Олег Скрипка у Вінниці: «Україні треба почати жити по фен-шуй!»

У Вінниці Олега Скрипку (50) зустрічали з вишитим рушником і короваєм. Школярка Танюша (8) розчулила рокера, розказавши вірш про Вінницю

28 квітня у Будинку офіцерів завдяки концертній агенції Олега Збаращука та компанії «Квартал-Концерт» відгримів феєричний концерт гурту «ВВ», який став однією з найбільш обговорюваних культурних подій Вінниці за останній час. 50-річний Олег Скрипка підкорив вінничан своєю харизмою і відкритістю.

- Олеже, до Вінниці ви приїздили не раз. Маєте тут багато друзів?

- Друзів у Вінниці небагато, але є прекрасний вінницький гурт «Очеретяний кіт», з яким ми дуже давно товаришуємо. Вони виступали і на наших «Вечорницях», і на «Країні мрій», де ми навіть трішечки співали разом, і якось робили мені дискотеку у Вінниці. Загалом для мене Вінниця - це та мальовнича, солодка, пишна Центральна Україна. Тут смачна кухня, гарні люди і дуже смачна вінницька мова. Щоразу відмічаю, яке місто красиве, а головне - перебуває у гарній динаміці, розвивається. Я вірю, що той потенціал, який є в України, буде розцвітати, і Вінниця якраз одна з найперших почне квітнути.

- Нещодавно вінничани мали нагоду бачити вас у фільмі Нани Джорджадзе «Моя русалка, моя Лореляй». Там ви зіграли міліціонера, а самі колись мали проблеми з міліцією?

- Звісно. Думаю, всі хлопці мого покоління мали якісь історії з міліцією. Хоча я зовсім не був хуліганом. Це все відбувалось автоматично: якщо ти - людська істота в Радянському Союзі, то неодмінно будуть проблеми з міліцією. На щастя, все добре вирішувалось, але, чесно кажучи, неприємний осад лишився. Мабуть, ця роль знайшла мене, аби я зняв всі негативні нашарування. Коли грав свого персонажа, мені потрібно було згадати добрих міліціонерів. І виявилося, що їх у моєму житті було не менше, ніж поганих. А під час зйомок я затоваришував з міліціонером, який був в охороні нашого знімального майданчика. Обидва були у формі, тож одразу знайшли спільну мову і постійно теревенили про життя. А після наших довгих розмов він дуже здивувався, коли дізнався, що я ніколи не служив у міліції.

- Після зйомок не виникло бажання зняти власний фільм? Режисерські здібності у вас, напевно, є!

- Ні, поки про це не думаю. Окрім того, що треба бути талановитим режисером і щось розуміти про кіно, ще доведеться виконувати менеджерську роботу: знайти кошти, створити класну команду і все інше. Поки що це нереально, а мені є чим іншим займатися.

- Зараз в Україні розпочалась нова економічна криза, яку багато хто порівнює із кризою 90-х. Як ви тоді пережили скрутні часи і що можете порадити людям: у що вкладати гроші і взагалі - як вижити у цей час?

- В 90-х роках я жив у Франції, де на руки отримував 1000 євро гонорару. Коли приїжджав в Україну, почував себе справжнім мільярдером. Тоді криза мене обійшла стороною і я її абсолютно не відчув. А зараз всім просто треба ставати менш вимогливими, працювати на результат і більше довіряти людям. Останнім часом в Україні був надлишок грошей і великий брак спеціалістів. Через те, що роботи стало менше, люди почали більш відповідально ставитися до своєї праці. Усі ті непрофесіонали, що брали величезні гонорари, зараз повідпадали, ринок став якіснішим, а люди почали краще і швидше працювати. Єдине, що повернулось із 90-х - це шахраї, які сьогодні знову з’явилися і, користуючись відсутністю роботи, намагаються тебе безкоштовно використати. Але нічого - ми ж тоді піднялися, а зараз підйом буде набагато ефективнішим і швидшим. Я свято вірю, що на цей раз ми побудуємо нормальне суспільство, бо нам уже ніщо не заважає. Тоді завадило, що вчасно не познімали Ленінів. Якщо зараз це зробимо і ще правильно прапор перевернемо й напишемо правильний текст гімну, у нас все вдасться.

- Чим, на вашу думку, нинішній гімн неправильний?

- Гімн - це код, програма. Коли в гімні співається, що ми всі загинемо, все так і відбувається в житті. Тому треба переписати. Те ж стосується питання перевертання прапора, про що багато написано у різних джерелах. Та навіть просто, якщо ми зробимо експеримент і перевернемо прапор - це буде набагато красивіше, він виглядатиме дуже фірмово. На жаль, в Україні досі панує відсутність смаку, що проявляється і в дизайні, і в піснях, і в стосунках між людьми, і в сучасних вишивках та сучасному устрої, який нібито вважається традиційним. Якщо це все змінити і правильно поставити, потроху цей гарний смак і правильний фен-шуй стануть головними резонансними величинами і все стане на свої місця.

- Вдома у вас теж все по фен-шуй?

- Усе ідеально не може бути, але намагаюсь. Кожен із нас усе робить відповідно до свого смаку. Я читаю книжки, багато їжджу за кордон, бачу, як усе робиться у інших країнах, які дійсно є взірцем гармонії і краси. Вони швидко досягли успіху, бо не мали того жахливого радянського періоду, який був проти всього красивого і гармонійного, чиї плоди й досі пожинаємо.

- У квітні на прохання ваших «підопічних» - бійців 25-ї бригади - ви мали презентувати записаний вами гімн УПА. Як усе пройшло?

- Насправді, це не єдині наші «підопічні». Окрім хлопців з Дніпропетровська ми маємо багато інших друзів: полк «Азов», «Айдар», «Дніпро-1», «Київська Русь», 95-та бригада тощо. На жаль, поки презентація тієї військової пісні відкладена. Вона вже майже готова, залишилось трохи довершити. Мрію зробити її зведення в Америці. Якщо в мене будуть кошти, обов’язково це зроблю. Я хотів би поєднати презентацію композиції з фестивалем героїчної пісні, який давно хочу ініціювати. Сьогодні такий фестиваль, як ніколи актуальний. Я можу зробити його своїми зусиллями, але це буде неправильно. Такий захід не має бути в альтернативі з державою, а навпаки - має проходити за її підтримки та Міністерства Збройних сил України.

- Чиновники готові підтримувати цей проект?

- Чесно кажучи, не особливо. Коли говориш з такими формуваннями, як «Дніпро-1» чи «Азов», вони одразу йдуть назустріч, і зовсім інша справа - державні установи, які залишаються консервативною і неактивною складовою нашої держави. Я дотримуюся точки зору, що наша держава поки не сформована, вона не працює. Те, що зараз собою представляють державні інституції - це якісь химерні структури, які є напіволігархічними і напіврадянськими, але аж ніяк не представляють інтереси цієї землі та громадян.

- Як це змінити?

- Я не знаю, як змінити. Все зміниться з часом. Це вже архаїчні структури, які просто не виживуть і скоро перестануть існувати. Як кажуть, час перемеле.

- Ми доживемо до цього?

- Дуже доживемо! Ви ж бачите, як все надзвичайно швидко змінюється. Так що скоро у нас все буде добре.

- Розкажіть, яка доля кримських татар, яких ви влітку 2014 року приютили у своєму заміському будинку під Києвом? Вони знайшли себе на великій Україні?

- Вони знайшли роботу, але так і живуть у мене. Коли вони переїжджали, думали, що це тимчасово, що трішечки поживуть у Києві і повернуться назад. Але поки що найближчим часом це не передбачається. Я спілкувався з багатьма переселенцями, адаптуватися вдалося тим, хто зміг повністю інтегруватися в нове середовище, знайти роботу, друзів і однодумців. Я сам був в еміграції, коли на початку 90-х поїхав у Францію. Моя еміграція не вдалася, тому що я не зміг там створити свій світ. Але я спілкувався з емігрантами, які прекрасно себе почувають, живучи за кордоном. Вони кажуть: якщо ти створиш своє комфортне оточення, своє коло спілкування, знайдеш друзів, роботу, потурбуєшся про духовний світ, матимеш улюблені місця, куди їздитимеш на вихідних, тобі стане тут добре. В інакшому випадку - треба шукати інше місце, де тобі буде комфортно.

- Шанувальники знають вас, як музиканта, актора, організатора фестивалів, навіть дизайнера одягу. Які ще маєте незвідані грані? У чому ще хотіли би себе проявити?

- Ще я є джазменом, діджеєм, ресторатором, звукорежисером, бо працюю у студії, та частково режисером, бо сам знімав кліпи. Думаю, поки що всього цього достатньо.

- Може писати почнете?

- Я й так пишу, бо сам складаю пісні. Зараз я також захопився малими поетичними формами - маленькими віршиками, які вставляються між піснями. Форму взяв з таких літературних напрямків, як кубізм і дадаїзм, які розвивалися на початку ХХ століття, були дуже поширені у 80-х - на початку 90-х років і зараз знову перебувають на хвилі популярності. Також іноді, коли даю інтерв’ю, буває, доводиться повністю переписувати тексти, не кажучи вже про виправлення помилок. Відбувається дуже цікава історія: коли ти розмовляєш з людиною, в режимі діалогу нібито досягаєш порозуміння, а потім виявляється, що вона, пропустивши через себе, все інакше зрозуміла.

- Ви відслідковуєте кожне інтерв’ю, яке даєте?

- Знакові інтерв’ю, що виходять у всеукраїнських виданнях, точно. Бо вони можуть наробити багато шкоди, як, наприклад, те, що я не можу їздити в Росію. В газеті «Сегодня» і ряді інших видань вийшли інтерв’ю, де мої слова були абсолютно перекручені. Це неприємно, бо люди читають і впевнені, що то мої слова, за якими формують думку про мене. Від цих інтерпретацій публічні люди часто страждають. У випадку Росії - не шкодую, це все одно відбулося б, але те, що подібні інтерв’ю зі словами, які я не говорив, викликають такий шквал агресії, дійсно неприємно.

- Ви - батько чотирьох дітей. Колискові і казки для них складаєте?

- Ні. Я тільки на ніч читаю їм іншими авторами написані казки.

- Ви строгий батько?

- Я настільки рідко присутній, що ще бути суворим - немає змісту. Для дітей я - добрий батько для розваг.

- Яка улюблена гра у вашій родині?

- Я не граюся з дітьми. Тільки читаю їм казки і спілкуюся, даю всі відповіді на їх запитання.

- У лютому ви були учасником благодійного аукціону «7 годин в боротьбі за життя», де відомі українці малювали картини. Своє полотно, де хлопчик на березі річки ловить рибу, назвали «Мрія». Чому саме такий сюжет?

- Я взагалі не вмію малювати. Тому поруч була дівчина-консультант, яка показувала, як робити мазки в стилі імпресіонізму. Намалював хлопчика, що сидить на березі ріки, сонечко, що пробивається крізь хмари - і придумав назву картині «Мрія». Буквально в останній момент домалював вудочку, бо замість пасивного образу, коли ти просто сидиш і чекаєш здійснення мрії, захотілось зобразити результат, який можна досягти. До малювання я навряд чи ще повернусь, але було приємно, що картину гарно оцінили, продали за 10 тисяч гривень і з’явився той бажаний результат - можливість допомогти дітям з вадами серця, адже всі виручені кошти були направлені на придбання апарату штучної вентиляції. У квітні з Центром дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України ми також провели «Великі французькі вечорниці» - благодійний концерт, де зібрали більше 200 тисяч гривень. Я дуже задоволений таким результатом, який буде ще кращим, якщо продовжимо це робити. Поки ж запрошую усіх вінничан до Києва на фестиваль «Країна мрій», який пройде 20-21 червня в Музеї у Пирогові.

Читайте також:
Під час концерту «ВВ» у Вінниці Олег Скрипка особисто потиснув руку половині зали 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.