Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
До такого висновку дійшов Вінницький апеляційний адміністративний суд, залишивши без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог громадянина до районної державної адміністрації Вінницької області щодо визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Так, позивач проходив державну службу на посаді начальника відділу апарату райдержадміністрації. Згідно з розпорядженням, керівництвом вирішено провести реорганізацію, шляхом злиття кількох відділів у один відділ райдержадміністрації.
Позивачу було запропоновано дві посади, а саме: посаду начальника на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, від якої позивач відмовився, та посаду головного спеціаліста, відносно якої позивач відповіді не надав. Відповідним розпорядженням позивача було звільнено з посади начальника відділу райдержадміністрації на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, а саме у зв'язку із реорганізацією.
Колегія суддів зауважила, що вживані у п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України поняття "ліквідація", "реорганізація", "перепрофілювання", "банкрутство", "скорочення чисельності або штату працівників" стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
Водночас суд зауважив, що райдержадміністрація як юридична особа ні ліквідована, ні реорганізована не була, а злиття двох відділів апарату райдержадміністрації не є ліквідацією або реорганізацією, а свідчить лише про зміну її внутрішньої (організаційної) структури.
Тому, на відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників структурних підрозділів апарату райдержадміністрації згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників.
З матеріалів справи судом встановлено, що штатна чисельність новоутвореного загального відділу передбачала 10 посад, тобто навпаки збільшилась на 1 посаду.
Разом з тим, аналізуючи наведені докази, суд зробив висновок про те, що громадянин не відмовлявся від переведення на запропоновану йому іншу посаду головного спеціаліста, а лише утримався від відповіді, оскільки мав намір погодитись на її зайняття в разі, якщо йому не запропонують іншої посади до закінчення двомісячного терміну.
Отже, при звільненні позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем у повній мірі не дотримано положень частини другої цієї статті та належним чином не виконано обов'язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, що є порушенням вимог трудового законодавства та основоположних гарантій працівника на працю. Тому таке звільнення є протиправним.
