Дякуємо тим, хто нас захищає

У День Незалежності України виникло бажання подякувати тим, хто забезпечує нам можливість святкувати, відпочивати й радіти. Тут не відчувається війна, вона здається якоюсь нереальною, ніби це відбувається не з нами, не на нашій землі і не в нашій країні. Так не хочеться вірити у жахливу дійсність.

Я пам’ятаю свою покійну бабусю, якій на початку Другої світової війни виповнилось 18 років. Тож всю війну вона пам’ятала і сприймала свідомо. Бабуся пережила дві голодовки, німецьку окупацію, переслідування радянським режимом. Лише коли почали відкрито говорити про звірства Совєтів, коли вже була Україна незалежною, то розповідала й про те, як боялися сусід сусіда й родич родича, боялися лишній раз показатися на вулицю, настільки страх був сильним. Але назавжди у мене в свідомості закарбувалася її фраза: «Нічого, дитинко, то не страшно. Лиш-би війни не було! Ото справжнє лихо! А все інше можна пережити!». Бабусю, Ви не дожили до цих часів. Можливо, це й добре.

Та війна прийшла. Прийшла підло, підступно, у самі неймовірні часи, коли Україна була чи не найбільш вразливою. З боку того, хто називався братом.

Зараз вже зрозуміло, що то для нас вона була неочікувана. А дехто до неї готувався і планував давно і ретельно. Та неможливо передбачити й прорахувати усе, коли у тебе амбіції неймовірних розмірів й нереальне сприйняття дійсності.

 Вони програли. Вони не врахували силу духу нашої нації. Тому, коли я чую про характеристику українців приказкою «Моя хата з краю…», я маю що відповісти.

 Ні! Наша хата не з краю! Чи був ще в історії приклад, коли ворога зупинили прості люди?! Згадайте ті часи. Згадайте волонтерів, які вдень і вночі збирали кошти, речі, продукти. Вони не спали, не їли, не бачили сімей. Тому що потрібно було зупинити скажену орду. Я пам’ятаю історію про дідуся, який щодня перетинав кордон із Польщею і на собі переносив по одному бронежилету і касці. Бабусі, що віддавали свої збережені «на смерть» кошти. Дітки, які накопичували чи не роками на омріяні іграшки. Все йшло на допомогу армії. Я пам’ятаю Психологічну Кризову службу, психологів, що майже жили у військовому шпиталі, які тоді вчилися надавати допомогу при бойовій психічній травмі. Таких прикладів тисячі.

Та головні у цьому були люди, які першими взялися до зброї. Серед них були ті, які ніколи до цього її не тримали у руках. Вони знали, на що йдуть, усвідомлювали, що ціною може бути їхнє життя. Так вчиняють справжні громадяни, патріоти. Так було всі віки, коли з-за кордону сунула навала, кожен брав зброю і йшов захищати свою сім’ю, землю, народ. І так сталося зараз.

Не всі розуміють, що відбулося і продовжує відбуватися. Навіть після вибухів у Калинівці, коли, здавалося, усі мають усвідомити  – війна на порозі й ніхто не знає, що буде завтра. Але все таки страшно впускати її до себе в душу. Тому так і живемо. Тому деякі зачерствіли настільки, що воліють не помічати цих хлопців та дівчат, не помічати їх болю, їх ран, осиротілих діток й знедолених матерів. Коли неможливо терпіти якийсь душевний біль, то робиться вигляд, що його не існує – він витісняється. І ніби й живеш далі, ніби все як і було: свята, радощі, фонтани. Але підсвідомість все тримає, і не все так просто як здається. Ось ми й поділилися: на тих, хто сильний, хто воює, хто бачить і розуміє і щось робить для країни; й на тих, хто не має стільки сили, щоб признатися собі у дійсності.

Ми маємо тут цей спокій завдяки тим, хто спить у бліндажах. Завдяки тим, хто жертвує собою кожну мить. Завдяки тим, хто серед нас. Кого не впускають у маршрутку по посвідченню, кого маринують у чергах для отримання льгот, про що вони не мали-би взагалі перейматися, бо ми повинні це їм зробити. Завдяки тим, хто лікує не тільки тілесні, а й душевні рани.

Ми проходимо мовчки і дозволяємо бруднити словесно нашу країну прихильникам Росії. І ми їдемо на заробітки до Москви й відпочивати у Крим. Тут взагалі нонсенс, аж не хочеться на тому зупинятися, бо тема безкінечна. Та тим, хто зневажає своїх героїв, свою армію, не світить нічого доброго у майбутньому. Так, багато ще є над чим працювати. Багато помилок, які потрібно виправляти. Потрібно вчитися жити по новому, у новій країні і в новому статусі.

Тому потрібно подякувати тим, хто воював і продовжує боронити нас за наш спокій, за мир, за завтрашній день. І саме тому наша нація виживе, бо маємо таку силу і віру.

 

 

 

Коментарі (0)

Напередодні різдвяних та новорічних свят виникає бажання нагадати багатьом вінничанам ті істини, про які вже п'ятий...

Напевно, що серед нас мало таких, у кого немає жодного з рідних чи знайомих, які не приймали участь у бойових діях. Люди,...

У День Незалежності України виникло бажання подякувати тим, хто забезпечує нам можливість святкувати, відпочивати й...

Ветерани переможуть

У нашій країні вже п’ятий рік йде війна.  Її називали АТО, зараз ООС. Багато хто не бажає визнавати цього факту....

Новини за сьогодні

Новини Вінниці за сьогодні

21:44 Більше 16 мільйонів гривень хочуть витратити на ремонт історичних пам’яток photo_camera 18:24 Готуємося до новорічного столу разом з ГРОШем (Новини компаній) 18:00 Свято наближається: в цьому році новорічний стіл подорожчав на 20% 16:58 Дев'ять годин без світла. Де у четвер застосують планові відключення? Від читача 22:05 1000 шкіл України обрала неформальну освіту 16:01 Завтра святого Андрія Первозванного: як можна гадати у ніч на Андрія 15:34 «Заставили людину звільнити жінку»: як засідала комісія облради щодо конфлікту інтересів на водоканалі play_circle_filled 15:21 Як змінити підхід в інтернатах – від місця утримання, де людина чекає кінця свого часу, до місця проживання – змістовного, якісного із комфортним дозвіллям (Прес-служба Вінницької обласної Ради) 15:02 Студенти збували у Вінниці наркоту через «закладки»… на цьому заробляли до 50 тисяч 14:22 У Вінниці під потяг стрибнув молодик. Поліція просить упізнати загиблого (ФОТО) 13:35 Підписати декларацію з лікарем можна і в наступному, 2019 році 13:01 Жовтий рівень загрози: на Вінниччину суне циклон з хуртовиною. Що необхідно знати? 12:20 Четверо сутенерів «кришували» масажні салони, де обслугували клієнтів сексом 12:10 Сучасний чи історичний? Вінничани про те, яким має бути центр міста photo_camera 11:30 Судили інформатора бойовиків так званої «ДНР». Скільки дали? 10:57 «Вінницькі зубри» приймають лідера першої ліги БК «Житомир» 10:41 «Електричні системи» піднімає зарплату та набирає штат. Скільки обіцяють? 10:40 «Це не поліцейські, це поліцаї!» Подружня пара розказала, як їх затримували спецпризначенці play_circle_filled 10:35 «Сусідом» найстарішого будинку Вінниці може стати шестиповерхівка photo_camera 10:10 Сьогодні – святого Парамона. Чому треба обов’язково позичити щось у сусідів?
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up