Ставку Герінга перетворили на смітник

Окрім відомої на весь світ ставки Гітлера, на Вінниччині є ще один, не менш важливий стратегічний об'єкт часів Великої Вітчизняної війни. Ставка другої після фюрера людини у нацистській партії - Германа Герінга, - далеко не така розрекламована. Рейхсмаршал звив собі "лігво" у лісі біля Гулівців і Черепашинець (Калинівський район). Сьогодні об'єкт, який міг би стати "родзинкою" туристичного маршруту, все більше нагадує смітник. Два бункери Герінга Сьогодні дослідники не можуть дійти згоди навіть у кількості підземних "хатинок" Герінга. Більшість переконана, що був лише один бункер. Але 78-річний житель Гулівець Володимир Сторч переконує, що Герінг мав два підземелля. - Я виріс у цьому селі, - розповідає ветеран, - і вже з семи років пас людську худобу. І так всю війну. Пасовище було коло лісу, там, де німці натягнули колючий дріт і ходили їхні вартові. Хоча худоба і брикала, і впритул підходила до дроту, малому пастуху за це ні разу не дісталось "на горіхи". Те, що у їхньому селі має бути "щось непонятне", жителі зрозуміли, коли німців понаїжджало стільки, аж в очах почорніло, продовжує згадувати Володимир Іванович. До лісу вела шосейка. То вони першим ділом розібрали її. А тоді спланували нову дорогу, яка служить і дотепер. - Тут наші ракетчики у 60-х роках проводили ученія, - каже ветеран, -  ліс зритий, окоп на окопі, то по цій дорозі проходила техніка по 60 тонн. І як бачите, нічого. І зараз зайдіть в ліс. Які б дощі не пройшли, а транспорт ходить по дорозі, як по асфальту в городі. Добру "подушку" постелили німці. Ніхто відтоді дорогу не ремонтував. А зараз вона веде через ліс до заводу з виробництва кісткового борошна. За словами пана Сторча, будували дорогу і наші полонені, і німці, і їхні односельчани. Серед німців було багато спеціалістів. Семеро з них жили у його хаті. - Я хоч був ще малий, але все одно пам'ятаю, що то були не солдати. Бо вже старші за віком. Як прийшли до нас, то в той же день викинули грубку і піч, і поставили свої, такі добротні, з огнєупорного кірпіча. І свої кроваті мали, такі, що складалися. А нам довелося перебратися на горище. Ще німці збудували електростанцію - залишки її фундаменту збереглися дотепер, проклали телефонний кабель під землею, замінили дерев'яні шпали на металеві. Залізнична "вітка" була ще до війни. Німці добудували її, і зробили ще одну. Вагони, замасковані зверху, заходили прямо в ліс. Навіть воду для станції німці привозили у спеціальних котлах (дід називає їх "тендерами", каже, що вона була з якимось каустиком і ще з чимось). Що підземних бункерів справді було два, легко пересвідчитися навіть нині. Збереглися їхні залишки. Один з них знаходиться ближче до залізниці. Другий, біля самої дороги, яка веде на завод кісткового борошна. Цей менше зруйнувало вибухом. Схоже, саме підземелля уціліло, бо рів не такий вже й глибокий. Сховища все більше стає схожим на смітник: скрізь купи пластику, скла, сміття... Два роки тому, коли Михайло Корінець, який показував сліди ставки Герінга, ще працював тут лісником, йому передали з Вінниці інформацію, що на ставці хтось веде підкоп. Зобов'язали негайно перевірити і доповісти. Коли добрався на місце, справді побачив кількох хлопченят. Вони, бідолаги, із зубилами намагалися вирубати з бетону металеві прути міцної німецької сталі. Нічого їм це не дало, бо то непосильна робота не тільки для дітей. Так лісник прогнав "металістів". Пан Корінець каже, що тепер, коли вже на пенсії, все більше перекваліфіковується на екскурсовода. То поляки приїхали (молодь здебільшого), просять, покажіть, що воно і де. Хоча б шоколадку залишили. А коли були німці, ті обійшлися лише словом "данке". Як Манька й Гуліта до Герінга бігали  Старожили згадують, як місцеві дівки, Манька з Гулітою, все бігали на ставку фашистів, "видко, думали щось заробити". - І що? - Голими тікали звідти. Одна після того аборт зробила. Так що люди знали, коли він приїжджав. Це ж село. Але, кажуть, він тут довго не валявся. Точно був тоді, коли з Гітлером зустрічався у Стрижавці. Такі разговори ходили. А тепер уже пишуть, що справді так воно було - літом 42-го фюрер приймав високих чинів з Берліна на "Вервольфі". Малим "збитошний" Володимир Сторч не раз перелазив за колючий дріт ставки. - Я очинив фортку, тоді відсунув пендалєта на вікні і скочив на підлогу. І зразу вкляк з переляку: куди не поверну голову - скрізь бачу себе. Всі стіни були у дзеркалах. Те саме побачив ще у двох кімнатах. Чорт його знає, що це було за зданіє... З дзеркальних кімнат малий Володька поцупив декілька цінних для нього речей. З раковин умивальників повиривав ланцюжки, на яких кріпилися пробки. Каже, що дуже гарні були. Схожі на дівочі коралі. Назбирав чимало лез. Ніяк не міг зрозуміти, нащо їх німці викидають. "У нас тоді понятія не мали, що це за такі бритовки гострі." А ще на маршруті вартових попадалися цвяхи. Може, їх спеціально розсипали, хтозна. Отакий мав скарб після вилазки у "лігво" Герінга. За іронією долі, Сторч дотепер пасе там, тільки тепер у його череді лише одна корова. Дуже добре пам'ятає, коли саме німці висадили в повітря ставку. Каже, було це рівно о першій годині дня. Числа і місяця не пам'ятає. Вибух був сильний, але глухий. Не вірить в те, що німці могли щось там лишити цінного. "Вони що, такі дурні! Вони мали коли все вивезти. Сюди стільки машин проїжджало, я рахувати збивався." Заперечує існування підземних ходів, які, за деякими припущеннями, вели від ставки до залізниці і навіть до аеродрому у Калинівці. "Якби такі були, я  б їх обов'язково облазив..." Герінг і балет Михайло Климчук, за плечима якого уже 84 роки, у роки війни танцював у балетній групі тодішнього Вінницького театру опери і балету. Каже, що в період окупації люди ходили в театр частіше, ніж до війни. У репертуарі були відомі твори світової і російської класики. Два дні на тиждень артисти ставили вистави для німців. Каже, що більшість спектаклів ті сприймали на біс. - Одного разу, коли ми зібралися на репетицію, - згадує Михайло Венедиктович, - на сцені несподівано з'явився німецький офіцер. Я його добре розгледів, бо стояв крайній, а він якраз зупинився біля мене. Упізнав його по кадрах документального кіно. Німці перед сеансами часто вихваляли себе у документальних кінокадрах. Герінг стояв поруч зі мною. Артистка на ім'я Катерина знала німецьку мову, тому одразу почала перекладати розмову фашиста. Він запитував, як нам тут живеться. Я боявся щось відповідати, щоб, бува, не втрапити в халепу. А потім Герінг і Гітлер дивилися балет "Бахчисарайський фонтан". Сиділи в так званій урядовій ложі, біля самої сцени. Ми думали, що, може, вилучать сцену із шаблями. Вони хоч і не справжні, а все ж металеві. Але ні. Гітлер, схоже, спокійно почувався у Вінниці. Кажуть, навіть по місту їздив у кабріолеті з відкритим верхом. Віктор СКРИПНИК Історична довідка Герман Герінг (12.1.1893 - 15.10.1946) один із головних військових злочинців фашистської Німеччини. Участував у Першій світовій війні, був льотчиком. Отримав серйозне поранення. Щоб полегшити болі, лікарі вводили йому великі дози морфію. Поступово став наркоманом. Якийсь час перебував у психіатричних лікарнях.  З 1922 член Націонал-соціалістичної (фашистської) партії і керівник СА (штурмових загонів). Будучи політичним уповноваженим Гітлера (з 1930) і головою рейхстагу (з серпня 1932), відігравав  активну роль у встановленні фашистської диктатури в 1933, після чого став імперським міністром авіації і головою уряду Пруссії. Головнокомандуючий військово-повітряним силами (з 1935), голова одного з найбільших німецьких промислових концернів "Герінг", який розрісся в результаті пограбування гітлерівцями окупованих країн. Один з організаторів нацистського терору в фашистській Германії і на окупованих нею територіях. З 1940 року - рейхсмаршал. На Нюрнберзькому процесі йому винесли вирок - смертна кара. Однак перед стратою він покінчив життя самогубством. Хтось передав йому у камеру ціаністий калій.  

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.