Поранений на Майдані Микола Рудик: "Якби не травма, я був би у гарячій точці на сході. Тільки без зброї"

Майстра спорту міжнародного класу Миколу Рудика поранили кулею на Майдані. Він ледь не став одним зі Небесної сотні. Польські лікарі дістали кулю, що застрягла у міліметрах від мозку

- У Києві мені одразу сказали: «Врятувати зір не вдасться», - розповів журналісту RIA Микола Рудик. – Якщо точніше, лікар відомої у столиці Олександрівської лікарні давав триста процентів гарантії, що саме так воно і буде. 

На щастя, він помилився. Після лікування у Варшаві, Микола бачить. Не зовсім добре, як у тумані, але все одно…

На відомого спортсмена ще чекає реабілітація. На це потрібен час. Поки що лікарі порадили обмежувати себе у рухах, не напружуватися, бо все це стоїть на заваді одужанню.

Відео дня

Пан Микола жалкує, що не вдасться повернутися у спорт. Для нього, людини, яка брала участь і неодноразово перемагала у марафонських забігах у багатьох країнах світу, навіть подумки  непросто уявити, що спорт залишився у минулому. Тішить себе тим, що, можливо, з часом стане тренером, чи хоча б консультантом, щоб хоч так відчувати причетність до захоплюючого життя марафонця. 

Кулю діставали з допомогою лазера

У ніч з 18 на 19 лютого Микола Рудик виносив поранених з підпаленого Будинку профспілок. Він чергував на Майдані переважно вночі. За два дні до тих подій купив бронежилет. Ніби відчував, що цей предмет потрібен буде саме в той час. Коли вибухнула граната, осколки застрягли у бронежилеті. А ось зуби врятувати не вдалося. Три з них вибило тими ж осколками. Вони вп’ялися в обличчя й голову. На цьому його поранення не закінчилося. Куля пробила захисний шолом на голові, розтрощила скло, після чого страшенно запекло праве око. Втрачаючи свідомість, він намагався руками дістати з ока те, що пекло вогнем. Хтось поруч стримав його руку. Сказав не робити цього, щоб не занести інфекцію. Руки були брудні, в кіптяві. По обличчю текла кров. 

Автомобілем швидкої його доставили до Олександрівської лікарні Києва. Там надали першу допомогу. Тоді ж він почув страшні для себе слова, які згадували вище. Лікар виніс вердикт: око врятувати не вдасться.

Але в ті складні хвилини доля усміхнулася йому. Вже наступного дня Миколу разом з іншими важкопораненими майданівцями доправили в аеропорт. Через декілька годин літак приземлився у Варшаві. 

У Варшаві наш земляк переніс три складні операції. Кулю діставали з допомогою лазера. Лікарі казали, що виконали ювелірну роботу. Смертоносний метал застряг в голові за міліметри від клітин мозку. 

З Варшави до Вінниці доставили автомобілем

 Майданівців провідала в лікарні дружина Президента Польщі Анна Коморовська. 

- Коли вона пішла, ми з вікна спостерігали, як сідає в автомобіль, - каже пан Микола. – Найбільшим здивуванням було те, що приїхала на машині зовсім не «крутій», і охорони в неї не було.  А скільки у нас чиновники витрачають грошей на обслугу!

Згодом до пацієнтів з Києва приєдналися інші земляки. Це ті, кого спершу доставили на лікування в Ізраїль. Як пояснює співрозмовник, ізраїльтяни виставили такі великі рахунки за лікування, що наші, очевидно, не змогли оплатити, тому потерпілих забрали звідти. Одних перевезли у клініки Чехії, інших – Польщі.

- Поляки з нас копійки не взяли, - розповідає пан Микола. – Такої уваги до себе я, здається, ще ніколи не відчував, як це було у Варшавській клініці. Приходили зовсім чужі люди і запитували, що нам потрібно. Гроші на лікування збирали у костьолах та монастирях, пожертви приносили зовсім незнайомі і невідомі нам мешканці польської столиці. Особливо раділи, коли провідували українці, які проживають у Варшаві.  

Після лікування дехто з пацієнтів мав ще проходити процес реабілітації під наглядом лікарів. Для таких знайшли місце в готелях. Оплачувала проживання місцева влада. 

Микола Рудик обрав для себе інше місце – в одному з монастирів святих отців. Каже, дуже багато часу проводив у молитві. Молився по чотири рази на день. Священики застерігали його, що пан не повинен стільки разів це робити, бо щоразу потрібно було нахилятися, а йому це заборонено лікарями. 

Повертатися додому літаком йому заборонили. Перепади тиску могли звести нанівець процес лікування. Не рекомендували також їхати потягом. Трясучка, що відчувається на деяких перегонах, також зашкодила б пацієнту. Залишався автомобіль.

- Ви не повірите, мене з Варшави до Вінниці доставили автомобілем, не взявши за це жодної копійки, – каже Микола  Рудик. – По польських дорогах їхати було одне задоволення, вони там гладенькі, як стіл, а вже по наших довелося терпіти. У чистий четвер перед Великоднем, було це 23 квітня, я переступив поріг квартири  у будинку на Вишеньці.

Протест під Ейфелевою вежею

На Майдан Микола Рудик приїхав із Франції. Раніше він деякий час там проживав. А в листопаді  минулого року проходив у Парижі курси з підвищення кваліфікації реабілітологів. Така професія у нашого земляка. Вранці 1 грудня дізнався, що на Майдані міліція побила студентів. Після цього не знаходив собі  місця. 

- Я став телефонувати у Парижі знайомим, в першу чергу з української діаспори, дуже швидко ми організувалися, знайшли український прапор і вийшли на акцію, - розповідає Микола.

Співрозмовник стверджує, що це була перша акція у Франції на підтримку Майдану. Провели її біля символу Парижа – Ейфелевої вежі.

- Там завжди багато туристів, тому про наш протест через них дізналися в інших країнах світу.

Пан Микола тоді так і не закінчив курс навчання, зібрав речі і повернувся в Київ. Каже, одразу пішов на Майдан. Увечері сів на поїзд і приїхав у Вінницю. Перевдягнувся, зібрав речі – і знов на Київ. Ні дружина, ні шестикласниця донечка не перечили його поїздкам до столиці. Додому приїжджав на короткий час. Через день-другий знов їхав на вокзал, брав квиток на поїзд до Києва. 20 грудня 2013 разом з друзями-майданівцями відзначив своє 40-річчя. Каже, святкування було скромним. Спиртного майже не вживає. Хіба що вино, і то лише французьке. Оцінив напій під час проживання у Франції. Та й на Майдані панував «сухий» закон. Але щирість друзів запам’яталася на все життя. Бо це був перший день народження у таких умовах.

Довідка

Микола Рудик родом з Житомирської області. Після закінчення школи навчався в технікумі фізкультури в Івано-Франківську. Вищу освіту здобув у Київському інституті фізкультури і спорту. За фахом реабілітолог. Працює в Центрі реабілітації дітей, хворих на ДЦП, що знаходиться в одному з райцентрів Київської області.

Майстер спорту міжнародного класу з марафону. Переможець багатьох змагань, про що свідчать нагороди, яким тісно у квартирі пана Миколи. Його власний рекорд  на марафонській дистанції, що становить 92 кілометри 193 метри, - 2 години 12 хвилин і 29 с секунд. Встановив його на міжнародних змаганнях у французькому місті Ліон. За словами спортсмена, цей час перевищує норматив майстра спорту міжнародного класу.