При прийнятті рішення про примусове повернення іноземця за межі України на прикордонні загони не покладено обов’язку одночасно прийняти й постанову про заборону подальшого в’їзду в Україну строком на три роки. Такого висновку дійшли адміністративні суди всіх інстанцій.
З матеріалів справи встановлено, що громадянин Республіки Молдова 6 травня на автомобілі незаконно, без дозволу посадових осіб Державної прикордонної служби України перетнув державний кордон України в пункті пропуску для автомобільного сполучення у напрямку до Республіки Молдова.
7 травня прикордонним загоном прийнято рішення про примусове повернення громадянина Молдови, мотивоване положеннями частини 1 статті 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, а саме у зв’язку з вчиненням ним дій, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. А вже наступного дня, 8 травня, прикордонники ухвалили постанову про заборону в’їзду в Україну терміном на три роки.
Іноземець звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення прикордонного загону про примусове повернення з України та про заборону в’їзду в Україну терміном на три роки.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено та залишено без змін в результаті апеляційного та касаційною перегляду.
Суди всіх інстанцій, вирішуючи спір, виходили з того, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій вказаної статті, може супроводжуватися забороною щодо в’їзду в Україну строком на три роки, але у такому випадку постанова суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за спробу незаконного перетинання державного кордону України на момент прийняття рішення про заборону щодо подальшого в’їзду в Україну строком на три роки повинно набрати законної сили. Однак рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області про накладення стягнення на позивача за вказане адміністративне правопорушення не набуло чинності, оскільки оскаржувалось в апеляційному порядку. Відтак у відповідача не було підстав вважати доведеним правопорушення.
До того ж законодавством, зокрема статтею 13 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, визначено чіткий перелік підстав для заборони в’їзду іноземців в Україну, серед яких відсутні такі,які могли б надати відповідачу право на заборону в’їзду.
Отже, суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій стосовно неправомірності дій відповідача, оскільки останнім не враховано всіх обставин вчиненого правопорушення і особу порушника.
З повним текстом рішення можна ознайомитись за наступним посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65905686
