«Піккардійська терція» у Вінниці: «Серед артистів негайно треба проводити люстрацію!»

«Місто, з яким у нас давнє взаємне творче кохання!» - так називають Вінницю учасники вокальної формації «Піккардійська терція». У Вінницю зі своїми концертами майстри акапельного співу приїжджають мінімум двічі на рік і завжди збирають аншлаги. Після п’ятимісячної розлуки музиканти привезли програму «На біс», яку презентували вінничанам 24 квітня в театрі імені Садовського. 

- Це наша найпопулярніша програма, яку два роки тому ми створили до 20-річчя «Піккардійської терції», вибравши з 10 різних програм найрідніші пісні, які випробувані часом і публікою, котрі вже стали нашими володарями. Не вони - наші пісні, а ми - їхні, - говорить незмінний учасник формації, тенор Ярослав Нудик.

- Що цікавого відбулося в житті формації за ці півроку, що не були у Вінниці?
- Було багато гастролей в Канаді й Україні. В лютому нас, як одних з небагатьох виконавців в Україні, які мають своє бачення пісень Володимира Івасюка, запросили взяти участь у проекті «Івасюк. Перезавантаження». Ми не співали його пісні у первинному вигляді, а повністю змінили їх структуру, ритм і темп, залишивши незмінними лише геніальні мелодії. Люди залишилися задоволеними, як і сестра Івасюка Галя. Вона себе називає «сучасною бабцею», але зізнавалася, що йшла на концерт з пересторогою, дуже переживаючи, що їй не сподобається. Все пройшло вдало. А ми зараз продовжуємо всеукраїнський тур. Дуже сподіваємося, що скоро настане час, коли пісня «Пливе кача» нарешті нас відпустить і можна буде братися за нові роботи. Ми завжди закликаємо людей обов’язково пам’ятати про все те жахіття, яке у нас відбулося, але занадто перейматися вже досить. Зараз треба швидше робити якісь висновки. 

- Україна переживає час реформ. Що, на вашу думку, найперше необхідно змінювати в галузі культури?
- Міністерство культури практично нічим не відрізняється від економіки, сільського господарства, міністерств фінансів чи внутрішніх справ. В культурі також потрібна дуже серйозна люстрація. Але коли підіймається це питання, розуміючі люди, які аналізують, думають і не порють гарячки, як ті амеби, що за гроші готові кричати на будь-якому мітингу, усвідомлюють, що люструвати потрібно абсолютно всіх, а це нікому не вигідно. Я не хочу закликати до насильства, але дуже часто над тим задумуюся… Це природно, бо я - людина і розумію, що є дві речі - горілка і демократія - якими у нас користуються, як флагманами. У нас демократія - це вседозволеність. Я колись думав над позицією Лукашенка, а потім усвідомив: стоп, а чому кожна шавка має гавкати на президента?! Якось ми сім’єю відпочивали в Шацьку, де познайомилися з професором Білоруського національного університету. Він влучно підмітив, що Лукашенко є доброю альтернативою для майбутньої повної демократії, адже демократичне суспільство ще ніхто не зробив з посмішкою. Навіть Ісус Христос, котрий виганяв торговців з храму, навряд чи мав миленьке лице… Тобто потрібно діяти і приймати міри. Гладячи по голівці Єфремова, зробити з нього демократа? Та ніколи в житті не вдасться! Треба вчитися робити висновки. А у нас народ все дуже швидко забуває. Ті артисти, що співали за Януковича, сьогодні абсолютно нормально себе почувають. І вони ніколи не зміняться! Дуже показовий випадок стався зі мною у 2012 році, коли з Сергієм Самолюком у складі дуету «Курінь» ми випускали альбом «Повстанська лірика». У 1988-1991 роках у нас був бардівський дует. Ми їздили по селах, збирали козацькі, повстанські і стрілецькі пісні. На студії товариша Саші Ксенофонтова (чоловік співачки Руслани, - прим. авт.) все те записали на бобіні. І от 20 років потому вирішили перевидати на сучасному диску. Усім цим займався я, бо «коло того роблю», як кажуть у нас на Галичині. Подзвонив одному знайомому, який працював у Києві. Я одразу попередив, що фінансово допомогти з випуском диску хоче партія «Свобода», але я не хочу з ними зв’язуватися. Я був категорично проти, хоча Тягнибок - мій сусід, а моя дружина-вчителька навчає його дітей. До речі, це справді прекрасні діти! Не тільки вчаться добре, а й дуже інтелігентні. Сам Олег - теж розумний чоловік, все-таки династійний політик, а не той, хто невідомо звідки взявся, але у «Свободі» він чи не один такий. Словом, я був принциповий, щоб ніякі партії на диску не згадувалися. А той звукорежисер, до якого дзвонив, мені каже: «Та, яка тобі різниця, з кого гроші брати? Хай хоч «Партія регіонів» буде, вони зараз на все бабки дають». Я ошалів, кажу: «Ти що таке говориш?! Це ж повстанська пісня, а не кон'юнктура. Це моє, рідне, з серця йде...» - швиденько попрощався з ним і більше не звертався. На жаль, така ж позиція: «Яка різниця?!» - у більшості київських артистів. Але зараз ми особливо не маємо права такого робити. Навіть після Помаранчевої революції, коли усіх нас жорстко намахали, була інша ситуація, але зараз - це неприпустимо. В голові не вкладається, як артисти можуть бути такими продажними. Кого вони випробовують своїми діями? Я принципово не дивлюся політичні програми, але у 2004 році, здається, тільки я чув, як у прямому ефірі на «Інтері» Таїсія Повалій казала: «Я бы посоветовала Леониду Даниловичу Кучме ввести танки на Майдан». Тоді всі зробили вигляд, що цього не чули, але яка вона після цього народна артистка України? Конче необхідно проводити люстрацію в культурі. Не забувати подібні речі, а якимось чином виховувати. Ще на Майдані нам пророкували гайдамаччину, але не вийшло. Дуже боюся, що гайдамаччина буде останнім, що зробить народ, коли «вкурвиться» - є таке гарне галицьке слово. Але це буде дуже страшно… 

- Надія хоч якась є на інше вирішення?
- Надія зараз більша, ніж будь-коли, тому що у нас гинуть люди. Як показує історія, коли в суспільстві гинуть люди, це вже не просто так, вже все йде до якогось логічного завершення, до плюса, а не до мінуса. Інший варіант - всіх нас знищать, що я вважаю більш неймовірним.

- Ще робите проекти у складі дуету «Курінь»?
- Ні, то був разовий проект. Але я зітканий з ідей, тож маю бажання проявити себе в інших проектах. Досвід показує, що правий був імператор Август, який говорив, що поспішати треба повільно. Так само дотримуюся ще одного девізу, який інтенсивно пропагую: «Все робіть по-дорослому! Тільки смійтеся по-дитячому». Це сказав Грицько Чубай у своїй поемі «Коли сміються діти». Моя найбільша творча мрія - якомога довше залишатися в обоймі. А ідей дійсно маю багато. В мене найбільше друзів не серед музикантів, а серед журналістів, художників та акторів. Мрію свої ідеї колись об’єднати у роботі з представниками всіх цих професій. А ще маю потаємну мрію - зіграти в театрі. Я частий гість у театрі, під час вистав постійно аналізую, що міг би зіграти, а де ще треба штани підтягни. Коли чимось захоплююся, можу о четвертій ранку встати і почати вишукувати потрібні підказки й цікавинки. Помітив тенденцію, що коли в тебе народжується ідея і ти починаєш її розвивати, найкращі її елементи придумуєш у перший тиждень. Тож все одразу потрібно записувати і давати почитати іншим. Бо з часом око замилюється і здається, що написав щось невартісне, але ж, якщо воно тебе будить серед ночі, значить, це не просто так дається. 

- Вже були розмови з якимись театрами щодо співпраці?
- Буквально вчора домовився спробувати попрацювати з одним самобутнім режисером, який має гарну режисерську освіту, але в силу обставин працює з непрофесіоналами. Щось по типу самодіяльного театрального гуртка, як у фільмі «Бережись автомобіля», які колись були дуже популярними. От і зараз до того народного театру молодь ходить, як по свячену воду. Режисер запропонував мені разом попрацювати. Погодився спробувати, бо мені це дійсно цікаво.

Довідка
У свій час саме завдяки Ярославу Нудику (47) Україна здобула «Піккардійську терцію», яку з неабияким успіхом приймають у всіх куточках світу. В студентські часи Славко з Дональдом (Володимиром Якимцем - художній керівник вокальної формації) любили грати у настільний теніс. Коли Славко запропонував створити акапельний ансамбль, відбувся «історичний» поєдинок у пінг-понг, на кону якого стояло майбутнє «Терції». Переміг Славко, а це означало, що музиканти наважаться спробувати створити колектив… 

Перший концерт «Піккардійської терції» відбувся 24 вересня 1992 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка. А вже у 2008 році формація стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. 
Сам Ярослав Нудик народився 7 лютого 1968 році у Львові. Закінчив музичну школу. Після служби в армії працював токарем-фрезерувальником. У 1989-1993 роках навчався у Львівському державному музичному училищі ім. С. Людкевича, де й познайомився з багаторічними колегами по вокалу та сцені - Володимиром Якимцем, Андрієм Капралем і Богданом Богачем. У Славка Нудика - троє дітей: син Роман та близнята Соломія і Ярина.

Валентина КИРИЛЬЧУК (096)3145155

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.