Прикордонник Віталій Вінніченко зі Жмеринки понад годину стікав кров’ю. Сьогодні його поховали

У Жмеринці сьогодні, 18 червня, провели в останню путь 40-річного майора Держприкордонслужби Віталія Вінніченка

У той трагічний ранок було вбито п’ятеро прикордонників. Всі вони – з Черкаського навчального центру підготовки молодших спеціалістів Держприкордонслужби. Тіла вбитих спершу доставили до місця служби в Черкаси. На церемонію прощання запросили батьків і рідних загиблих прикордонників. Була й мати Віталія Вінніченка – Любов Олександрівна.  Саме там вона дізналася, як загинув син. Про це жінці розповіли побратими,   яким пощастило залишитися живими у перестрілці з бойовиками. 

-У мене серце кам’яніє, коли по телевізору показують, як обстріляли колону, - каже згорьована  мати. – Віталік знаходився в автобусі. На ньому був бронежилет. Але куля влучила нижче бронежилета,  увійшла  збоку  в черевну порожнину.  Він разом з іншими пораненими корчився від болю і стікав кров’ю в тому автобусі більше години. Кажуть, швидка допомога не могла під’їхати, бо тривала перестрілка. Та я бачила на екрані, як  «швидка» пролітає  повз обстріляний автобус і не зупиняється.  Чому це так?  Але хіба на війні хтось може знайти правду?

Фото 1 з 5

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 

Previous Next

Мати повірила. Та материнське серце більше довіряє відчуттям, аніж словам. Жінка після розмови з сином зателефонувала невістці. Та  також заспокоїла, сказала, що Віталій пішов на службу, він викладав у Центрі дисципліну, що називається «Тактика прикордонної служби».  Віталій просив дружину нічого не говорити матері про його від’їзд у зону АТО. Ще один дзвінок Любов Олександрівна зробила до внука. 11-річний Назарчик так само підтвердив бабусі, що тато на роботі.

- Тато мене ніколи б не обманув, -  розповів у розмові з журналістом RIA Назар. – Він не сказав, що їде на війну тому, що я спав, не хотів будити. Мама сказала, що тільки рукою погладив і поцілував.

Кожного літа Назар приїжджав до бабусі в гості. Чекав, що цього року тато його також  відвезе у Жмеринку. Але  поки ніяк не вдавалося, бо  не відпускали зі служби. 
Це була друга поїздка майора Вінніченка у «гарячу» точку. Перший раз він провів на східному кордоні майже два місяці. Один з родичів розповів, що вибиратися з того пекла було непросто.

- Прикордонники змушені були перевдягнутися у цивільне і невеликими групами, без зброї добиратися у частину в Черкаси, - розповідає чоловік. – Тоді, дякувати долі,  все обійшлося. А цього разу навіть не доїхав до місця ротації.
У Жмеринці надзвичайно гарно відгукуються про родину Вінніченків. Лікар-стоматолог Віктор Ковбасюк згадав, як проводжав Віталія на службу.

- Віталій після школи приблизно півроку працював у нас  в стоматполіклініці, - каже пан Віктор. – Виконував роботу полірувальника. Служив у прикордонних військах  на західному кордоні. Після строкової служби поступив в Академію прикордонних військ. У Хмельницькому, де знаходиться академія, познайомився з майбутньою дружиною. У них підростає син.

Батько Віталія Павло працював у газовій конторі у Жмеринці. Помер рік тому  у 63-річному віці. Поховали його у селі Носківці Жмеринського району, звідки він родом. Там на сільському кладовищі у вівторок з’явилася ще одна могила – сина Віталія.  Його поховали поряд з батьком.

Щиро співчуваємо рідним і близьким мужнього захисника України Віталія Вінніченка. «Слава Героям України!» - такі слова звучали на вулиці Жмеринки після того, як у місцевому храмі Олександра Невського відслужили панахиду  за прикордонником майором Вінніченком.