Профспілка освітян — засіб підтримки чи шантажу?!

Таку думку має вчителька біології однієї з вінницьких шкіл Світлана Кадр, яка нещодавно вийшла з профспілки освітян з твердого переконання, що дана організація є автономною від її рядових членів і непрозорою для них. Так само вважають ще деякі вчителі шкіл, з якими ми мали розмову. Але чомусь виходити з профспілки вони поки що не мають наміру. Ті ж, що вже дозріли до такого кроку, не дуже хочуть це афішувати, особливо в пресі. Та все ж таки стверджують, що від профспілки нічого не отримують, не відчувають ні соціального, ні правового захисту, ані хоч би моральної підтримки. І ХОЧЕТЬСЯ, І КОЛЕТЬСЯ Виходячи з такої позиції вчителів, постає цілком резонне запитання: чому ж тоді вчителі не спішать покидати спілку всі гуртом? — Це давно могло б стати масовим явищем, якби не страх здебільшого перед директорами шкіл, які тримають в руках головний дисциплінарний важель — розподіл учбового навантаження. А коли доводиться рахувати кожну копійку, то перспектива втратити навіть декілька годин одразу відлякує від рішучих кроків, — каже Світлана Ігорівна, єдина, хто заявляє про свою позицію відкрито. Бояться вчителі покидати профспілку, вважає пані Світлана, також через помилкове, втлумачене їм колишнім профспілковим керівництвом, уявлення про те, що лікарняні виплачуються за рахунок профвнесків. Довести заляканим освітянам протилежне, тобто що кошти за лікарняними листами стовідсотково сплачує соцстрах, виявляється тяжко. А щодо самих профвнесків, то хоча їх більша частина й залишається в первинних, шкільних, організаціях, користі від цього ніякої. Вчителі вважають, що керівники освітянських профспілок розпоряджаються фондами особисто, а серед них сьогодні, на жаль, не так багато людей із високим рівнем свідомості, які б дбали про інтереси колективу. Але це проблеми низових ланок. Міська ж та обласна профспілки освітян, на думку вчителів, повністю залежать від влади, яка ними жонглює, що особливо відчутно в період виборів. — Вчителів зганяють на різні заходи, якщо це потрібно керівництву, — додає пані Кадр, — а щоб допомогти... Допомогу маємо вибивати з транспарантами на площах, причому безрезультатно. А як допоможуть чиновники на йоту, то роздують до того, що кожен раз потрібно вдячно вклонятися в ноги. “З ПРОФСПІЛКАМИ ВСЕ НОРМАЛЬНО... В ПРИНЦИПІ”, — заявив голова міської профспілки освітян Петро Соловей, коментуючи ситуацію з точки зору керівництва. І випадок із Світланою Кадр — єдиний. Але... — Але, як це не прикро визнавати, профспілка сьогодні дійсно не виконує всіх тих функцій, які повинна. Тому можна зрозуміти тих вчителів, які теж налаштовані вийти. Вони надіються, що профспілка допоможе вирішити проблеми низької зарплати, соціальної незахищеності, і вони мають право вимагати це, — вважає Петро Омелянович. — Але щодо нарікання вчительки про корумпованість первинних організацій, то, на мій погляд, це не є коренем проблеми. Як відомо, риба гниє з голови. На думку голови міської організації, набагато серйознішим є те, що Центральний комітет профспілки освітян атрофувався як керівний орган. Профспілка поступово втрачає свою силу і взагалі свою суть на рівні країни. І тому сьогодні більш поширеним є вихід міських профспілкових організацій з обласних і взагалі з республіканської. Тими організаціями, що покинули лави, вже утворено асоціацію незалежних профспілок. Але, на жаль, вони теж не можуть забезпечити вчителям гідну підтримку в повній мірі. Щодо страйків, то пан Соловей погодився з вчителями, висловивши думку, що такі, які вони проводять, дійсно не приносять користі. Бо поки Центральний комітет профспілок схилив голову перед владою, а місцеві організації намагаються відстоювати у цієї ж влади свої права, висувати якісь вимоги — то це не просто неефективно, але й безглуздо. — Можливо, в такому вигляді, як вона є, профспілка й не потрібна, але якщо її вдосконалити, то сьогодні вона як ніколи необхідна, бо все ж таки разом ми, працівники освіти, дійсно сила, яка може поборотися за свої права, — переконаний голова міської профспілки. Тяжко судити, хто в даній ситуації правий. І чи дійсно варто виходити з профспілки? Чи, може, вона сама розвалиться, тільки зачепи? А може, не треба перекладати з хворої голови на здорову всі біди, а намагатися вирішувати проблеми, що виникають, одночасно на всіх рівнях, зверху донизу, чи навпаки?

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google