Як волонтери з Калинівки 600 метрів до Донецького аеропорту не доїхали

- Коли ми заїхали в Піски, точніше – Пески, принаймні так вказано на дорожньому знаку, це метрів 500-600 від Донецького аеропорту, село диміло. Хлопці кажуть, якби ми приїхали на кілька годин раніше, то потрапили б під обстріл, - розповідає Антон Бульківський з Калинівки.

У минулий четвер колишній далекобійник разом з товаришем повернулися з зони АТО. Під Донецький аеропорт волонтери завозили продукти харчування та деякі речі.

- Якщо приблизно, то всього допомоги вийшло на 17 тисяч гривень, задні сидіння авто були повністю забиті. В основному усе допомогли зібрати підприємці з Калинівки, - розповідає Антон.

Чоловік зізнається, спочатку не планували заїжджати так далеко.

- Та потім, коли ми уже проїхали Харків, телефонує знайомий з частини, куди ми збиралися спочатку і каже, що у них ротація та поки ми доїдемо – їх уже не буде на місці. Ми вирішили довго не думати і їхати в бік аеропорту.

Перша поїздка

Особливість цієї поїздки в тому, що вона була першою такою для Антона, до того чоловік волонтерством не займався.

- Взагалі волонтерів військові зустрічають дуже добре на усіх постах. І дорогу показують, і проводжають, якщо є можливість, то забезпечують і супровід. Ми їхали самі. В результаті практично вперлися в бойові позиції. Ще б кілька сот метрів, заїхали б в сам аеропорт. Якщо б доїхали. Це вже прифронтова лінія… Ми зупинилися біля блокпосту. Тут хлопці охороняють залізничний міст. Як охороняють. Стоять біля нього. З техніки у них одна пушка, кілька кулеметів. По них товчуть “Градами” так, що вони там майже усі трохи контужені, але вони стоять і міст стоїть, крепкий такий. Не знаю, нащо він, напевно ним вугілля в Україну везуть. Так от на цьому блокпосту ми залишили свою машину і, перегрузивши все в іншу, нас повезли в Піски. Якщо в селах, тут ще є ті чи інші батальйони, то територія між ними – умовно-контрольована. Сил утримувати весь периметр фронту немає.

Колишня «Конча-Заспа»

Відповідно до даних Вікіпедії, в селищі Піски у 2001 році проживало більше двох тисяч людей. Сьогодні, за словами Антона, практично все село виїхало. Залишилися ті, хто не має змоги виїхати – в основному пенсіонери.

- Вам не передати словами те відчуття, коли бачиш, як колись добротні будинки, в яких напевно було вкладено багато сил і коштів, стоять напіврозвалені, - каже волонтер. -   Піски чи Пески – вважалося мажорним поселенням на зразок Зарванців під Вінницею чи Конча-Заспи біля Києва. Сьогодні місцевий пейзаж більш нагадує постапокаліптичну картину. Спалена заправка, будинки без дахів…

Місцеві мешканці, які залишилися... хлопці їх підкормлюють. Тим немає куди їхати. Вони, до речі, вже нормально реагують на наших. Інша справа, що деякі з наших бійців, особливо ті, що з тамтешніх місць, по різному ставляться до них. Кажуть, чого їм хотілося, чому не жилося нормально, у них такі будинки були, земля, робота. А який виноград у них ріс, а ні. Тепер втратили усе. Стали ніким – людьми без імен. Наші хлопці кажуть: самі вині – така відплата за зраду, але що це міняє?

У селі ніхто нікуди не ходить, найближчий магазин 15 кілометрів на українській території, але щоб до нього дістатися, треба проїхати умовно-контрольовану територію. Хлопці туди на танках їздять. Як добираються місцеві – не знаю. Я не знаю, як вони живуть, там взагалі як окрема республіка: авто без номерів, люди без імен.

Тил аеропорту

Піски - це фактично ворота аеропорту, до якого звідси кілька сот метрів. Тут, за словами Антона, розташувалася група Правого сектору. Цей підрозділ спочатку був в іншому місці, теж недалеко від Донецьку. Коли місцеві мешканці поїхали звідти – хлопці викопали там два городи, зробили собі непоганий запас на зиму, а потім їх звідти забрали. Зараз у Пісках вони уже втретє за тиждень «справляли новосілля»: в попередні два будинки влучили снаряди.

- Незважаючи на усе, вражає, що в будинку чисто, усі при вході роззуваються. Усі вікна завішані ковдрами, аби не видати себе, а ще в будинку не палять, - каже Антон. -  З обстрілами, як розповідають хлопці, їм «допомагає» пес – він починає лаяти перед тим, як починають працювати “Гради”, - переказує слова бійців Антон.

Волонтер додає, на даний час у хлопців з провізією справи більш-менш, принаймні на кілька тижнів має вистачити, а от з одягом. Особливо теплим - куди гірше: щось зношується по ходу, чогось просто немає, а щось не вдається врятувати. Тому наступного разу, коли поїду, хочу зібрати хлопцям теплі речі.

Крім одягу, їм бракує також зброї (фактично усю зброю вони добули в бою, патронами діляться…. військові збройних сил) та спеціалістів, особливо по мінно-підривній діяльності.

- Є там хлопчина, 19 років, вчиться на нього, але в нього не дуже виходить, бо немає кому підказати. Поставив розтяжки, а сепаратисти прийшли вночі і просто познімали, розмінували і все. Він вранці пішов подивитися, а там уже нічого немає.

Як каже Антон, відсотків 70 бійців Правого сектору, які знаходяться в Пісках – знаходяться там нелегально - про їх перебування там ніхто не знає, і вони за це нічого не отримують.

- Той молодий хлопець, який нещодавно загинув в аеропорту, він теж був нелегалом. Ці люди не отримують ні зарплати, нічого від держави. Держава навіть не дала зброї, усе, що вони мають, добули в бою, або їм привезли волонтери…

В аеропорт вони ходять на бойове чергування секретною стежкою. Хоча від самого летовища, як кажуть хлопці, мало що залишилось. Злітної смуги не було ще з червня, від будівлі теж мало що залишилось, є лише купа сміття, яку “Градами” кидає туди-сюди. Але хлопці тримаються. Кажуть, аеропорт – це вже справа принципу і додають кіборг – якщо прочитати навпаки – гробик, от вони ці гробики назад і сепаратистам, і тим просто охочим взяти участь у «сафарі», кажуть таких чимало приїздить з сусідньої держави, відправляють.