Прощання відбувалося біля батьківської хати Валерія. А відспівували загиблого у храмі Олександра Невського у центрі міста. Труну з покійним несли на руках через усе місто. Час від часу в колонах лунали гасла: «Герой!Герой!», «Слава Героям!», «Герої не вмирають».
{photo_gallery id=3524|}
Храм був переповнений людьми. Серед людей – діти і молодь, а також люди похилого віку.
-Валерія знали дуже багато людей, - каже племінник загиблого Віталій. – Він ще у 90-х роках створив перший у Жмеринці комп’ютерний клуб. Запитайте будь-кого і почуєте у відповідь, яка це була чиста і світла людина.
Земляки знали Валерія ще й як талановитого художника. Він єдиний у нашій області, хто писав роботи у незвичній техніці – фарбами на воді. Став переможцем міського конкурсу «Жеринка має талант», був фіналістом шоу «Україна має талант». Ним пишалися, гордилися, раділи його успіхам.
На Майдан Валерій їздив кожен тиждень, бувало, навіть по декілька разів, починаючи з часу розгону студентів. Дружині Ярославі казав, що душею відчуває, що має там бути. Заспокоював її тим, мовляв, він худенький, його не беруть у перші ряди. Це пізніше Ярослава дізналася, Валерій завжди був у перших рядах. Неодноразово і вона їздила з ним на Майдан.
19 лютого о 19.30 дружина Ярослава останній раз спілкувалася з ним по телефону. Пізно вночі замість нього відповів чужий голос…
№ 14 від 2 квітня 2025
Читати номер
Anonymous
Anonymous
Anonymous