Дівчина-геній Олександра Бурбело з Вінниці зворушила і американців, і росіян

Це фото Саші зроблено у жовтні 2012 року. У дівчинки залишався ще рік її життя

П’ять книг поезії – у 15 років! А ще - історичний роман «Тутанхамон», оповідання у жанрі фантастики, казки та замальовки. Їх автором є вінничанка Сашенька Бурбело.  За свої твори дівчинка отримала майже 50 дипломів і відзнак. Її нагороджували в Україні, Білорусі, Росії, США.

Літературний вечір пам’яті Олександри Бурбело на початку жовтня провели студенти технічного університету. Саме в цьому навчальному закладі працюють батьки дівчинки, кандидати технічних наук Сергій Бурбело та Світлана Бевз. Організатором і ведучою вечора була Тамара Артем’єва, вінницька письменниця. Літературною мамою називала її юна письменниця. Літературним батьком нашої землячки є метр дитячої літератури Всеволод Нестайко. Знаний у світі письменник відкрив для себе юний талант нашої землячки завдяки її творам у дитячих журналах «Барвінок» та «Казковий вечір».  Після того розшукав дівчинку,  листувався з нею, написав передмову до однієї з її книг. Нестайко писав, що дуже хотів зустрітися з Сашенькою. Не  встиг. А тепер нема вже і самого письменника. Недавно  він пішов з життя.

П’ята книга юної письменниці «Золота росинка» побачила світ у нинішньому році. Її упорядкували батьки Сашеньки. З повідомлення в Інтернеті вони дізналися, що Всесвітня корпорація письменників США  назвала їхню донечку переможцем одного з конкурсів у жанрі поезія. Батьки кажуть, що Олександра брала участь у багатьох конкурсах, у них не  було можливості і часу стежити за кожним з них. Зате Світлана і Сергій охоче поділилися тим, коли помітили в дитини перші паростки таланту.

Невиліковна хвороба

Саша хворіла на муковисцидоз. Це невиліковна хвороба. Дівчинка постійно виконувала ще й медичні вправи, приймала необхідні ліки. Разом з батьками їздила до медичних  світил, зокрема, і за межі держави. Незважаючи на це, ніколи не нарікала на долю, не скаржилася, не скиглила.

- Повірте мені, це щастя мати таку дитину, - каже з сумом в голосі мама. – За свої короткі 15 років вона прожила багато життів. Ми дивувалися, як їй вдається все встигати! За що вона тільки не бралася! Писала картини, окремі полотна формувала з опалого листя, вишивала бісером, захоплювалася фотографією, деякі з книг ілюстровані її знімками, зібрала колекцію мінералів, в якій понад сто екземплярів.

У вересні минулого року дівчинки не стало.

Журнал для сусідів

Мати дівчинки пригадує, що олівця в руках Сашенька тримала, починаючи з чотирьох років. Літер тоді вона ще не знала, але намагалася їх виводити. Бачила в книжечках чи газетах – і старалася написати так само. Особливо це проявлялося після того, як мати закінчувала читати донечці якусь з книжечок.

- Пізніше  всі свої твори Сашенька писала олівцем, - розповідає пані Світлана. – На столі завжди була гумка для стирання. Коли треба було щось переписати, стирала рядки, які не подобалися і на їхньому місці писала нові.

Сашенька була дуже дисциплінована.  Самостійно планувала час. Через хворобу, що проявилася в ранньому дитинстві, дівчинка не ходила до школи, навчалася вдома. Багато допомагали внучці бабуся, Тамара Олексіївна Бевз, вона колишній викладач педуніверситету, кандидат наук, а також дідусь Володимир Якович.

- Дідусь Сашеньки, мій батько Володимир Якович, розмножував журнал, який вона випускала разом з дітками у їхньому дворі, це на вулиці Писарєва, - продовжує пані Світлана. – Спочатку він збільшував його тираж на ксероксі чи принтері, а тоді пропонував сусідам.

Жоден кіт не проходив мимо

Дівчинка душею тягнулася до природи, їй подобалися домашні тварини. Про  рослинний світ вона багато дізналася з енциклопедії. Знала назви багатьох рослин, причому, не тільки українською, а й на латині. Одного разу у квітковому магазині, куди Саша прийшла з мамою, вона почала розповідати їй про представлені на вітрині квіти. Про особливості догляду, про країну, де вони виведені.

- Ми навіть не звернули увагу на жінку, яка стояла у нас за спиною, - каже пані Світлана. – З’ясувалося, то була директор магазину. Вона одразу запропонувала  Сашеньці роботу консультанта. Але ми пояснили, що через хворобу донька не може працювати.

- Жоден кіт не проходив мимо Сашеньки, поки вона його не погладить, - каже батько дівчинки пан Сергій. – Хотіла собачку, але лікарі не радили цього робити. То Сашенька ходила до подруги, в квартирі якої проживав песик.

Моряк заплакав

В Олександри Бурбело дуже образна поезія. Її рядки прості й зрозумілі. “Подоляночка-осінь в садочку, хризантеми в букети збира».  Недарма  деякі з її віршів покладені на музику. Двічі дівчинка ставала лауреатом музичних конкурсів. Образність її  віршів, їхня глибина одного разу довела до сліз морського «вовка». Було це у Новоросійську. Там Сашенька проходила курс лікування.  На святі Кубанського козацтва познайомилася із поетом з Кубані, колишнім моряком Віктором Жорником. Він попросив дівчинку показати декілька своїх поезій.

- Я була здивована виразом обличчя цієї людини, - згадує мати юної поетеси. – Перший вірш, який він читав у нашій присутності, називався «Парус». Пан Жорник перечитав його декілька разів. В цей час у його очах побачила блискітки  сліз. Так старий моряк зреагував на поетичні рядки донечки. Зачитати їх? Починається вірш такими словами: «Парус, как гусиное перо, Пишет по волнам седого моря…»

Віктор Жорник переконав нашу землячку занести у видавництво Краснодарського краю ним же відібрані твори. Через деякий час у Новоросійському видавництві «Белые паруса»  вийшла  збірка  поетичних і прозових творів  вінничанки. В Інтернеті росіяни дотепер пишуть на них схвальні відгуки.

Довідка

Перша книжка Олександри Бурбело «Первоцвіт» вийшла у світ у 2011 році, одразу стала переможцем Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу «Я козацького роду». Ще до того, у 12-річному віці,  юна поетеса відчула смак перемоги. Було це у 2010 році. Тоді її оповідання-фантастика «Україна на відстані серці і безмежного Всесвіту»  відзначено першою премією  у Всеукраїнському літературному конкурсі  журналу «Крилаті».  У 2011-2012 роках  вінничанка ставала лауреатом літературного Міжнародного інтернет-конкурсу «Золотое перышко»  (м. Єкатеринбург). Так відзначено її твори, написані після відвідання музею Лермонтова.  Дипломом першого ступеня Міжнародного поетичного конкурсу імені Гумильова  нагороджено добірку поезій  «Вінок восьмивіршів», присвячену класику російської літератури Миколі Гумильову (Санкт-Петербург, 2012). Перемагала Бурбело і в обласних конкурсах, таких як «Малахітовий носоріг», «Зелене гроно», «Податки – очима дітей». Її твори друкувалися у літературних збірниках і альманахах в Україні, Росії, Білорусі, а також США.

Читайте також:
Подружжя науковців з Вінниці сказали батькам, що їдуть на море, а поїхали на війну

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google