У Жмеринці поховали Леоніда Полянського, одного з "Небесної сотні"

20 хвилин (ЖМЕРИНКА)

«На нас наступають, передзвоню пізніше…» - Це були останні слова Леоніда Полянського, які він сказав у телефонній розмові з братом Георгієм. Вбитого 37-річного Леоніда Полянського поховали у неділю 23 лютого на його батьківщині у Жмеринці

Залізничника Леоніда Полянського в останню дорогу проводжало понад тисяча людей. Попереду несли портрет, багатометровий державний прапор і поминальний вінок з написом на стрічці великими літерами «ГЕРОЙ». Від його будинку і до центру міста декілька кілометрів. Весь цей шлях труну несли на руках. У колоні раз-по-раз звучали слова «Герой! Герой!», «Слава Україні», «Герої не вмирають!». Панахида за вбитим на Майдані пройшла у католицькому храмі міста.

У довідці судмедексперта зазначено, що смерть настала від кульового поранення в груди. Сталося це у четвер 20 лютого. У той день брат вбитого майданівця Георгій повернувся із заробітків з Росії. Одразу набрав телефон Леоніда.

- Ми зовсім недовго розмовляли, - каже Георгій. - Я дуже просив його, щоб був обережним. Казав, що хочу побачитися, бо за час відсутності засумував за ним. І раптом чую Льоня каже: «Брат, на нас наступають, я передзвоню пізніше».

Друзі, знайомі, колеги по роботі розповідають, що Леонід був дуже щирою людиною. Допомагав кожному, хто звертався до нього. Голова профкому колійної машинної станції Жмеринської залізниці Світлана Рачинчук згадує, яким беручким був Леонід у роботі. Він мав світлу і чисту душу віруючої людини.

5 січня найменшій донечці Леноніда Олені виповнилося вісім років. Батько приніс їй у подарунок омріяний планшет. Дитина довго плакала, коли дізналася про загибель татуся.

- Хто мене тепер навчить їздити на велосипеді? – схлипувала Оленка. Її заспокоювали, що є сестрички, дідусь (мама зараз на заробітках за кордоном).

- Мені з вами страшно вчитися, а з татом я нічого і нікого не боюся.

Коментарі (2)