- Сьогодні приготував їм курячі ніжки, - показує подрібнені лапи курей дресирувальник. – Я живу сам. Жінка моя померла. Тепер сам варю, сам печу, сам перу і сам штопаю. Ще сад доглядаю під хатою. Урожай грушок збираю з пари дерев такий, що по сто літрів соку маю. Годівнички скрізь розвісив, щоб ще й пташок підгодовувати.
Собака і коти слухняно стрибають через обруч по команді їхнього господаря. Пішоходи, що ідуть мимо, оглядаються на цікаве дійство. Посміхаються.
- Цей дідусь щоранку тут такі трюки показує зі своїми тваринами, - каже Світлана, минаючи «цирк», влаштованих навпроти її п’ятиповерхівки. – Я котів дуже люблю. Так мило вони його слухаються. У мене у самої є кицька, Муся. Не пробувала з нею так само гратися. Обруча в мене немає (сміється).
Тим часом Рижик і Пушок припиняють слухатися свого господаря-дресирувальника. Вони вже наїлися. А собака Марина стрибає й далі. І лапу дає. Хочеш ліву, хочеш праву.
Анатолію Ткаченку 68 років. Він назвав себе афганцем, ветераном війни. Розказав, що до пенсії працював на Вінницькому заводі тракторних агрегатів. Співав у хорі. Каже, почути його можна було в парку на виступах самодіяльних колективі біля фонтану. Тепер хор розпався.
Пенсіонер поцікавився, на якому сайті він зможе побачити про себе новину.
- Інтернет у мене, звісно, є! – каже 68-річний вінничанин. – Зранку читав, так там таке пишуть…
Щоб розважити себе, каже Анатолій Ткаченко, й вийшов погратися з котами і собакою. Дресирує своїх тварин просто задля розваги. І тішиться з того, що трюки у виконанні його Марини, Рижика і Пушка піднімають настрій сусідам.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 19 від 8 травня 2024
Читати номер
Анонім
Дарья