Фінансова автономія університету: умови впровадження

епер, коли пропозиції та дискусії втілились у реальну концепцію, у громадськості з’явилися запитання відносно оновленого механізму освітньої системи. Одне із найбільш важливих та водночас спірних – автономія університету.

Саме ідея самостійності ВНЗ є підґрунтям для інших нововведень, передбачених цим законом. Автономізація вишів означає розширення меж їх академічної, організаційної та фінансової свободи. Зокрема, відтепер в університетах зможуть на власний розсуд розробляти та реалізовувати освітні програми, визначати форми навчання та організації освітнього процесу, запроваджувати спеціалізації, присуджувати наукові ступені, утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати структурні підрозділи. Та найбільш активно освітяни обговорюють саме фінансовий аспект автономії: згідно з п. 2 ст. 32 ЗУ «Про вищу освіту», ВНЗ також має право встановлювати власні форми матеріального заохочення, розпоряджатися надходженнями, відкривати поточні та депозитні рахунки в банках. Іншими словами, приймати рішення щодо розподілу коштів та генерування доходів буде не держава, а сам університет, тобто – його керівництво.

Ірина Богачевська (відділ гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень) у переліку рекомендацій щодо автономії зазначає, що Міністерству спільно з університетською спільнотою доцільно скоординувати роботу з вироблення і впровадження чітких критеріїв для рейтингів, згідно з якими буде проводитися затвердження річного кошторису  та звіт про його виконання, розподіл фінансування, встановлення персональних надбавок, преміювання та заохочення.

Підводні камені

Послаблення залежності закладу освіти від міністерського втручання сприймається як цілком позитивна зміна. Втім, у цій реформі є свої підводні камені. Головний консультант відділу гуманітарної політики Національного Інституту стратегічних досліджень Микола Карпенко визнає, що проблеми автономної діяльності вишів потребують додаткових обґрунтувань навіть у розвинених країнах. Річ у тім, що держава не може відмовитися від втручання у вищу освіту, оскільки в сильних державах її рівень розцінюють як показник успішності серед світового товариства. Але існує таке поняття як економічний раціоналізм: ринкові механізми швидше, аніж держава, підвищують ефективність управління університетами. Висока якість освітніх послуг, що досягається за рахунок автономії, сприяє конкурентоспроможності (в тому числі, економічній) і «на європейському ринку». Втім, експерт наголошує, що у цьому питанні не можна опиратися лише на ринкові відносини. Фінансова самостійність сприятиме розвитку університету лише за умови, якщо не буде позиціонуватися розпорядниками бюджету як самоціль. Адже у такому випадку існує ризик марнотратства та нераціонального розподілу коштів.

Аналізуючи видатки національних університетів, експерти Центру досліджень суспільства виявили, що місячні доходи керівників ряду доволі престижних закладів перевищують доходи своїх некоронованих колег (тобто, звичайних викладачів) у декілька разів. В умовах, коли держава надає вищій школі право бути самостійною, це дуже тривожний сигнал. Виходить, що недобросовісні керівники і без офіційної автономії знали, як правильніше розпорядитися надходженнями з держбюджету, а тепер вони фактично отримують карт-бланш, і зможуть вдосконалити брудні бухгалтерські схеми у більш спокійній обстановці. Тепер їм не заважатиме тяганина із Державним казначейством, значно скоротиться бюрократичний ланцюг обігу запитів-дозволів, і доля казни вирішуватиметься одразу – на місцях, цілком вірогідно, що не завжди із користю для усього університету.

Щоб не допустити такого розвитку подій та уникнути непорозумінь, студенти і працівники кожного навчального закладу повинні вимагати від «головного», аби він звітував за долю кожної одержаної і витраченої гривні. Не можна оминути створення системи контролю за грошовими потоками в університеті – раціональної та загальнодоступної.

В Україні наглядати за наслідками надання автономії, а також за іншими процесами, передбаченими ЗУ «Про вищу освіту», буде Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Це колегіальний орган, до складу якого входитимуть представники від Міносвіти, університетів різних форм власності, а також від студентського самоврядування, Національної академії наук та роботодавців.

Як має бути в ідеалі

В ідеалі фінансова автономія повинна діяти приблизно таким чином: ректор одержує частину коштів із державної казни (в т.ч. це кошти на держзамовлення), частину – із вже «напрацьованого» закладом. І починає вити наше спільне затишне гніздечко, інвестуючи в інтелектуальний розвиток усіх, хто залучений до освітнього процесу. В першу чергу це повинні бути інвестиції в наукові позаурочні проекти, заради яких, власне, і зменшили навантаження на викладачів. Тепер у них буде значно більше часу на дослідницькі практики, неформальне спілкування зі студентами, – саме це є фундаментом сучасної вищої школи у Європі. Питання полягає лише в тому, чи захочуть вони займатися цією роботою навіть у спеціально відведений час у лабораторних умовах, якщо за це ніхто не заплатить.

Кошти потрібно виділяти і на побутові потреби університету (ремонт будівель та навчальних корпусів, внутрішні роботи – заміна вікон, утеплення стін, заміна старих меблів та, безперечно, забезпечення мультимедійності навчання). Для реалізації світових практик розвитку студентства нам потрібне відповідне сучасне обладнання – комп’ютери, ксерокси, проектори і мультимедійні дошки, відеокамери, аудіопрогравачі, радіомережа і так далі. Це – база; якщо ми не приймаємо умови прогресу світової освіти, навіщо тоді оновлювати законодавство? Одними закликами до сумлінності і задекларованими перевагами ситий не будеш. Нова освіта – нові технології.

Проблема - корупція

Віталій Бабій, кандидат економічних наук, завідувач кафедри економіки і товарознавства Вінницького інституту конструювання одягу та підприємництва вважає, що українська вища освіта наразі не готова до автономізації. Експерт підкреслює, що доки залишки старого корумпованого освітнього апарату не будуть остаточно ліквідовані, фінансова автономія не зможе виконати своїх економічних та суспільних функцій. Чому ж за наявності цієї невирішеної проблеми ми все ж таки прагнемо автономізувати університет? Таке форсування реформи, на думку Віталія Миколайовича, пов’язане з тим, що українська вища освіта давно і сильно прагне європеїзації, а на хвилі люстрації влади та загальнонаціональної боротьби з корупцією новий закон – єдина надія на позитивні зміни. Фінансова автономія за умови професійного підходу керівників вишів допоможе більш раціонально розподіляти кошти кожного навчального закладу. Основна умова – це гласність і постійний контроль з боку відповідних органів державної влади та засобів масової інформації. «Біцепс корупційного апарату в українській вищій освіті досі активно працює, і навряд чи автономія його послабить»,  – вважає експерт.

А що студентам?

Законом передбачено, що у вирішенні долі університетських активів братимуть участь і студенти. Це означає, що представники самоврядування зможуть відстоювати загальні інтереси студентства, повідомляючи керівництву про нагальні матеріальні потреби. Доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Василь Марчук вбачає у цьому нововведенні величезний позитив. Він підкреслює, що за новим Законом органи самоврядування реально захищатимуть інтереси студентів навчального закладу, вноситимуть пропозиції до навчальних планів і програм. Органи студентського самоврядування отримуватимуть не менше 0,5 відсотка фінансових надходжень навчального закладу. Цифра ця, звісно, не вражаюча, але навіть такий символічний відсоток вказує на те, що й із студентами готові поділитися.

Ігор Бойко, колишній президент Студентського парламенту Вінницького національного технічного університету вважає, що деякі університети, у яких якість освітніх послуг та матеріально-технічної бази не відповідають запитам сучасного ринку праці, від фінансової автономії лише постраждають. Вони просто не зможуть витримати конкуренції і змушені будуть припинити діяльність, адже держава надаватиме фінансову підтримку лише найкращим у рейтингу надання освітніх послуг. Ті виші, керівники яких і за старих правил раціонально розпоряджалися фінансовими ресурсами і вміли організувати роботу закладу, зможуть відчути на собі переваги самостійності. На думку Ігоря, ВНТУ має досить сильну організаційну структуру і  здатен реалізувати засади автономії університету в повному обсязі.

Що дасть студентам и викладачам автономія вузів?

• Інтеграція  національної системи вищої освіти в європейський освітній простір (за низкою напрямів);
• Впорядкування стосунків між засновником, керівником та колективом вищого навчального закладу незалежно від форми власності;
• Надання широких повноважень органам студентського самоврядування;
• Низка позитивних змін щодо організації процесів ліцензування та акредитації;
• Визнання за вищими навчальними закладами статусу неприбуткової установи;
• Посилення суспільного контролю за діяльністю університету – стимул для керівництва та інших працівників;
• Розбудова партнерських стосунків між університетом та громадськістю, а також безпосередньо в університеті;
• Потужна платформа для інтеграції освіти з економікою та ринком праці;
• Підвищення конкурентоспроможності;
• Витрати університету – в обхід Державного казначейства, що допоможе оперативно вирішувати поточні проблеми на місцях;
• Реанімація високих стандартів освіти

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.