Олена Бурлак: "У Відні українців чимало "

Там я закінчила школу. Потім повернулася у рідне місто. Вступила до техуніверситету, вчилася у ІнІТКІ. Писала вірші та пісні, була лауреатом кількох фестивалів авторської пісні. Вірші теж публікувала час від часу у якихось збірках, правда, слави Бродського поки що не зажила…
Після п’ятого курсу я трохи втомилася вчитись і вирішила зробити перерву. Поїхала на рік в Ізраїль. Повернулася, закінчила навчання, але у Вінниці затрималася ненадовго.

Три роки тому з’явилася можливість поїхати на навчання у Відень. Відправила документи в Університет прикладних наук, попросила стипендію – мовляв, дуже треба, ми – країна бідна… Отож я там не платила ні за навчання, ні за проживання. Жила у гуртожитку. А він розташований у приміщенні колишньої психіатричної лікарні… Деякі дівчата казали, що навіть привидів бачили – у підвалі, де колись морг був.
Адміністративне приміщення університету знаходиться у колишньому замку Марії-Терезії. Правда, замок – це гучно сказано. Його було споруджено для «разового» використання – королева там лише провела свою шлюбну ніч. Так що аура там особлива…

Відень – місто чарівне і дуже зручне для життя. Там дуже спокійно. Уночі я могла ходити де завгодно, і якщо ззаду чулися кроки, то холодок по спині не пробігав.
І люди приємні - відкриті, товариські, люблять повеселитися. Ми чогось звикли уявляти європейців, як людей закритих, що тримають дистанцію. Але це не так. Правда, і особливих причин любити нас у австрійців немає. Криза, своїм громадянам роботи не вистачає, а тут ще й ми зазіхаємо на їх робочі місця.

В Австрії зараз влаштуватися на роботу складно. Держава у першу чергу піклується про своїх громадян. Але іноземних студентів там багато. У Відні російська мова звучить повсюдно. А українців там навіть більше, ніж росіян. Особливо багато вихідців із західних областей.
Була у Віденській ратуші. Спонсором бізнес-школи університету, де я вчилася, є фонд Рональда Лаудера. Якось цей мільярдер приїхав до нас. Після офіційної частини був прийом у ратуші, і мене в числі інших студентів запросили туди зустрічати гостей. Так що довелося постояти поруч із мільйонерами…

На знаменитий Віденський бал потрапити не так просто. Вхідні квитки досить дорогі, так що пересічні австрійці собі цього не можуть дозволити. Але на одному із балів у ратуші я все ж була.
Подорож до України австрійці сприймають, як щось екзотичне і екстремальне. Ніби й недалеко, а вражень залишається ще на півжиття.
Один знайомий розповідав, як подорожував із другом нашою країною. Їх мало не на кожному кроці намагалися обдурити.

Квитків на поїзд не було. І провідники провезли їх у якомусь службовому закапелку, такому тісному, що вони мало не на голові один в одного сиділи. А взяли за ці «зручності» з кожного по сто доларів…
Зупинилися вони у вінницькому готелі. Поснідати там можна було до половини одинадцятого. Але вже о десятій годині хлопцям відмовилися дати сніданок, сказали, що вже пізно. Ті рушили до кавоварки, щоб хоч кави попити. А офіціантка вихопила апарат з-під їхнього носа і кудись занесла. Мовляв, нема чого буржуїнам на дурняк українську каву пити!