Вінницький аеропорт – мішень для поглинання

Три роки тому аеропорт почав приймати чартерні рейси. З’явилося чимало планів і сподівань, але разом з тим і нарікань скептиків, щодо масштабності розвитку порту, його необхідності як такого та щодо доцільності вкладання чималої суми грошей у реконструкцію. Мовляв, все класно, от тільки, де взяти необхідний пасажиропотік.
У свій час українське Міністерство закордонних справ говорило про Вінницький аеропорт, як про важливий транспортний вузол для організації паломництва іудеїв до своїх святинь на території України. За задумом колишнього губернатора Олександра Домбровського, він міг би бути задіяним для вантажних перевезень з Китаю до Росії та Близького Сходу.
Ми розуміємо, що аеропорт - унікальний об’єкт. Він – реалізована фантастика, втілена мрія, він споріднений з вишуканим художнім твором… Та полотном Леонардо да Вінчі не може володіти ЖЕК! У ЖЕКу картину або вкрадуть, або її там проп’ють, або на ній там намалюють плакат «Усі на боротьбу з амброзією!». Не по Сеньці шапка. Так вийшло й з Вінницьким аеропортом. Він був створений сильною державою. А у слабкої ця коштовність, що дісталася у спадок, випала з рук. Тому коли у Вінниці почали з’являтися перші інвестори, що бажали розкрутити аеропорт, влада зацікавилася пропозиціями… Принаймні, повинна була зацікавитися. Претенденти були не дрібні. Наприклад, поляки із Лодзю виявляли бажання співпрацювати та вивчати інвестиційну обстановку.
Були потенційні інвестори і зі Сходу.
Тим не менше все залишилося лише намірами.
У 2010 році поширювалися новини, що «Шанті Україна» - дочірня структура британської Shanti Capital – виграла конкурс на оренду потужностей Вінницького аеропорту. Називалася навіть ціна проекту – 200 мільйонів доларів. Однак пізніше Вінницька облдержадміністрація спростувала цю інформацію.
І зовсім недавно на останній сесії обласної ради депутати знизили планку вимог для майбутніх інвесторів Вінницького аеропорту – оренда потенційним інвесторам буде коштувати не 1 мільйон грн, а 200 тисяч гривень в квартал. Тема оренди фірмою «Шанті» Вінницького аеропорту мусується досі, хоча на сьогоднішній день він функціонує як комунальне підприємство Вінницької облради.
- Ця структура з незрозумілих причин розповідає, що виграла тендер по оренді, хоча це не правда, - каже депутат облради Валерій Коровій. - А от для чого постійно нав’язується думка, що вони вже орендатори, це цікаве питання.
Голова обласної ради Сергій Татусяк каже, що аеропорт збитковий і тому віддавати в оренду сильному інвестору просто необхідно. Депутати - прихильники того, аби аеропорт функціонував, як і функціонує. Стверджують, що це планова збитковість, як і всіх аеропортів. А ціна питання - один мільйон гривень на рік, це не великі гроші для нашої області.
Очевидно десь ведуться інші підрахунки.
Найактивніший орендатор українських аеропортів компанія «Шанті» поки що не розкриває власників.
У планах цієї загадкової, маловідомої компанії з британською пропискою - отримати контроль над половиною потенційно привабливих аеропортів України, через які поки що відсутнє регулярне сполучення. І якщо їй дійсно вдасться реалізувати проект у Вінниці, то використавши всі можливості нашого аеропорту, що обговорювалися раніше, копійка до копійки – все на користь компанії «Шанті» та якихось громадян України.
Регіональними аеропортами інвестори зацікавилися після того, як колишні державні ворота України («Бориспіль», «Харків», «Донецьк», «Дніпропетровськ», «Львів», «Одеса», «Сімферополь») стали показувати збільшення прибутку. Зараз через них проходить близько 95% пасажирського авіапотоку держави. Але якщо для цих «стратегічних» об’єктів держава ще виділяє хоч якісь засоби на реконструкцію, і функціонування декотрих з них сяк-так підтримується і без приватного капіталу, то для аеропортів дрібніших, що знаходяться в управлінні місцевої влади, відсутність інвестицій означає відсутність пасажирів.
Вінницький аеропорт через вигідне розташування може перетягнути на себе частину пасажиропотоків у напрямку великих міст або курортів. Крім того, «Гавришівка» може обслуговувати вантажні авіаперевезення. Це все не фантазії, а аксіома, але вже сьогодні пасажири, котрі час від часу літають з Гавришівки до Польщі нарікали, що квитки могли б бути дешевшими. І ставлять за приклад інші аеропорти.
У нас, очевидно, продовжують жити за майже математичним правилом: щоб в одного прибуло, треба, щоб у когось іншого убуло.
 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google