Донька Лідії Постоловської дізналася, хто здав гестапівцям її маму

Донька Лідії Постоловської дізналася, хто здав гестапівцям її маму
Три місяці тому донька Лідії Постоловської дізналася, хто здав гестапівцям її маму, яка врятувала у Вінниці 69 чужих дітей

 

 

Ми нікому так не потрібні, як своїм мамам. На жаль, повністю усвідомлюєш це, коли мами вже немає... Коли більше не побачиш її погляд і не почуєш її голосу. Коли втрачаєш отой зв'язок зі світом, в якому народжуємося, де існують однакові родинки, звички, манери і навіть характер... У кого є мама, навряд чи зрозуміє тих, у кого її не було. 
Та є чужі мами, які стають ріднішими. Лідія Іванівна Постоловська жертвувала життям, своїм і своїх рідних, заради них - 69 дітей із вінницького дитячого будинку №2. Коли панували гестапівці, важко вижити було й дорослим.

Фальшива реєстрація для німців

Її чоловік - Анатолій Постоловський, головний бухгалтер Вінницького лісгоспу, у 1937 році  був заарештований і визнаний винним у проведенні "активної антирадянської роботи і є учасником бойового загону Української повстанської організації". Того ж 37-го року народилася у Постоловських донечка Інна, старшій Аллі було уже 10 - саме на стільки засудили їхнього батька: 10 років суворої ізоляції без права листування.
І ще один факт  пояснює переслідування їхньої сім'ї з боку радянської влади після звільнення Вінниці.

...У 43-му році окупанти провели у Вінниці розкопки масових могил жертв НКВС. В'язні тюрми в трьох місцях розкопали 91 могилу, з яких добули 9432 трупи. Сюди їхали зі всієї України в надії, що пощастить знайти бодай якусь відповідь на те, де знайти своїх рідних. Лідія Іванівна теж, як і багато інших жінок, разом із свекрухою пішла туди і... побачила серед викопаного дві сорочки свого чоловіка Толі...
- Про це йшлося у липневому номері газети "Вінницькі вісті", яка виходила за сприяння "нової" влади: серед упізнаних родичів під номером 73 - Постоловський і речі, які впізнала дружина, - розповідає заступник директора Держархіву Вінницької області  Фаїна Винокурова. - А після звільнення Вінниці радянська влада розправлялася з тими, хто ходив на німецькі розкопки шукати "ворогів народу", деякі люди просто щезали...
Родина Постоловських - Лідія із донечками та своєю мамою - жила на Старому місті. З окупованої Вінниці втекти не змогли - не мали на це грошей. Мама, якій уже було 67 років, важко хворіла, крім неї на руках у Ліди двоє дітей... Тому Лідія Іванівна у вересні 41-го року, коли у місті панувала німецька влада, мусила йти працювати. Її взяли у міську управу агентом з постачання, а згодом вона й очолила відділ постачання. Через два роки ця посада допоможе вижити не лише її донькам, а й дітям із дитбудинку.
Які умови були у "державних дітей", Лілія Іванівна знала, адже до війни працювала інспектором по дитячих будинках Вінницького облвно. І коли в міській управі доручили зробити обстеження дитбудинку на Старому місті, Постоловська вирішила очолити дитячий заклад. Вона бачила майже зруйноване приміщення, опухлих від голоду дітей...
Було літо 43-го року, дітей у будинку - 69. Нова завідувачка скористалася своїми зв'язками із постачання - вона спілкувалася із директорами молочного заводу, плодоконсервного, хлібокомбінату і змогла переконати, що треба допомогти дітям. Значну роль зіграв у виживанні дитбудинку і бургомістр міста Савостьянов - колишній професор медінституту, відомий вчений, який жив по сусідству.
- Завдяки Савостьянову дитбудинок закріпили за консервним заводом, молоком забезпечувала вихованців молочна ферма психлікарні, - розповідає Фаїна Аврамівна. - Про це турбувалася Постоловська, але підпис під усім мав бути бургомістра. Він знав усе, що відбувається у дитбудинку, і за його порадою Лідія Іванівна вела подвійну реєстрацію дітей: фальшиву - для німців, справжню - для себе... А ховати їй було кого.
"Среди детей было 15 еврейских, среди сотрудников были также евреи - старший воспитатель и прачка с двумя детьми, то есть всего в детдоме их было 19 человек. Как ни пытались немцы и их ставленники узнать, есть ли евреи, я их укрыла, частично изменив записи, и все 19 человек были сохранены. Все они живы, многие живут и сейчас в Виннице и могут это подтвердить... Из русских и украинских детей также ни один не был угнан в Германию, так как я скрывала их подлинный возраст, когда приходила проверочная комиссия".

"У діжках я ховалася рідко - частіше у каструлях"

"Дітей Постоловської" доля розкидала по світу. Але у Вінниці живе
Галина Олександрівна Соловйова. У дитбудинку, за її словами, вона тоді була найменшою - 3 роки.
Як згадує Галина Олександрівна, всі єврейські діти були  трохи ізольовані, їх мастили зеленкою, ніби вони хворі, замотували у хустки...
"На все життя залишилися у пам'яті величезні діжки у коморі. Ми в них ховалися. Правда, я частіше залазила у каструлю... Ніби маленький фрагмент із дитячої пам'яті, та тільки забути його ніколи не зможу".
"Мы жили жизнью, полной напряженности, опасности и страха, так как знали, что если бы кто из наших воспитанников попался, или немцы узнали, что у нас скрываются евреи, то суд и расправа над нами были бы короткие - нас бы истребили поголовно... "
- А діти ж були одягнені і нагодовані, "поправились и пополнели", як писала сама Постоловська, - зауважує Фаїна Винокурова. - За рахунок чого? Це одяг розстріляних євреїв, є документи про те, що за наказом Савостьянова, дитбудинок отримав цей одяг.  Бургомістр знав, що там діється і чим міг, тим допомагав дітям. Можливо, він став іншим, бо був уже 43-й рік. А можливо, були певні сподівання на початку приходу нацистів, адже його дружина Алла Гоф - фольксдойч, начебто мала німецьке походження. Але її ж брат працював з підпіллям, до нього приходили зв'язкові із іллінецьких лісів, де базувалася 2-а партизанська бригада імені Сталіна, і передавав туди медикаменти. І саме доктор Гоф сприяв тому, щоб у дитбудинку не було  спалаху інфекційних хвороб.
Наприкінці 90-х років один із вихователів дитбудинку - колишній викладач педінституту Мирон Захарович Жук - підтверджував покровительство Савостьянова. Під час одного візиту у дитбудинок у 43-му бургомістр відвів вихователя і сказав:
- Робіть усе, щоб діти не сварилися між собою, не обзивали євреїв образливими словами. Бо це може погубити усіх: і дітей, і вас... Якомога менше бувайте на очах людей, бо люди є різні: добрі і злі. Уникайте тих, які вистежують, цікавляться, хто тут живе, на які кошти, за чий рахунок...
А для усіх у Вінниці бургомістр залишався тоді в образі пособника нацистів...
Власне, Лідія Постоловська теж. 

"Поймите и учтите, что я мать и человек..."

Востаннє вихователь Мирон Жук бачив Лідію Іванівну влітку 44-го. Його колишня шефиня сказала, що напевно більше не побачаться, її уже кілька разів викликали на допит. Причиною всього став такий собі Іларіон Маслов.
Його підселили у її будинок ще до окупації. Він працював каменярем, прославився як п'яниця і скандаліст. Через суд Постоловська його виселила за хуліганські дії, але Маслов це запам'ятав і згадав про їхню очну ставку у гестапо, коли у місто прийшли наші.
"Во время допроса я действительно сказала Маслову, сидевшему напротив меня: "Как тебе не стыдно? Что ты меня таскаешь по гестапо, ведь ты красный партизан". При этом присутствовал немецкий следователь, но переводчика не было. Следовательно, немец не мог понять мною сказанное Маслову..."
Уже  коли вона відкрила двері виходити, перекладач сказав їй, що вона повинна допомагати їм, - виявляти і передавати комуністів і євреїв. Вона відповіла "Добре" і вийшла. Не погодитися вона не могла. У гестапо її більше не викликали, але це не завадило Маслову заявити радянській владі, що завідуюча дитбудинком працювала на німців. Помер він у 49-му...
А в 1945 році  Лідію Постовловську засудили на 4 роки каторжних робіт. Її звинуватили у тому, що на очній ставці в "СД" вона викрила Маслова як колишнього червоного партизана, а сама була завербована таємним агентом із виявлення комуністів і радянських громадян єврейської національності.
Півтора року відбувала покарання на Вінницькому суперфосфатному заводі (потім хімзавод), а згодом - у Архангельській області у таборі - медсестрою. Але й цього було замало - після закінчення строку її відправляють у заслання в Казахстан... Старша донька померла у Вінниці - хворіла на туберкульоз кісток, молодша Інна згодом поїхала до мами, там і залишилася...
4 квітня 1949 року Лідія Іванівна відправила прохання про помилування на ім'я Голови Президії Верховної Ради СРСР Шверника:
"...Поймите и учтите, что я мать и человек, и мои дети тоже будущие строители новой жизни, продолжатели дела Ленина-Сталина. Мы люди, а товарищ Сталин сказал, что люди - самый ценный капитал во всем мире. Дайте же мне возможность вернуться к детям в Винницу, где у меня есть свой угол, жить с детьми и воспитывать их в духе любви и преданности нашей Великой Родине. Проситель Постоловская."
У Вінницю вона так і не повернулася. Але їй повернули чесне ім'я - у 1957 році Лідію Постоловську реабілітували.
Поруч із її прізвищем у списку реабілітованих є ще два директори дитячих будинків воєнного часу.
Степан Андрійович Мілюков - завідувач Янівським дитбудинком у Калинівському районі. Це він своє приміщення оформив у нацистському дусі, розвішав портрети Гітлера. Старших дівчаток заставляв обслуговувати німецьких офіцерів (у його справі є факти про зґвалтування). Він відправив 50 дітей у Німеччину на каторгу. Йому дали 20 років...
Вищу міру покарання дав радянський суд завідуючій дитбудинком с. Котюжани Мурованокуриловецького району Ользі Феодосіївні Інжиєвській. У її справі свідчення однієї сторінки суперечать другій. Але є там і про бали у дитбудинку, влаштовані для окупантів (діти дарували вишиті подушки нацистським офіцерам), і про те, що вона добровільно видала 6 єврейських дітей...
Фаїна Аврамівна називає справу Інжиєвської "незакінченою". Міру покарання їй змінили одразу на 20 років, але у тому ж 45-му році Інжиєвська померла у вінницькій тюрмі.
У житті багато протиріч і несправедливості. Але важко не вірити у сталість людської природи...
Не так давно в архів зателефонувала з Росії донька Лідії Постоловської - Інна. Вона через стільки років дізналася, хто здав її маму. Маму, яка хотіла подарувати не лише своїм дітям долю кращу за свою.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
21:01 Погода на завтра: синоптики прогнозують хмарне небо та плюсову температуру 19:17 На Різдво готуються до жорсткого локдауну в Україні. Що відомо? play_circle_filled 18:10 Коронавірусом у Вінниці хворіють 2115 пацієнтів. Чи є місця в лікарнях? 17:02 У грудні українцям перерахують пенсії: хто може розраховувати на надбавки Від читача 17:30 Інтерактивну виставку «На зламі» презентуватимуть у Барі 16:28 У вінничан протести в генах. Як наше місто в минулому виборювало свої права play_circle_filled photo_camera stars 16:01 Як уникнути повного локдауну в Україні: проста порада від МОЗ 15:29 Вагітність постраждалої в аварії у Барі жінки збережена — інформація головлікаря 15:17 Подорожуй безпечно: Вінниця долучається до глобальної ініціативи SafeTravels 14:10 Усе про Чорну п’ятницю 2020 у Вінниці: чек-лист розважливого покупця (Новини компаній) 14:04 Перевіряти керівника управління внутрішньої безпеки доручили… внутрішній безпеці stars 13:59 Поліція розповіла подробиці ДТП у Немирові, де загинули троє людей 12:55 На Вінниччині від коронавірусу померли двоє людей. Цифри по районах 12:01 Що очікує долар, євро та рубль на цьому тижні (23 - 29 листопада)? 11:58 Стало відомо, скільки коштують світлофори на площі Гагаріна play_circle_filled stars 11:01 Важливе за вчора. Найцікавіші новини 22 листопада, які ви могли пропустити 10:31 Через ремонт котелень вінничанам відключили опалення та гарячу воду (Перелік адрес) 10:01 Нові подробиці смертельної ДТП біля Бару. Прокурор дав покермувати працівниці суду 09:19 У листопаді більше 10 тисяч вінничан отримали муніципальну доплату 08:35 Нові дані по COVID: скільки випадків на 23 листопада в Україні та на Вінниччині?
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up