Тягну за руку на гору

До тренерської роботи ви виступали як спортсмен?
- Я майстер спорту Радянського Союзу. З 1976 року почав працювати тренером, але паралельно ще виступав на змаганнях. А через кілька років перейшов повністю на тренерську роботу. Я любив боротьбу з дитинства, але родом - з села і не мав змоги тренуватися. Тому коли вступив в училище у Вінниці, знайшов секцію і одразу непогані результати показував. Після училища вступив до залізничного технікуму. Вчився на механіка, дуже мені сподобалася ця професія, і думав тоді, що буду механіком на залізничній дорозі. В армії я ще більше зацікавився боротьбою і коли повернувся, мій тренер сказав: «Треба визначатися». І я обрав спорт. Вчився заочно і працював тренером. Ще при Союзі підготував чотирьох майстрів спорту. Зараз у мене майстрів спорту більше 25. Данило Кримов був призером Європи, чемпіон кубку світу, Костянтин Балицький - фіналіст Європи серед молоді, призер світу серед молоді, Ігор Дідик став чемпіоном світу, п’ять майстрів спорту міжнародного класу - це гарний результат. Школа у нас в "Колосі" працює у правильному напрямку, є традиції і ми бачимо результат своєї праці. Вінницьку школу боротьби на Україні поважають і визнають.
Що важче тренувати, чи самому боротися?
- Інколи так переживаєш за своїх вихованців, що думаєш, легше самому відборотися. Це ж наші діти, ми у них дуже багато вкладаємо душі. Нам хочеться отримати бажаний результат. Зараз у нас є трохи розчарування, пов’язані з травмою Кості Баліцького. Через неї він не зможе виступати на чемпіонаті світу. Він дуже переживає, був у непоганій формі, все йшло чудово. До чемпіонату світу потрібно було виконати рейтинг і Костянтин зробив це. Вже оголосили склад команди, яка поїде на цей чемпіонат, і Костянтин у ньому - перший номер. Але...
Ви тренуєте не тільки іменитих спортсменів, але й дітей…
- Щоб підготовити спортсмена високого класу, потрібно ростити його змалечку. Це береш дитину за руку і підводиш до високої гори. Гора – це увесь шлях, який потрібно пройти дитині, щоб досягти вершини. Тягнеш його на цю гору. Коли він досягає вершини, стає чемпіоном чи призером, ти оглядаєшся назад, дивишся на весь шлях, який разом пройшли, повертаєшся до самого низу, береш знову маленьку дитину за руку і знову тягнеш.
Але ж не всіх можна витягти на цю «гору»…
- Найголовніше – бажання і наполегливість дитини, а також позиція батьків, школи і тренера. Звичайно, бажано, щоб у дитини був хист до боротьби. Коли до нас приходять малюки, ми даємо їм пограти якусь гру, наприклад «п’ять передач» з м’ячем і бачимо, як дитина рухається, як бере м’яч, яка у неї реакція. Але хист – не головне. Добивається вершин той, хто багато працює. Є ще один важливий аспект – участь у змаганнях. Спортсмен не може повноцінно рости не беручи участь у змаганнях. На це потрібні кошти, а їх не завжди вистачає. Часто ми не можемо повезти усіх перспективних спортсменів на турнір. Така ситуація кругом по Україні. Ми спілкуємося зі своїми колегами, є області, де ситуація ще гірша ніж у нас. А у Запоріжжі, Маріуполі, Миколаєві фінансування значно краще. Але хоч і важко, але працювати треба.
Зараз багато дітей хочуть займатися боротьбою?
- Мені дуже подобається молоде покоління батьків. Вони активні і хочуть бачити своїх діток здоровими. Часто приводять у секцію навіть першокласників. Ми нікому не відмовляємо, але працювати з такими малими дітьми дуже складно. Зате потім, коли вони у третьому-четвертому класі, дуже приємно дивитися, коли вже у них щось починає виходити. Звичайно, усі чемпіонами не стануть, але вони будуть здоровими людьми. Спорт закладає у них звичку здорового способу життя. Мені дуже приємно, коли зустрічаю своїх вихованців. Усі вони кажуть, що роки, проведені у спортивному залі, не пройшли для них даремно.

Досьє:
Олександр Петрович Кулібаба
Посада: старший тренер Вінницької області з греко-римської боротьби, заслужений тренер України.
Дата народження: 25 лютого 1953 року
Сімейний стан: одружений, двоє дітей.
Улюблений фільм: «12 стільців», старі радянські фільми.
Улюблена книга: «Майстер і Маргарита»
Хобі: механіка, ремонт