Як вінничанам прожити на 1,5 тисячі гривень зарплати

- Не треба зациклюватися на малих зарплатах і «скажених» цінах, бо інакше доведеться йти до психіатра, - каже Ольга Слубська, вчителька Стрижавської школи-ліцею. – Коли приносимо додому зарплату, робимо так: складаємо гроші на купку, я свої 1,5 тисячі, чоловік, він інженер, свої чотири тисячі, потім забираємо звідти те, що маємо віддати за квартиру, це половина заробленого, зараз буде ще більше, бо «комуналка»  подорожчала; на дитсадок - 200 гривень, тепер теж обіцяють підвищити плату; 300 гривень мені на проїзд до Стрижавки і назад (чоловік ходить на роботу й з роботи пішки); так само не менше 300 гривень йде на аптеку, бо діти хворіють;  50 гривень - на школу… Після усього купка стає такою малою, що ми починаємо сміятися. Раджу іншим робити так само – не журитися з того, що мало платять, від цього грошей більше не стане, а сміятися над цими копійками, сміх корисніший, ніж журба. Насправді ситуація страшна, навіть більше - жахлива.  І тут не до сміху. Але ми жодного разу не скандалили  через те, що не вистачає грошей. Бо маємо інше багатство.

Багатство за гроші не купиш

Ще більше вразила пані Ольга наступною фразою. Каже, все одно вони – щасливі.

- У нас є інше багатство, - розповідає жінка. – Підростають двоє гарних діток: синові 11, донечці три рочки. Ну й що з того, що не маємо можливості купити дороге вбрання, взуття, чи якусь іншу річ?  Зате ми - дружна родина, тішимося, радіємо одне одним. Не всі, хто з тугими гаманцями, можуть похвалитися таким багатством. У них своє багатство, у нас – своє.  Спілкуємося з гарними друзями, які у разі необхідності підтримають, розрадять, допоможуть. Ми ж не одні з такими заробітками. Знаю багатьох розумних, з вищою освітою людей, вони теж не розкошують на зарплату. Так, інколи сльози виступають через те, що не можеш купити щось елементарне. Особливо це буває тоді, коли хворіють діти  і треба бігти в аптеку. У січні заплатили за ліки понад триста гривень. На жаль, не буває такого місяця, щоб обходилися без походу в аптеку.

Відмовились від репетитора

Протягом трьох років, починаючи з другого класу, син Слубських Діма брав уроки англійської у репетитора. Спочатку за одне заняття платили 40 гривень, потім 50, нині послуга репетиторів подорожчала до 90 гривень за один урок.

- Щоб дитина засвоїла предмет, треба ходити на заняття хоча б два рази на тиждень, - каже пані Ольга. – Отож, виходить вісім занять, кожне по 90 гривень – ми такої суми не потягнемо. Шкода, але змушені відмовитися від додаткових уроків англійської.

Присутній при розмові хлопчик підказує мамі, що він так само перестав ходити до улюбленого тренера. Упродовж чотирьох років Діма відвідував секцію східних єдиноборств. Дитині подобався такий вид спорту. Батьки теж раділи його успіхам. Триста гривень платили за місяць. Тепер, коли ціни пішли угору, викроїти таку суму з їхнього бюджету нема можливості.

- Спортивний одяг дорогий, - каже хлопчик. - Самий простенький коштує тисячу гривень. Той, що маю, уже замалий для мене.

- Із спортом простіше, - розповідає мати Діми. – Є безкоштовні секції. Наприклад, хокей на траві чи велоспорт. Зараз син займається велоспортом. Тому фізичний розвиток дитина не припинила. Набуті навички східних єдиноборств теж марно не пропадуть. Загартував трохи  і тіло, і дух. Настануть кращі часи - повернеться до свого тренера, він для них, як батько, зумів зацікавити дітей, тому з таким бажанням Діма поспішав на заняття у секцію.

На телефон заробив з дідом

Зараз хлопчик збирає гроші на планшет. У батьків є комп’ютер. Щоправда, старенький. Ольга згадує, що купили його на весільні гроші. За цих десять років, відколи ним користуються, поступово вдосконалюють техніку. Однак комп’ютер потрібен батькові для роботи. Тому син хоче мати власний. Його спонсорами переважно є дідусі й бабусі.

- На Різдво ми постійно їздимо в гості у село, звідки батько родом, - розповідає Діма. – Це село Довжок у Ямпільському районі. Там колядуємо, щедруємо. Літом я був у дідуся з бабусею на канікулах. Мій дід відомий гончар. Звати його Володимир Слубський. Він бере участь у різних виставках. Дідусь уже навчив мене працювати на гончарному крузі. Літом я зробив дві чашки з глини. Дідусь теж допомагав. Потім їх купили у нього на виставці у Вінниці. До тих грошей дідусь доклав трохи своїх і ми пішли з татом і купили мені телефон. Я дуже хотів сенсорний. Саме такий вибрали. Заплатили 600 гривень.

На знак подяки дідові, хлопчик підготував про нього у школі презентацію. Був конкурс «Інтелектуал».  Діма написав реферат, зробив презентацію окремих виробів з глини. Його виступ із захопленням слухали і високо оцінили роботу.

Підтримують молоду сім’ю також батьки Ольги, вони проживають у Козятинському районі. Костюм внукові придбали перед першим вересня, щоб у школу пішов у обновці.

- М'ясо і молочні продукти ми не купуємо, - каже пані Ольга. – Батьки і мої, і чоловікові мають худобу. Передають нам або привозять сир, молоко, сметану. Заріжуть свиню – законсервують м'ясо у банки і теж передають нам. Курку заріжуть, яйця маємо домашні.  Так само не купуємо картоплю, бурячки. Щоправда, інколи все-таки доводиться йти на базар, бо потрібна цибуля чи морква. Без цього також не обходиться. Село чоловіка дуже далеко від Вінниці. Не так просто часто передавати передачі. За них також треба платити водієві.

Про море треба забути

Якби не допомога батьків, наголошує співрозмовниця, вони б просто не змогли звести кінці з кінцями за свої заробітки.

- Коли ситуація з фінансами стає нестерпною, ми починаємо розмову про те, що варто, мабуть, перебратися в село, - каже пані Ольга. – За моєю спеціальністю ще можна б з часом знайти роботу. Чи потрібен у селі інженер-проектувальник? Відповідь на це питання знаємо наперед. Іванові довелося б перекваліфікуватися. Він би зайнявся іншою справою, хоча  нинішня робота за фахом йому подобається. Проблема в іншому – що дітки там будуть робити? Для них розвиток зупиниться на тому рівні, що є в селі – дитсадок і школа. Заради них ми віддаємо перевагу проживанню у місті.

Дітей Слубські виховують так, що вони з розумінням ставляться до своїх можливостей. Не дорікають батькам, що хтось інший має те, чого не можуть купити їм батьки.

- Діти знають, що на море цього літа нам не вдасться поїхати, - розповідає Ольга. – Але вони не журяться з того. Навпаки, радіють, що проведуть літо у бабусі й дідуся. Діма знову хоче сісти за гончарний круг. Планує знову щось виготовити, щоб потім продати і поповнити свою скарбничку. Попросить дідуся поїхати з ним у Бушу. Там він уже був. Але у музеї настільки цікаво, що хлопчику хочеться ще раз пройтися історичними стежками. Каже, коли розповідає про Бушу однокласникам, хто там ще не був, слухає, затамувавши подих.

- На морі я був два рази, - каже хлопчик. – Одного разу з мамою і тіткою їздили в Одесу. Ще одна поїздка була із тренером. Колись ще поїдемо, я не сумніваюся. З мамою і татом нам добре і без моря.

Сімейна арифметика сім’ї Слубських

Спільний місячний заробіток 5,5 тисячі гривень: 4 тисячі гривень заробляє чоловік, 1,5 тисячі дружина

Витрати: плата за найману квартиру: 3000 грн – взимку; 300 грн  на дорогу на роботу і з роботи для дружини; 200 грн – дитсадок; 300-500 грн – аптека на ліки для дітей; 200-300 грн продукти харчування; 200 грн засоби для гігієни та прання; 100-150 грн поповнення рахунків на телефони; понад 100 грн одна поїздка до батьків; 50 грн на школу. У борг у знайомих не беруть. Виручають батьки.

Найкоштовніша покупка за останній час – мобільний телефон за 600 грн.

“На заробітки не поїдемо”

Іван та Ольга Слубські однолітки, їм по 29. Познайомилися під час навчання у Вінницькому національному технічному університеті. Було це на першому курсі. А вже на другому – одружилися, йому було 18 і їй стільки ж. Потім Ольга залишила політех. Так сталося, що матері Ольги й Івана у свій час навчалися у педагогічному, навіть за однією партою сиділи, та й звати їх однаково – Наталії Іванівни. Схоже, це вплинуло на вибір Ольги.  Вступила у педагогічний університеті. Навчалася заочно.   

Пан Іван працює за фахом, він інженер-проектант в одному з приватних  підприємств. Ользі вдалося знайти роботу за спеціальністю тільки наприкінці минулого року - у школі-ліцеї у Стрижавці.

- У мене була можливість поїхати на заробітки, - каже пані Ольга. – Обіцяли немалі гроші. Але дітей не покину навіть на деякий час. Вони мають щодня бачити мама й тата.

“Шукайте підроботок і не беріть кредити”

Коментар експерта

Олександр Охріменко,  президент Українського аналітичного центру:

- Хоч як би кожен з нас нині старався заощаджувати,  багато все одно не зекономиш. Тому моя порада інша: уважно вивчати ситуацію. Для молоді і людей середнього віку найоптимальніший варіант – шукати роботу за кордоном. Або можливість навчатися. Щоб отримати європейську освіту і потім повернутися в Україну, використати набуті знання для розвитку держави, відповідно зробити кар’єру.

Для тих, у кого є можливість знайти підробіток або взагалі змінити професію, робіть це без роздумів. Повторюю, нині на перший план виходить активність людини. Не треба чекати, поки ситуація зміниться, а самому діяти. Якщо на твоїй роботі мала платня, а ти можеш заробляти більше і знаєш, де це зробити, не бійся змінити професію, переступи через цей психологічний бар’єр. Особливо це стосується таких категорій як державні службовці, вчителі, представники інших сфер інтелігенції.

Для тих, хто будується, чи планує ремонти, варто придбати будівельні матеріали зараз, бо, зрозуміло, вони подорожчають у зв’язку із зростанням курсу долара. Втім, треба і заощаджувати. Кожну покупку обдумувати, не варто зараз брати у кредит, дехто записує витрати, кажуть, це дає можливість наприкінці місяця вочевидь побачити, скільки зроблено непотрібних придбань. До речі, чи не найбільше грошей  сімейного бюджету втрачається саме на дрібничках, тобто незначних покупках.

“Харчуватися потрібно повноцінно”

Віта Багрій, лікар-дієтолог лікувально-діагностичного центру «Центр-В»:

- Харчуватися раціонально і збалансовано, забезпечуючи нормальний перебіг обміну речовин, нормальне функціонування всіх органів та систем, а також високий ступінь адаптації організму до різноманітних зовнішніх чинників, а отже, з користю для організму, необхідно навіть у такі кризові часи, як нині. Найперша порада – звертайте увагу, що саме ви купуєте. Якщо ігнорувати шкідливу їжу, то можна зекономити гроші на придбання корисних продуктів. Штучної їжі немає у природі. Не ростуть на деревах чіпси, вафлі, різноманітні види печива чи ковбаси. Так само не дає нам природа солодких шипучих напоїв. У названих продуктах  міститься надмір цукру, консервантів, барвників, насичених та транс-жирів, які збільшують ризик  «наїсти»  цілий «букет» хвороб -  від ожиріння, аж до онкологічних захворювань.

Енергетична цінність раціону має відповідати енерговитратам організму.  Необхідно додержуватись режиму харчування. Харчовий раціон має бути збалансований та якісно повноцінним.

Продукти із вмістом складних вуглеводів мають домінувати у раціоні (близько 70%). Із них половину мають складати  овочі і фрукти, а іншу половину цільнозернові продукти (крупи, макарони з твердих сортів пшениці, нешліфований рис). 10% їжі  мають складати молочні продукти низької жирності. Стільки ж, тобто 10% - яйця, риба, птиця, червоне м'ясо, бобові. Приблизно такий же відсоток використовуйте рослинної олії у вигляді заправки до салатів та різноманітні горіхи (сушені). А з напоїв – традиційний узвар, або ж сік, приготовлений з овочів та фруктів. Все це росте на наших городах чи дачних ділянках.

Чим менше їжа оброблена в промисловості, тим більше користі від неї для вашого здоров`я. Треба лише не лінуватися приготувати, а не поспішати до супермаркету за напівфабрикатами  та готовими стравами. У таких випадках зекономите не тільки кошти, а й збережете здоров’я. Якщо так, то не витрачатиметесь на придбання ліків.

Бути здоровим – значить бути уважним до себе і до свого харчування. Прописна істина, пам’ятайте про неї щодня.

Читайте також:
За рік ми стали бідніші мінімум на 25%

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.