Судом не встановлено підстави для визнання правочину, укладеного між позивачем та банком, нікчемним, оскільки відповідний договір банківського вкладу був укладений до винесення правлінням Національного банку України рішення про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних.
У ході розгляду справи судом встановлено, що між фізичною особою та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір банківського вкладу (депозиту). Однак у травні 2016 року правлінням Національного банку України прийнято рішення про віднесення вказаного банку до категорії неплатоспроможних із запровадженням тимчасової адміністрації, розпочато процедуру виведення банку з ринку та оголошено про його ліквідацію.
Процедурні заходи та способи виведення банків з ринку встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У ході розпочатої процедури особа звернулася до банку-агента з проханням виплатити гарантовану Фондом суму відшкодування, однак отримала відмову, з мотивів відсутності її даних в загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, тому і змушена була звернутись до суду, і суд першої інстанції задовольнив її позовні вимоги.
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції відповідач стверджував, що договір, укладений позивачем із банком, є нікчемним і укладеним з метою порушення публічного порядку. Даючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів ВААС врахувала, що договір банківського вкладу за формою є стандартним, адже пропонувався до укладення невизначеному колу осіб, а умови розміщення такого вкладу були публічно оголошені.
Також апеляційний суд звернув увагу на приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема в частині визначення етапів процедури ліквідації банку та формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Крім того, вказав, що для застосування наслідків, передбачених ст. 228 ЦК України, має бути наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Так, відповідно до закону уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних. При цьому дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.
Відповідачем не було надано доказів, а судом не встановлено підстав для визнання правочину нікчемним, оскільки відповідний договір банківського вкладу був укладений до прийняття правлінням НБУ постанови про віднесення банку до категорії неплатоспроможних і мав стандартну форму, яка використовувалась і для інших вкладників, а позивач не був обізнаний на момент укладення договору про неплатоспроможність банку.
З урахуванням норм чинного законодавства, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
