Народила і покинула немовля у Москві. Подробиці скандалу навколо 6-місячного Віталика

У 35-річної Юлії з Шаргородського району троє дітей. Виховує їх сама. Мала двох чоловіків, але  життя з ними не склалося. Коли їде на заробітки, залишає донечку і двох синів на маму й тата. У травні у Москві народила ще одного хлопчика. Після пологів написала відмову від дитини. Одночасно надала письмовий дозвіл на усиновлення немовляти. У той момент навряд чи могла подумати, що її дитиною займуться російські служби.

Якщо не заберете, стане росіянином

Історію з немовлям,  покинутим українкою, могли  використати для чергової провокації. Майже шість місяців про хлопчика ніхто не згадував. Як і хто доглядав немовля в одній з лікарень багатомільйонної російської столиці, про це ми не знаємо. Зате відомо інше. Наше посольство у Москві отримало листа від російського МЗС. У ньому йшлося про те, що до міністерства звернулася служба опіки над неповнолітніми дітьми і повідомила про хлопчика, якого після народження залишила в лікарні заробітчанка з Вінниччини.

По це журналісту розповіла керівник служби у справах дітей Шаргородського району Валентина Коломієць. З одного з сіл цього району мама немовляти,

- У тому повідомленні до нашого посольства в Москві було сказано: якщо дитину не заберуть і не вивезуть в Україну, то їй нададуть російське громадянство, - говорить пані Валентина. – Значився термін, протягом якого це мають зробити, – 180 днів.

Насправді повідомили набагато пізніше. До завершення зазначеного строку залишалися лічені дні. Наші дипломати й служби в Україні спрацювали оперативно.  Завідувач дитячим відідленням Шаргородської лікарні Андрій Лозовий, у присутності якого відбувалася розмова, висловив припущення, що немовля могло стати жертвою чергової провокації на зразок «розіп’ятого хлопчика».

- Якби у посольстві не зайнялися справою перевезення дитини в Україну, мовляв, мало хто залишає в лікарні дитину, росіяни могли б розтрубити на весь світ, що українці відмовляються навіть від немовлят і тому Росія змушена прихистити цього маленького хлопчика, - каже Андрій Лозовий. – Додали б до тексту фотографію дитинчати – й інформаційна «бомба» готова. Те, що стосується немовлят, зачіпає за живе будь-яку людину.

Передавали на кордоні під голосне «у-а-а-а!»

Обласна служба у справах дітей звернулася до головлікаря обласної дитячої лікарні з проханням надати для поїздки за дитиною реанімобіль, лікаря і медичну сестру. Разом з ними в дорогу вирушила згадана вище Валентина Коломієць.

- Ми не знали, в якому стані дитина, - каже пані Валентина. – Тому просили допомоги у медиків. Перевозити поїздом було ризиковано. Машиною до Москви і назад теж світ неблизький. На наше щастя, українські дипломати домовилися, що росіяни доставлять дитину до кордону, а там вже ми заберемо дитину.

Передавали малюка у міжнародному пункті пропуску «Гоптівка» Харківської області. За словами співрозмовниці, прикордонників завчасно поінформували про операцію. У них було прізвище пані Коломієць. Вони знали, що саме вона має забрати в росіян дитину. Вінничани приїхали раніше, ніж москвичі. Через деякий час відчинили шлагбаум для автомобіля з Вінниці. Машина заїхала на нейтральну полосу. Навпроти під’їхало авто, з якого вийшли дві жінки у супроводі російського прикордонника. Одна з них тримала на руках дитину.

- Хлопчик плакав, -згадує пані Валентина. – Медсестра одразу взяла його на руки. Росіяни сказали, ребьонок проголодался, єго нужно покормить. В поєздє не било такой возможності. Вони передали нам дитячу суміш, памперси. Ми мали термос з окропом, швиденько приготували суміш і дитина перестала плакати. А після їди одразу заснула.

Десять годин в поїзді з малюком провели росіянки. Пані Валентина розмовляла з ними українською мовою. Ті відповіли, що розуміють її. Одна назвала себе соціальним працівником, інша сказала, що вона юрист.

- У них був заготовлений акт про передачу дитини, - говорить Валентина Коломієць. – Я підписала його. Вони передали також свідоцтво про народження. Прізвище мами і дитини однакове. У графі «батько» значився прочерк. Ім’я дитини Віталій. Національність не зазначена. Місце народження - Москва. Також ми отримали від них заяву матері про відмову від дитини, її згоду на усиновлення. Написала їх під час перебування у пологовому будинку. Ще один документ – виписка з медичної картки. Під час розмови  сказали, що стан здоров’я хлопчика задовільний.  

Як стверджує співрозмовниця, Віталик прокинувся у дорозі і одразу усміхнувся. Їхав спокійно. Плакав вряди-годи, коли хотів їсти. Його треба було нагодувати і взяти на руки – одразу засинав. Жінка каже, що відчувалося, як дитині подобається бути на руках. 10 годин до кордону і ще 12 з кордону до Вінниці - дуже далека дорога для дитини у такому віці. Але хлопчик переніс її нормально. Упродовж тижня дитину обстежували в обласній дитячій лікарні, а потім передали за місцем проживання мами у Шаргородську лікарню.

Уже є бажаючі усиновити москвича

Ще під час перебування в обласній лікарні хлопчика навідували люди, які виявили бажання усиновити дитину. Купували необхідні речі, деякі ліки. У Шаргороді так само є бездітні родини, які чекають можливості стати щасливими батьками.

- До нас у службу приходила рідна сестра матері Віталика, - каже пані Валентина. - Зі сльозами на очах говорила, що обов’язково заберуть хлопчика. Але вже увечері зателефонувала і повідомила, що їй забороняють це робити родичі. Я зверталися також до бабусі й дідуся. Вони відмовилися взяти дитину чи вплинути на доньку, щоб та це зробила. Сказали, у них нема можливості. Вже має троє дітей. Вона сама. Змушена постійно їздити на заробітки. А їм, батькам, важко, бо вже вік не той.

- У Віталика вже є перші зубки, він нормально розвивається, нормально реагує, голівоньку тримає, сидить, - каже завідувач відділення Андрій Лозовий. – Є певні відхилення у здоров’ї, але якщо його оточити турботою і любов’ю, виросте здоровою дитиною. У нас він відчуває таку любов. Ми всі його любимо. Але дитині потрібна батьківська ласка.

«Це не моя дитина!..»

Журналіст RIA зустрічався з мамою Віталика. Незадовго до того вона приїхала з Москви. Вийшла з будинку у світлому спортивному костюмі. На пальцях виблискували перстні. Біля неї стояла мати. З перших слів розмови, що відбувалася на подвір’ї будинку батьків, одразу стала повторювати: «Це не моя дитина! Я її не народжувала. То й що, що записана на моє прізвище? А може, це хтось інший записав». Далі жінка зірвалася на крик. Не давала можливості говорити  мамі, яка запрошувала зайти до хати, хотіла щось повідомити.

Два рази з нею зустрічалася Валентина Коломієць. Каже, та спочатку  заперечувала, що це про неї мова. Стверджувала, що це якась помилка, запитувала, хто нам про таке сказав. Коли повідомила, що у нас є підтверджуючі документи, почала говорити, що, нібито, вона виношувала дитину як сурогатна мама, але батьки відмовилися від дитини ще під час її вагітності. Документів про це не надала. Принаймні мала б бути відмова тих, для кого виношувала дитину.

Яке треба мати серце, щоб ходити біля лікарні, де підростає твоя дитина і не зайти до неї!