Стус, Сенцов і «та» країна: вересневі Стусівські читання у Вінниці

Ще не всі прийшли на місце зустрічі, та Василь Кобець - голова Конгресу української інтелігенції Вінниччини вже запалює люд своїм оптимізмом та цікавістю до творчості Василя Семеновича. Він згадує нещодавню розмову з сином поета - Дмитром, який передає враження від спілкування з Медведчуком. Останній, як виявляється, не міг нічого вдіяти, щоб витягнути підзахисного, і донині звинувачує його в непокірності тоталітарному тиску. «Я, каже, так само вчинив би й зараз», - цитує колишнього адвоката Кобець. «Наробивши біди стільки в нашій Україні, він дозволяє собі ось такі слова сказати. Бог з ним!» - гнівається письменник. І народ обурено дивується у відповідь.

Під пам’ятником поетові студенти і викладачі вінницьких вузів і представники вінницької влади вшановують пам’ять Стуса покладанням квітів й нарешті переходять до читання Стусової і власної поезії. Організатори не раз згадують у своїх промовах ім’я Олега Сенцова, і в цьому контексті органічно лунає поезія Алли Вітвицької про теперішнього в’язня Кремля, якого так само повільно і смертєствердно нищать лише за його українськість.

Високо тримаючи голови нащадки Стусової незламності і молоді дослідники його творчості й життя промовляють слова, що вже були колись сказані борцями за право бути українцями, а не за пасивну можливість називатися малоросами.

Скульптор Анатолій Бурдейний, автор пам’ятника Стусу, розповідає про те, як довго й наполегливо працював над своїм витвором у вигляді відірваного крила, за яке тримається поет. «Я створював все в дуже важких обставинах. Десь місяців десять без вихідних працював, і ця епопея затягнулася на шість років, тому що цей пам’ятник був споруджений не завдяки, а всупереч тим обставинам, які були».

Поет і викладач Віталій Борецький закликав читати, не ковзаючи сторінками: «Найбільший ворог українця – це частинки бидлоти, що в ньому ще є. Не росіянин, не хтось інший – кожен саме сам собі ворог. Стус сам собі був фізичним ворогом, але ніколи духовним».

Василь Стус писав: «Ярій, душе. Ярій, а не ридай». Та щоб душа не завмирала, вона має бути сповнена пам’яттю і підстьогуватися енергією великих митців.

Текст та фото: Каріна Козак

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.