Комп’ютери, кінескопи і гру «Ну, постривай!»: що виготовляли вінницькі заводи в радянські часи

Завод «Термінал»

• В радянські часи у Вінниці працювало чимало підприємств, які були монополістами у своїй галузі.
• Розповідаємо, що цікавого виготовляли на цих заводах кілька десятиліть тому.

У Вінниці в радянські часи працювало багато заводів. Найбільш відомі з них: Вінницький хімічний завод (Хімпром), Вінницький ламповий завод, Вінницький підшипниковий завод, а також Вінницький завод радіотехнічної апаратури (ВЗРТА). Ці підприємства були важливими для економіки міста та країни в цілому, але багато з них припинили свою діяльність після розпаду СРСР. Розповідаємо, що цікавого виготовляли на вінницьких підприємствах в ті часи.

Завод «Термінал»

Вінницька Вишенька в 60-х роках минулого століття формувалась як спальний мікрорайон, який розбудували, аби розселити людей, які працювали на місцевих заводах. Одним з великих підприємств був «Термінал», де виробляли електронно-обчислювальні машини та інше устаткування для обробки інформації. 

Потужний завод засобів автоматики був заснований у 1970 році у Вінниці та понад 25 років був монополістом з виробництв дисплеїв, терміналів та ЕОМ на території всього СРСР. Його продукція мала великий попит у найбільших науково-дослідних інститутах, а також в оборонній промисловості.

Наприкінці 80-х почали створювати перші експериментальні ігрові телевізійні автомати. В 1992 році на заводі «Термінал» у Вінниці почали виготовляти пульти до телевізорів, які на той час були інновацією для країн пострадянського простору. Також тут виготовляли електроніку для космічних кораблів.

30 років тому на заводі «Термінал» робили комп’ютери нового покоління. На початку 90-х на підприємстві створювали багато-термінальні комплекси, які дозволяли працювати на одній персональній «ЕОМ» відразу 5-ти користувачам і створювали конкуренцію локальним мережам за вартістю, рівнем технічного обслуговування, а також споживанням електроенергії.

Тоді ж на підприємстві вирішили розвивати виробництво лічильників електроенергії, адже основними споживачами цієї продукції є державні (на той період) енергопостачальні компанії.

Незабаром завод оголосили банкрутом і в 2008 році його ліквідували. Зараз на території колишнього заводу «Термінал» знаходиться один з найбільших торгових центрів.

Завод «Маяк»

В 1968 році почалося будівництво Вінницького заводу радіотехнічної апаратури — великого підприємства оборонної промисловості колишнього СРСР. Це була єдина структура Міністерства радіопромисловості СРСР, яка будувалася і працювала як підприємство з випуску блоків живлення алфавітно-цифрових друкарських приладів для ЕОМ військово-промислового комплексу, а також зварювальних апаратів, трансформаторів, електричних обігрівачів для масового споживання.

Завод спеціалізувався на масовому виробництві засобів обчислювальної техніки і виробів силової електроніки. Разом із філіалами на ВЗРТА працювало 8,5 тис. людей. Завод був одним з кращих у системі Мінрадіопрому.

Початок 90-х — важкий час для більшості підприємств і промислового комплексу в цілому, але не дивлячись на всі труднощі, саме економічна ситуація, яка склалась, послужила новим поштовхом у розвитку ВЗРТА «Маяк».

У 1997 році була зареєстрована торгова марка «Термія», під якою і нині виготовляється продукція підприємства. Тут виробляють велику кількість котлів, електрообігріваючих приладів, радіаторів для систем опалення, електроплит. В асортименті є інфрачервоні обігрівачі, електричні котли,  настінні та універсальні конвектори, маслонаповнені радіаторі, теплові вентилятори і електроплитки.

Ламповий завод

Мікрорайон Тяжилів у свій час розбудувався завдяки двом заводам-гігантам. Один з них — Вінницький ламповий завод, потужне підприємство, яке мало 35 га території, більше десятка цехів та тисячі робочих місць.  

За даними обласного Держархіву, у 1961 році біля Тяжилова створили завод на базі колишньої сержантської школи і складських приміщень військової частини. У квітні 1963 року почали випуск продукції та тільки у 1966 році було перейменовано на «Вінницький радіоламповий завод з випуску приймально-підсилювальних радіоламп».

Основу співробітників складала молодь, яка працювала тут після училища внаслідок розподілу. На підприємстві був свій науково-дослідний інститут і 15 виробничих цехів, де працювало дві або три зміни. Деякі з цехів були засекреченими, а їх співробітники підписували договір про нерозголошення. На піку роботи на заводі працювало близько дванадцяти тисяч співробітників. 

 В 1978 році на його базі та на базі гайсинського підприємства «Бета» створили виробниче об’єднання «Жовтень». В 80-х роках на заводі варили скло та робили запчастини до кінескопів. Якщо у вас чи ваших батьків була гра «Ну, постривай!» — знайте, їх виготовляли на ламповому.

Розпад Радянського Союзу вплинув і на Вінницький ламповий завод. Попит на продукцію впав, оскільки технології вже були дещо застарілими. Цехи поступово почали закриватись. В деяких з них стали виготовляти вироби з кришталю і скла, наприклад, різноманітні вази, стакани тощо. Зрештою підприємство збанкрутіло і на початку 2000-х його ліквідували. Приміщення продавали та віддавали в оренду, а майно розпродали. 

Інструментальний завод

Вінницький інструментальний завод (ВІЗ) було створено у Тяжилові практично одразу після закінчення Другої світової війни. Він був заснований як державне підприємство, мета якого – забезпечення країни металорізальним і спеціальним інструментом. Згодом ВІЗ став одним із передових підприємств радянської промисловості й був відзначений нагородою на світовому рівні.

Завод спеціалізувався на виробництві металорізальних інструментів для машинобудування – частка цієї продукції становила понад 60 % загального обсягу. Також на заводі виготовляли дрібний спецінструмент — плоскогубці, гайкові ключі, викрутки тощо. 

До 1967 року підприємство випускало лише інструменти, та потім освоїло виробництво товарів народного споживання. Спочатку це були гойдалки для дітей, садові ножівки та спортінвентар. Пізніше список розширився, до нього увійшли парасольки, кишенькові ножі, настільні лещата та інше — лише понад 60 найменувань. Були й вельми незвичайні товари — якийсь час завод випускав пір’яні ручки з металу із зображенням Миколи Пирогова.

1989 року, на прохання представників Київського інституту травматології та ортопедії, на ВІЗ організували спеціальний відділ, де виробляли набори стабільно-функціонального остеосинтезу, скальпелі, пінцети та зубні протези з металу.

У 1993 році підприємство отримало міжнародну Діамантову зірку якості. А 1996-го, у рік свого п’ятдесятиріччя, завод у процесі приватизації було перетворено на акціонерне товариство. Зараз гігант стоїть пусткою.

Підшипниковий завод

Вісімнадцятий завод з виробництва підшипників проіснував у Вінниці більше сорока років. Це був один з промислових гігантів міста, де були десятки цехів та тисячі робочих місць. За роки існування підприємства тут зробили три мільярди підшипників.

Вінницький підшипниковий завод був створений в жовтні 1967 року, повідомляє обласний Держархів. У перший рік було вироблено мільйон підшипників, за наступні п’ять років — 100 мільйонів штук, а до 1980 року на підприємстві зробили 500 мільйонів одиниць. До 1989 року загальна кількість продукції наближалася до 1 мільярда підшипників.

Після розвалу СРСР ДПЗ-18 продовжив роботу, проте кількість замовлень суттєво скоротилася, що призвело до необхідності знизити виробничі потужності. Більшість цехів виявилися не затребуваними, їх закинули.

Але ще гірше стало у 90-х. Як розказували місцеві жителі, державне підприємство викупили «донецькі», більшість людей з 10-ти тисячного колективу звільнили, а ті хто залишився — місяцями не отримували зарплату. 

Історія заводу закінчилася 14 липня 2009 року. Держава втратила підприємство, яке могло спричинити стрімкий розвиток промисловості у країні. На сьогодні переважна частина території ДПЗ-18 зруйнована. Збереглася тільки частина адмінбудівлі на Зулінського, де приміщення переобладнали під склади та магазини.

Вінницький хімзавод

В XIX-му столітті на півдні тоді ще Подільської губернії відкривають родовища фосфоритів – гірської породи морського походження, на основі якої згодом починають виробляти мінеральні добрива. У 1881 році стартує розробка цих родовищ, а в 1912 у Вінниці запрацював хімічний завод.

Колись Вінницький хімзавод був одним з основних промислових об’єктів Вінниці. В різні часи заклад називався по-різному: в листопаді 1921 — фосфатний завод, згодом — суперфосфатний завод, вінницький хімкомбінат, хімзавод імені Свердлова, виробниче об’єднання «Хімпром». Основні види продукції заводу: фосфатні добрива, пральний порошок та кормові домішки.

В 1958 році на заводі почали спорудження цеху для виробництва пірофосфату натрію. Вперше в СРСР тут було освоєно виробництво цього хімікалію. Пізніше хімічну документацію на виготовлення пірофосфату натрію було передано іншим заводам і підприємствам Європи. В часи найбільшої функціональності територія комплексу була своєрідним «містом всередині міста» з власним житловим фондом та розгалуженою соціальною інфраструктурою. 

Попри це, зрештою, виробництво продукції на «Хімпромі» стало надто збитковим. Наприкінці 1990-х завод припинив свою роботу через нерентабельність виробництва та з багатомільйонною заборгованістю робітникам. Переважна кількість виробничих потужностей була демонтована, територія і об’єкти заводу були поділені між кількома орендаторами.

В 1999-му році на базі рештків виробничого об’єднання «Хімпром» з’явилося ЗАТ «Вінницяпобутхім», яке спеціалізується на виготовленні пральних порошків та різноманітних миючих засобів. На місці, де були яблуневі сади заводу, зробили муніципальний ринок.

Читайте також:

Від ринку Каліча до Муніципального: історія Вінницьких базарів у фото та фактах

Де шопились наші батьки? Універсальні магазини Вінниці, які були популярними у застійні часи

Колись тут «двіжували» всі. Історія легендарних вінницьких кафе і ресторанів

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.