Працювати за усіма законами бізнесу і держави, але отриманий прибуток вкладати у постійний розвиток. Не нагромаджувати статки, а вирішувати дійсно важливі суспільні питання. Це головна мета соціального підприємництва. Наразі, одна із найнагальніших українських проблем – безробіття. А якщо вона ускладнена інвалідністю – здається зовсім безвихідною. Та конкретні реальні ідеї і схеми їх втілення – здатні змінити сумну статистику. У Вінниці може з’явитися центр з робочими місцями для майже сотні людей з інвалідністю. Подібний проект в Україні реалізовується вперше. Та треба лише зробити декілька кроків на зустріч.
Знайти роботу людям з вадами зору, розумовою затримкою чи проблемами слуху – тема важка. Роботодавці зазвичай відмовляють, коли бачать ознаки інвалідності. З одного боку є упередження у якості роботи такого працівника. Інша сторона – недостатні стимули від держави. Підприємці, якщо й беруть на роботу людину з інвалідністю, часто формально. Лише, щоб дотриматися норми закону. Але і самі люди – не надто активні.
Щоб вирішувати проблеми професійної освіти і працевлаштування серед людей з інвалідністю, в Україні створені спеціальні заклади професійної реабілітації. У нашій державі таких є дев’ять. Один з них у Вінниці – це міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів «Поділля». Щороку для закладу не проблема навчити нових професій півтори сотні людей. Проблема в іншому: не покинути їх напризволяще, віддавши папірець, що підтверджує професію, а допомогти працевлаштувати. Відсутність досвіду роботи робить людей з інвалідністю не конкурентними, порівнюючи зі здоровими людьми. Виклик зрозумілий і об’єктивний, однак не безвихідний. Для цього навіть не потрібно придумувати велосипед. Варто просто захотіти, щось змінити, опираючись на же відомі дієві моделі. Тож аби зрушити процес з місця, у Центрі ми розробили власні заходи: удосконалили навчальний процес, проходження практики, постійно консультуємо та інформуємо слухачів. Однак, побачили, що цього недостатньо. Тож вирішили вивчити досвід інших, успішних країн. Взяли за основу австрійську та американську моделі працевлаштування людей з інвалідністю на транзитних робочих місцях і розробили власний проект.
Що означає транзитні робочі місця? Це тимчасова робота людини на підприємстві відповідно до трудового договору. Головне завдання, щоб людина набула практичних знань і досвіду, умінь та навичок за здобутою професією. В подальшому це полегшить працевлаштування на відкритому ринку праці, дозволить подолати бар'єр переходу від навчання до роботи, навчить працювати з клієнтами.
Відповідно до проекту, випускники нашого Центру протягом 6 місяців, на транзитних робочих місцях, зможуть вдосконалювати свої професійні знання і, що найголовніше, отримають практику у роботі. Як наслідок стануть конкурентними. Вцілому реалізація проекту – дає гарантію працевлаштування частини наших випускників.
Загалом, протягом року будуть задіяні майже 80 випускників Центру, а це слухачі 13 професій. Тож на соціальному підприємництві можуть працювати такі підрозділи:
- салон краси (з наявністю робочих місць професій перукар, манікюрник, візажист);
- майстерні ремонту та пошиття одягу, взуття (кравець, швачка, взуттьовик з ремонту взуття, взуттьовик з індивідуального пошиття взуття);
- майстерня флористичного дизайну (флорист);
- фотоательє (фотограф);
- кафе з реалізацією продукції власного виробництва (кухар, кондитер);
- задіяними стануть професії: офісний службовець, адміністратор.
Для облаштування соціального підприємства у Центру є можливість використати недобудову, яка обліковується на балансі нашого ж закладу і розташована у зручній частині м. Вінниця, по вулиці Матроса Кішки.
Комплекс працюватиме як госпрозрахунковий відокремлений підрозділ Центру. В перспективі він не потребуватиме жодних дотацій з бюджету. А зможе самостійно забезпечувати свої потреби. Орієнтовна вартість проекту складає біля 6 млн. грн.
Вважаю, що в часи економічної кризи держава має інвестувати гроші в проекти, де люди реалізовуватимуть свої знання і вміння. Проекти, які можуть жити самостійно, без постійних дотацій з бюджету. Не спустошувати державний кошик постійними пільгами, а створювати самоокупні робочі місця з гідною зарплатнею. Криза дає нам можливість випробовувати нові, ефективніші моделі, які здатні самі себе підтримувати і регулювати.
Роман Штогрин, директор Вінницького міжрегіонального центру профреабілітації інвалідів «Поділля»
