Дружині кіборга Сергія Зулінського та його маленькій донечці потрібна допомога

- Я живий, кохана! – ці слова 28-річний десантник 95-ї Житомирської аеромобільної бригади щоразу говорив дружині Каті замість звичного  «Здрастуй!». Останній раз Катя чула голос чоловіка 19 січня. Тоді він сказав, що тимчасово дзвонити не буде, бо їде туди, де нема зв’язку. Попередив, щоб не хвилювалася.

- Я запитала, це те місце, про яке я здогадуюся, - розповідає журналісту RIA Катя. – Він сказав: «Так, ти правильно думаєш». Сергій вирушив на  допомогу кіборгам в аеропорт.

Наступного дня Катя наважилася сама зателефонувати. Здивувалася, коли почула, що виклик у телефоні. Відповіді довелося чекати недовго. Озвався чоловічий голос. Але це був не Сергій.

«Ти більше його не почуєш»

Дівчина запитала, звідки в нього цей телефон. Сказав, що знайшов в аеропорту. Катя  сказала, що це телефон її чоловіка, запитала де він. У відповідь почула російською: «Он більше не вернеться». Після того вона ще не раз набирала знайомий номер, але ніхто на нього вже не відповідав. Приблизно через тиждень вона згадала, що у Сергія був ще один телефон. Він купив про всяк випадок. Довго шукала номер. Знайшла. Одразу зателефонувала. Їй відповів чоловік спокійним голосом. Назвався Давидом. Ще сказав, що біля телефону на аеродромі лежав речовий мішок. З нього він забрав український прапор. Після цих слів у дівчини похололо на серці. Перед Новим роком Сергій приїжджав на декілька дні додому. Разом з батьками, друзями вони зустрічали 2015-й. Тоді ж подарували йому наш жовто-блакитний стяг. На ньому кожен залишив свої побажання.

- Пізніше «сепари» виклали цей  прапор на сайті в Інтернеті, - розповідає Катя. – На відео видно полонених. Але серед них Сергія я не упізнала.

На закінчення розмови з тим, хто назвався Давидом, сказав, що нічого не знає про її чоловіка,  пообіцяв передзвонити наступного дня. Сказав тільки, що одні з кіборгів загинули, інших взяли у полон. А наступного дня вже була зовсім інша розмова.

- З цього ж номера мені справді подзвонили, - каже Катя. – І одразу стали крити матюками, обзивати такими словами, які соромно повторювати. Мені слова не дали сказати. Після того на мої дзвінки ніхто не відповідає.

Знайшла у списках полонених

Катя разом з батьками Сергія звернулися із заявами у всі структури, де займаються пошуком полонених – в Міноборони, і в СБУ, і в Центр пошуку полонених. Розмовляли з паном Рубаном, який з перших днів займається визволенням з полону учасників АТО. Офіційно не отримали жодної конкретної відповіді. Тоді вони вийшли на волонтерів, які також підключилися до пошуку і визволення захоплених у полон кіборгів.

-Одного разу я знайшла в Інтернеті інформацію бійця з Сергієвої бригади з позивним «Аскольд», - каже Катя. – Він розмістив списки загиблих і полонених 90-го батальйону, в якому служив і її Сергій. З радістю перехрестилася, коли знайшла прізвище чоловіка у списку серед полонених. Поруч з прізвищем Сергія було написано: «Виїзд на евакуацію поранених з Донецького аеропорту. Полонений 20 січня 2015 року».

Втім, радість дружини кіборга була недовгою. Батькам Сергія вдалося ознайомитися із списками полонених, які підготували у «ДНР». Там Сергія не було.

-На початку тижня волонтери з Києва знову відправилися у Донецьк на пошук наших полонених, - каже Катя. – Ми щодня молимося. Чекання – це справжня мука. На жаль, іншого не залишається.

Несподіваний гість із Житомира

У той же день, 20 січня, у полоні опинився комбат Сергія – Олег Кузьміних. Кадри знущання над ним й іншими полоненими сепаратисти виклали в Інтернеті. Коли один з бойовиків ножем відрізав нашивки з гербом України на камуфляжних костюмах і змушував хлопців з’їдати їх. Потім їх провели Донецьком на так званому параді полонених. Камери вихопили, як місцеві знущалися над комбатом, як били його.

-Приїзд брата комбата до нас став справжньою несподіванкою, - каже Катя. – він приїхав разом зі своїм другом. Привіз матеріальну допомогу. Сказав, що її роздають сім’ям тих хлопців, які загинули або опинилися у полоні. Повідомив, що від брата було декілька дзвінків. Настільки коротких, що він встигав за цей час почути від нього хіба що декілька слів. Таким чином брат дізнався, що його утримують окремо. Визволити з полону поки що ніяк не вдається. Про долю Сергія, на жаль, приїжджому нічого не відомо.

У будинку стеля падає на голову

Про історію дружини кіборга Сергія журналісту RIA розповіла їхня знайома Тетяна Сідлецька. Вона була у них на весіллі. Каже, що Катя і Сергій настільки люблять одне одного, що про таке кохання можна хіба що побачити у фільмах. Вони були щасливі, незважаючи на побутові негаразди. Суть звернення полягала в тому, щоб допомогти молодій матері з немовлям на руках, яка залишилася без підтримки чоловіка. Сім’ю утримував Сергій.

-Ми проживали у квартирі моєї матері, - каже Катя. – Поки не було дитини, ще сяк-так перебивалися. Разом з нами, крім мами, ще мій брат жив. І всі ми розміщалися в 1-кімнатній квартирі.

Грошей на більше житло не було. Вирішили квартиру продати. За виручені кошти далеко на Тяжилові купили стареньку хатину на три кімнати. А в тій хатині падає стеля, стіни відходять. Влітку разом з друзями і родичами вдалося відремонтувати одну кімнату. На більше коштів не вистачило. Сім’я  у розпачі. Переживають, щоб будинок не завалився. Згадана знайома Тетяна Сідлецька каже, що родина відважного воїна скромна, самі вони не наважаться просити допомоги. З їхнього дозволу жінка вирішила зробити це. Звертається до небайдужих і тих, у кого є можливість, підтримати матеріально сім’ю захисника держави.  Просимо читачів газети долучитися до доброї справи. Катя тим часом не перестає вірити, що одного дня вона знову почує у телефонній слухавці знайому фразу: «Я живий, кохана!»

Номер картки Приват Банку

5168 7556 0902 8655

На ім'я мами бійця: Зулінська Галина Василівна.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.