Вікторія Гранецька: «Писати - це для мене найкраща відпустка»

І це очевидно, адже з нею якимось містичним чином пов’язане слово «перший».

«Мантра-омана» – перший закінчений роман письменниці Вікторії Гранецької. І одразу гучний успіх.
Загалом вперше за 11 років існування «Коронації слова» таку високу перемогу здобула представниця Вінниці.

Пройшов деякий час, спала ейфорія. Розкажіть про ваші відчуття як переможниці одного з найпрестижніших конкурсів.
– Знаєте, іноді зранку прокидаюся і заново переживаю цю подію, вкотре не можу повірити у те, що здобула перемогу. Хоча, мабуть, вона є певною закономірністю, адже стала результатом напруженої роботи та невеликого відсотку удачі. Зараз я планую продовжувати літературну діяльність, зважаючи на корективи, які внесло життя. І тому відчуваю обов’язок працювати над тим шансом, який випав мені, бо така можливість трапляється лише раз. Нині, до прикладу, я вже зовсім по-іншому оцінюю різні речі. Раніше мала більш приземлені бажання, а зараз мій нотатник вміщує велику кількість серйозних справ. Це – зустрічі, інтерв’ю, робота з видавцем, робота над інтернет-сайтом, який планую відкрити напередодні виходу книги.

Зміст цих секретів успіху поки що є секретом?
– Чому «секретом»? Це ж лише інструментарій. Кожна людина має свої вихідні дані, і все залежить від того, як їх використовувати. Якщо, до прикладу, кільком письменникам дати завдання написати текст на одну тему, то ми отримаємо абсолютно різні твори.

Все-таки, як ви потрапили в літературу?
– У дев’ять років я написала перший вірш, який, зрозуміло, був зовсім дитячим. Щоправда, вже тоді я уявляла, що маю якесь особливе призначення, що створена саме для літератури, а не, скажімо, для живопису чи музики. Дуже довго доводилося працювати над собою, адже не мала наставника, який би чимось допоміг чи підказав: «Ось це ти робиш правильно, а це – ні».

Нині ви працюєте в комерційній структурі та займаєтеся офісною роботою. Чи не було у вас певного внутрішнього конфлікту з літературною частиною особистості.
– Протягом життя я змінила багато професій – продавала косметику, доглядала за маленькими дітьми, була консультантом у музичному магазині, займалася коректурою та журналістикою. В усіх цих випадках завжди відчувався внутрішній конфлікт, адже важко було поєднувати такі професії з літературою. Якщо я знаходила час (тиждень-другий), аби попрацювати над текстами, – це була для мене найкраща відпустка. Оскільки мені завжди казали, що немає такої посади як письменник, то доводилося займатися ще чимось іншим, аби за щось жити. Проте найбільша моя мрія – заробляти на життя письменницькою працею.

Хто ваш кумир в українській літературі?
– Перш за все, це – наш «патріарх» Юрій Андрухович. Коли він у квітні цього року приїжджав до Вінниці, я з величезним задоволенням відвідала концерт «Андрухович плюс Карбідо» та взяла у нього автограф. Це та людина, у якої можна вчитися всьому. Незважаючи на те, що Юрія Андруховича як письменника для себе відкрила порівняно нещодавно, все ж, думаю, він недарма має таку високу репутацію в сучасній українській літературі. Хоча в творчості усіх українських письменників, котрих я читаю, знаходжу те, чому можна повчитися – певні образи, прийоми і інше.

Уявімо, що вам дали можливість написати з Юрієм Андруховичем роман. Про що був би текст?
– Це залежить від того, чи він погодився би на це (сміється). Якщо ж уявити, що таке дійсно відбудеться, то, мабуть, це був би симбіоз чоловічого та жіночого світосприйняття. Тобто об’єднання кращих його та моїх літературних рис. Якою б була тема роману, – хтозна. Адже моя спеціалізація – патопсихологія та медицина катастроф, на відміну від Юрія Андруховича, у якого набагато ширший тематичний горизонт. Взагалі, ідея співавторства мені дуже цікава. Тільки бажано, аби це був чоловік (сміється).

Повернімося до конкурсу. Хто чи що змусило вас послати на конкурс роман «Мантра-омана»?
– Самостійно вирішила. Можливо, хтось не вірив у мою перемогу, але рідні люди завжди намагалися підтримувати. Особливо фінансово, коли брала творчу відпустку, аби допрацювати цей роман.

Який сюжет твору?
– «Мантра-омана» – соціально-психологічний роман, у якому головна героїня шукає сенс життя, своє призначення, але ніяк не може зрозуміти, у чому воно полягає. На перший погляд, у неї є все, чого тільки може бажати жінка, окрім найголовнішого – бажання усе це мати. Одного разу вона отримує шанс подивитися на власне життя після того, як її в ньому не стало. Дівчина аналізує ситуацію, що склалася після її зникнення: хтось шкодує, комусь байдуже, а хтось прагне використати це з вигодою для себе. Загалом, цей роман – історія зради, болю та каяття.

Одна із членів журі у номінації «Романи» Олександра Коваль після церемонії нагородження сказала, що більшість текстів, які розглядалися у цій номінації, за умов їхньої популярності будуть дезінформувати та дезорієнтувати маси, адже багато речей там описані неправдоподібно. Якої реакції читачів чекаєте від вашого роману?
– Особисто я її слів не чула, тому не зовсім розумію, що конкретно пані Олександра мала на увазі – чи говорила стосовно того, що твори погано написані, чи про те, що автори подають недостовірну інформацію, за що згодом, можливо, будуть відповідати. Я думаю, що з моїм романом таких проблем не буде, адже у ньому використані наукові дані та факти, які я скрупульозно протягом тривалого часу досліджувала. Чи повірить читач у реальність таких подій у буденному житті, залежить від самого читача. Кожен може зрозуміти по-своєму. Навіть ті, хто читав мій роман на етапі написання, одразу сказали, що текст дуже агресивно написаний. Мовляв, ніхто не зможе читати, ніхто не сприйме. Минув деякий час, і тепер вони бачать у романі певні соціальні проблеми, людські трагедії. За їх словами, ця книга – як дорогий парфум, запах якого змінюється з часом. Мені здається, якщо видавці погодилися вкласти гроші у видання мого роману, то це ознака того, що все-таки я вгадала з темою та формою подачі.

Якби ви були членом журі, яку оцінку поставили б роману «Мантра-омана»?
– Оскільки переможець у кожній номінації автоматично потрапляє наступного року в журі конкурсу, то я ще спробую себе в цьому амплуа. Але оцінювати будь-який текст, у тому числі й свій, можу лише в контексті інших творів. Можливо, буде десять кращих романів, ніж мій. Можливо, взагалі не буде. Інколи деякі твори перемагають тільки тому, що немає ліпших варіантів. Так, книга «Століття Якова» Володимира Лиса просто «роззброює» всіх, чого не скажеш про його «Острів Сильвестра», який викликав у багатьох людей певний подив і нерозуміння. Мовляв, хіба не було нічого кращого? Таке враження, що автор цю книгу просто не встиг допрацювати, і роману потрібен ще деякий час.

Скільки ви писали свій роман?
– Я досить довго «виношувала» задум твору, довго його «писала» у голові – близько двох років. А коли знайшла час, аби перенести думки на папір, писала з тією швидкістю, з якою можу набирати текст. Таким чином, безпосередньо на написання роману мені знадобилося три місяці.

Коли можемо потримати в руках ваш роман?
– Нині працюю з видавництвом, з яким у мене вже є попередня домовленість щодо концепції майбутньої книги. Ми дуже хочемо встигнути видати роман напередодні львівського «Форуму видавців», який відбудеться у вересні цього року, аби в рамках цієї події зробити презентацію книги.

Як ви ставитеся до того, що у деяких колах Вінниці покладають велику надію на вашу перемогу, яка допоможе вивести сучасну вінницьку літературу з певного «підпілля», у якому вона нині перебуває?
– Якщо чесно, вперше це чую від вас (сміється). Але ставлюся до таких побажань дуже позитивно, бо якщо я можу щось зробити для рідного міста, то для мене це так само важливо. 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.