Юна художниця Маргарита Журунова: "Мама забирала «мишку» на роботу"

- Мама каже, що малювати я почала з 11 місяців. Скільки себе пам’ятаю, у мене завжди були фарби і багато паперу, - згадує 15-річна художниця Маргарита Журунова.

- Стіни квартири теж були у моєму розпорядженні. Вони у нас і зараз усі розмальовані.
Перша виставка моїх робіт відбулася, коли мені виповнилося шість років. На ній були роботи ще однієї дівчинки, з якою ми разом вчилися у відомого художника і скульптора Юрія Козерацького. Потім я пішла до школи, і з першого класу стала відвідувати студію «Барви України». Там панувала дуже творча і дружна атмосфера, викладачі були чудові, нам дозволялося майже все. Навчалась я там аж до минулого року, поки не перейшла зі школи № 17 до ліцею.

Теперішня моя виставка відбувається у краєзнавчому музеї і називається «Мистецькі мандри». На ній представлений олійний живопис (переважно пейзажі), мистецтво батіку і розпис на бересті. Свої пейзажі я створювала у селі Глинське Немирівського району, де живуть мої дідусь і бабуся. Я там виросла, знаю в цій місцевості усі стежки і закапелки. Там чудові краєвиди, тому в це село часто приїздять художники.

Відео дня

З однією із них я спочатку ходила по околицях просто за компанію. А потім вона мені каже: «Чого марно гуляти, бери етюдник і працюй». Так я і вчинила, і вже три роки з весни до пізньої осені, у будь-яку погоду, ходжу на етюди.

"Осіній спалах". Олія

За цей час я зрозуміла, що художник має бути фізично сильним і витривалим. Знаєте, який важкий етюдник! Мама якось спробувала його собі на плече завдати – і поставила на місце. «Е, ні, - каже, - не жіноча це справа!». А йти з ним треба далеко, та ще й по крутих берегах дертися… Зате які гарні краєвиди з високого берега відкриваються!
А ще доводиться бути хороброю. Якось я малювала скособочений хлівець, геть зарослий глухою кропивою.

"Весна на закинутому обійсті". Олія

Але обійстя було занедбане лише з «тилу», а з іншого боку там стояла досить чепурна біленька хатка. І сторожили її два собаки. Один, великий, був на ланцюгові і мені не заважав. Зате другий - маленький, але дуже сердитий - весь час бігав навколо мене і дзявкотів. А потім ще й за ногу вкусив…
Кілька років тому я побувала у літньому таборі. Там проходила творча зміна з Олександром Никитюком. Один із майстер-класів був присвячений розпису на бересті. Було цікаво, але потім я про це забула. Аж поки на подвір’ї не знайшла шматок берести. Він був такий гарний, що я не втрималась і розмалювала його.

"У пошуках Граалю".  Розпис на бересті

З тих пір я з кожного походу в ліс почала приносити шматки березової кори. Наносила стільки, що мама не витримала і викинула їх на балкон. Я зрозуміла, що пора щось із ними робити, поки мене вслід за берестою не виселили… А тут ще й карантин, вільного часу було вдосталь. Правда, я із більшим задоволенням посиділа б за комп’ютером, але мама подбала, щоб цього не сталося. На роботу вона ходила з «мишкою» у кишені… Довелося нарешті взятися за бересту. Отак і з’явилися мої роботи.

"Сага про країну ельфів".  Розпис на бересті

Сюжет малюнку мені підказує сам матеріал. На корі майже все уже «намальовано», треба тільки вміти його побачити. А бачу я чомусь в основному лицарів і чудовиськ.

"Старовинна легенда".  Розпис на бересті

Тема ця з’явилася, мабуть, тому, що я вступила до клубу історичної реконструкції «Аркона». А перед тим я малювала котів.

"Літня серенада" з серії "Рік кота".  Батік

Присвятила вусатим-хвостатим чотири роботи, виконані у техніці «батік». Що буде наступним моїм захопленням – не знаю. У житті так швидко все змінюється!