Вбивця стріляв у сплячого композитора

Майор міліції з Теплика розповів, що вбивця композитора скоїв ще декілька крадіжок і стріляв у людей. Його зарубав лопатою селянин в одному з сіл Теплицького району.Два рідкісні документи віднайшла завідувачка відділу обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко. Після багатьох років пошуків фонди музею поповнив товстий щоденник відомого українського письменника Степана Васильченка. У ньому йдеться, зокрема, про одного з найближчих друзів Леонтовича, Гната Яструбецького. Це він записав детальну розповідь батька Леонтовича про те, як розігралася трагедія, що закінчилася вбивством композитора. Саме Гнат Васильович зібрав найбільше матеріалів про життя і творчість Леонтовича, написав біографію композитора (народився Леонтович у Селевинцях Немирівської волості Брацлавського повіту 1 грудня 1877 року). Все це він зафіксував у своєму щоденнику. Частину цих матеріалів пані Лариса використала у підготовленій нею документальній книзі "Їх об'єднала пісня Леонтовича". Видання супроводжується сорока фотознімками. Більшість з них друкується вперше. Лариса Семенко також дослідила біографії диригентів хорових колективів, які носили ім'я Леонтовича. Вони були організовані у Тульчині і Вінниці. П'ятеро талановитих диригентів потрапили під репресії у 1937 році. Їх звинувачували в організації контрреволюційної змови. Дали нічліг вбивціАби дослідити обставини смерті Леонтовича, Яструбецький вирушив на рідне Поділля у лютому, а повернувся до Києва аж у травні 1921 року. "Це була вельми важка і небезпечна подорож," - написав він у своєму щоденнику.Найперше дослідник поїхав у село Марківку, нині Теплицького району, до батька композитора. Хотів з перших уст довідатися, що ж трапилося у той січневий день з його сином. Ось як описує про це дослідник. У суботу 9 січня 1921 року Микола Леонтович був у Тульчині. На прохання сестри Вікторії, він поклав на ноти "Заповіт" Шевченка. Під вечір, у той же день, він приїхав кіньми у Марківку до батька. Ще не встигли обмінятися новинами, як на подвір'я  в'їхала підвода. "Була шоста година вечора по сонцю... До хати зайшов молодий, 22-23-х років, середнього зросту чоловік. Темний блондин, без вусів і бороди. Руки мав холені, з довгими пальцями. Гарно вбраний. Пальто з овечим коміром. На голові кепка. Розмова російська, солдатська. Попросився переночувати." Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці...Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор). Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити Миколі Дмитровичу. А документів була "гора". Леонтович роздивився їх і, повертаючи власникові, сказав: "З такими документами небезпечно будь-де ночувати." Непроханий гість називав себе на прізвище Гріщенко. Як був зазначений він у документах, ніхто не відає, бо Микола Дмитрович єдиний, хто роздивлявся документи, нікому нічого не говорив з цього приводу.Лариса Семенко, нагадує, що батько Леонтовича був священиком. Помешкання пана-отця вважалося безпечнішим у порівнянні з житлом інших селян. Ось чим мотивував Гріщенко вибір місця для ночівлі....Звук пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку. На ліжку під вікном сидів напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: "Що це, вибух?" Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Гріщенко. Він був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу.Дома ще були сестра композитора Вікторія і донька Галина. Їм, як і батькові композитора, незваний гість позв'язував руки.Він одягнув на себе напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Лаявся брудними словами. Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував все з гаманця Миколи Дмитровича. Забрав 5000 карбованців різною валютою. Все поперекидав у будинку. Шукав речі. І з речами вийшов.У цей час Леонтович лежав нерухомо з розплющеними очима. На ліжку й на підлозі була калюжа крові. На крик пана-отця прибіг учитель, інші люди. Вони розв'язали руки Леонтовичам, наклали пов'язку на рану потерпілого.Рана була з правого боку. Рвана рана. Леонтович ще встиг сказати: "Тату, я помираю". Була восьма година ранку, неділя 10 січня 1921 року. Коли приїхав лікар, Леонтович був уже мертвий.12 січня, коли ховали композитора, у Марківці мела дуже сильна завірюха.Версії трагедіїНезважаючи на детальну розповідь про трагедію, що розігралася у будинку Леонтовичів, історія вбивства композитора все одно таїть у собі чимало загадковості. Лариса Семенко каже, що газети того часу писали про різні версії. Йшлося про те, що композитор загинув від рук білогвардійця, петлюрівця, чекіста. Хто насправді був той самий Гріщенко, дотепер не встановлено.У щоденнику Яструбецького є ще факт, записаний з уст учителя з Марківки Арсена Сорочинського. Майор міліції з Теплика Волков розповів учителю, що між міліціонерами і Гріщенком була перестрілка. Що Гріщенко скоїв ще декілька крадіжок і стріляв у людей. Його зарубав лопатою селянин в одному з сіл Теплицького району. За іншими версіями, каже пані Лариса, той самий Гріщенко загинув під час перестрілки з міліцією.Музей закрили, документи розійшлися по рукахКрім спогадів очевидців, Гнат Яструбецький привіз до Києва ноти і тексти, написані Леонтовичем. Навіть взяв з собою пов'язку, яку накладали на рану. Схематично наніс на папір план хати батька Леонтовича. Всі ці документи і речі  зберігалися у музеї Музичного товариства Леонтовича. Це була найбільша організація того часу, яка опікувалася розвитком музики. У 30-х роках, коли тривали репресії, музей закрили і частина матеріалів опинилася у приватних руках.Про існування щоденника Яструбецького Лариса Семенко довідалася під час акції "Подаруй музею експонат". Колекціонер Юрій Шилін передав низку документів і фотографій, пов'язаних з родиною Мелетицьких. Володимир Романович Мелетицький наприкінці ХІХ - початку ХХ століття організовував на Поділлі хори. Так дослідниця вийшла на сестру Мелетицького - Ірину Володимирівну Бондаренко. Це в неї зберігався щоденник Яструбецького. Вона ж повідомила про існування ще одного щоденника - Степана Васильченка. Уточнила, у кого він. У Києві мешкає внук Гната Яструбецького - Георгій. Він передав щоденник нашому музею. А переконала його зробити це пані Ірина. Чи є інші документальні підтвердження, пов'язані зі смертю композитора? - У музеї немає, - каже Лариса Семенко. - В обласному архіві зберігається  міліцейський текст повідомлення про вбивство, а також називається прізвище вбивці.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.