Досьє: Юлія Броварна - художник, бард, поет
Вік: 31 рік
Сімейний стан: заміжня
Хобі: подорожі
Улюблена музика: авторська пісня, класика, етно-рок
Улюблений фільм: «Гордость и предубеждение», «Властелин колец», мультфільм «Маша и медведь»
Улюблена література: Ремарк, Мілан Кундера, Тарас Федюк
- Як ви почали працювати з видавництвом «Богдан»?
- Ми давно дружимо з Анею Осадко, яка працює в тернопільському виданні «Богдан». Це дуже цікавий поет і художник, ми з нею часто буваємо на поетичних заходах, проводимо фестивалі. Нещодавно видавництво видало книгу Р.Кіплінґа "Такі собі казки". Це перше видання в українському перекладі усіх казок Кіплінга. Крім того, у ній використані ілюстрації, які робив сам Кіплінг. Кожна казка закінчується віршем. Директору видавництва прийшла чудова ідея спробувати зробити аудіокнигу «Такі собі казки», усі вірші покласти на музику і проспівати їх. Аня запропонувала запросити мене для роботи над ними.
- До казок писати музику напевно складно, адже діти - це найвимогливіші слухачі?
- Я прекрасно пам’ятаю, як у дитинстві слухала платівки зі спектаклями і була просто у захваті від них. Як і кожна дитина знала напам’ять і наспівувала усі пісеньки. Оскільки ілюстрацій не було, фантазувала, як могли виглядати герої. Це залишилось зі мною назавжди. Я не розучилась сприймати світ через погляд дитини – тому писати музику було не важко. Крім того, мені подобається матеріал з яким працювала. Перекладачі дуже трепетно віднеслись до тексту, усі нюанси вони адаптували під сприйняття українського читача, але разом з тим не зіпсували сам текст. Там немає якоїсь невідповідності і читати казки справді цікаво.
- Як довго ви працювали над написанням музики?
- Довго, але не болісно. Всі творчі люди трохи «крейзі», у них в голові постійно звучить якась мелодія. Іноді музика приходить несподівано. Їдеш у трамваї – і раптом в голові виникає мелодія, головне її не забути. Я її наспівую на диктофон, щоб поки доїду до інструменту її не забути. Мені цікаво перебувати у творчому пошуку. Творчих мук не було – це скоріше творча насолода. Усі дванадцять пісень я написала за кілька місяців. Багато що переписувала, переробляла. Найбільше мороки було з піснею "Я також хочу в Ріо, доки я не постарів". ЇЇ співають Нікітіни російською мовою "На далекой Амазонке, где я ни разу не бывал". Пісня у них вийшла чудова, її вся країна колись співала і було дуже важко написати щось потенційно нове. Для себе я знаю, що є там мотив близький до Нікітінського, але сподіваюсь вони на мене не образяться.
- Як проходила робота в студії?
-. Було багато хвилювань, часу ж для запису - дуже мало. Одного дня ми записували усі казки, іншого – усі пісні. Дванадцять пісень за один раз наспівати важко. Спочатку ми записали гітару, а потім я слухала запис і співала. Для мене це було дуже незвично, на всіх записах, які робила раніше, одночасно грала і співала. Тут запис був дуже професійний, це гарний досвід для мене. І варто сказати, результат вартий затрачених зусиль. Коли ми записали диск - дали його послухати дітям. Адже головне, щоб він сподобався дітям. І вони його оцінили. Тепер донька Ані Осадко вже не лягає спати без казок Кіплінга, знає їх напам’ять. Якщо дітям подобається - ура! Робота виконана добре.
- Коли з’явилася у продажу аудіокнига?
- З травня її можна купити у книгарнях Вінниці.
№ 23 від 10 червня 2026
Читати номер