Пережив страхіття концтабору. На щастя, залишився живий. Доля дарувала фронтовику довгі роки .

- Здійснилася моя мрія – дожити до ювілейної дати, - каже, важко дихаючи від розмови на ходу, Іван Павлов. – Я так хотів ще хоча б раз пройтися з усіма в колоні на це свято. Чекав його, дні рахував. Щасливий, що дочекався. Сумно тільки, що знову війна. Такий прекрасний світ навколо, а Путін стріляє. На Сході гинуть хлопці тільки через одного нього. Тільки він винен в тому, що йде війна. Треба спинити його, щоб не пішов далі, як колись Гітлер. Я вірю, що наші хлопці захистять мир, так само, як це зробили колись ми, їхні діди.

Павло Скоромець вирізнявся у колоні тим, що був одягнений у військову форму. На безкозирці красувався напис «Тихоокеанський флот».

- Я воював з Японією на Далекому Сході, - каже ветеран. – Потім визволяв Корею. Бої на воді набагато важчі, ніж на суші. На землі можна десь сховатися, кудись відбігти, а на борту кругом вода і вода. Війна це дуже страшно. Ніколи не думав, що на нас піде Росія. Колись Гітлер хотів весь світ завоювати, тепер того самого хоче Путін. Але його дорога закінчиться так само, як і фюрера. Згадаєте мої слова. Перемога буде за нами. Українці споконвіку захищали свою землю від ворога. Скільки б не тривала окупація Донбасу, а все одно агресора виженемо.

Фото 1 з 13

У святковій колоні довелося побачити також фронтовика Івана Антонова, легендарну розвідницю Ольгу Твердохлєбову – загалом не більше десяти фронтовиків зуміли пройти головною вулицею. Після урочистостей біля Меморіалу Слави, у вестибюлі міськради зібралися 20 учасників війни з фашистами. Більшості з них добратися допомогли рідні, діти, внуки. Дехто скаржився, що правоохоронці не дали можливості під’їхати транспортом, тому дорога до міськради для декого з ветеранів виявилася надто обтяжливою і затяжною. Онука одного з фронтовиків сказала, що від вулиці Театральна, де зупинили їхній автомобіль, вони з дідусем добиралися понад 30 хвилин.

Ветеранів зустрічала почесна варта військових та ще один стрій – дівчаток і хлопчиків, які голосно вигукували: «Вітаємо! Вітаємо!». Зі словами привітань і подяки за відвойоване мирне небо до фронтовиків звернулися керівники міста й області – в.о.міського голови Сергій Моргунов, голова ОДА Валерій Коровій та голова облради Сергій Свитко. Для ветеранів підготували концертну програму. Дехто не міг стримати сліз, слухаючи виступи дітей.

- Колись і я був таким хлопчиком, - каже Карпо Франчук, по щоці його в цей час збігає непрохана сльоза. – У 15 років став сином полку. Разом з військовими дійшов до Берліна. Зазнав поранення, контузії. Щасливий, що вдалося побачити нинішнє життя. Тішуся, що над Вінницею таке чисте мирне небо. Треба все зробити, щоб таким воно було ще на Донбасі.

Гостей нагородили грамотами та вручили грошові премії. Одного із запрошених, щоправда, не виявилося у списку. Втім, Іван Антонов, учасник битви на Курській дузі, не засмутився з того. Каже, йому пощастило в іншому. Коли йшли з фронтовиком по Європейській площі, до нього підійшла вінничанка, назвалася внучкою колишнього фронтовика. На жаль, його вже нема серед живих. Це була Тетяна Костіна. Вручила Іванові Антоновичу букет квітів. В цей час зазвучала музика духового оркестру. Фронтовик запросив пані Тетяну до танцю. Присутні любувалися, як «пливуть» у танці військовий з нагородами на грудях і молода жінка. Після танцю фронтовик подякував пані Тетяні. Сказав, що цей танець для нього запам’ятається надовго.

Серед живих на Вінниччині залишився один Герой Радянського Союзу - Іван Ковальов. Він, колишній боєць диверсійно-розвідувального загону, приймав гостей вдома у селі Тарасівка Жмеринського району. По телефону фронтовик зізнався, що протягом дня за Перемогу і полеглих друзів випив триста грамів. По трохи з кожною групою гостей. Зізнається, що йому дуже прикро, що нинішні бійці не проводять таких диверсійно-розвідувальних операцій на Донбасі, як це робили колись вони під час війни з фашистами.

- Ех, були б ми молодими, - каже Герой. – З тими хлопцями, з якими нас закидали у тил до фашистів, ми б на Донбасі, повірте, теж немало зробили. А що виходить? Вони розпорюють нашим животи, кидають тіла в річку, вбивають, а наші не можуть дістати цих моторол, захарченків, плотніцьких. Це вони мали б плавати в річці з відірваними головами, а не наші хлопці. Невже наші розучилися працювати в тилу? Якщо це так, мені дуже прикро за нинішніх військових.

Маки, червоні прапори, медалі. День Перемоги у Вінниці

Читайте також історії вінницьких фронтовиків:

Андрій Рибаков взяв у полон фашистського генерала
"Через дівчат стрілялися…в небі"
98-річний Іван Рижій, в альбомі дотепер зберігає фото восьмикласниці
91-річний вінничанин Микола Бордюжа у концтаборі бачив діжки із жиром спалених людей і тюки волосся
Віктор Орленко сам убив сімох фашистів, а трьох узяв у полон
Радистка Люба всю війну грала льотчикам на «піаніно»
Ольга Твєрдохлєбова: «нагородили посмертно, а я - жива»
Василь Батченко: «Напередодні капітуляції Німеччини нас вчили не сьорбати, коли їси»
Степан Васюра: «Я на власні очі бачив, як загинуло 20 тисяч воїнів»
Олександр Мігас сам попросився на війну у 17 років і дійшов до Ірану
Іван Поцілуйко: «Командир наказав, а я застрелив найкращого товариша»
Сергій Дем’янюк: "Воював проти німецької дивізії “Мертва голова”
Тетяна Поліщук: Я ледь не стала жертвою японського ніндзя