Силач Василь Вірастюк розповів про свою мрію (Прес-служба "Інтер)

- Василь, чому ви вирішили взяти участь у проекті Оксани Марченко «Время строить»?
- Мене завжди цікавлять проекти, які приносять радість, щастя і користь людям. А «Время строить»? Подібних проектів в Україні ще не було. Це відбувається вперше в нашій країні. І я радий бути маленькою, але дуже важливою частинкою того фундаменту, який придумала і втілила команда проекту. Він важливий для всіх людей, яким подарували щастя. А це – не тільки безпосередні учасники проекту, а й жителі села Карнаухівка – друзі, сусіди, знайомі. Чи оцінить його вся країна? Не знаю. Думаю, хтось щиро порадіє за героїв проекту, а хтось відкрито позаздрить. Але це не важливо. Важливим є те, що тепер сім'я Горбонос буде жити в хороших умовах.

- Що вас найбільше вразило в історії Павла Горбоноса*?
- Мене складно чимось здивувати, я завжди тверезо розмірковую над ситуаціями, можливо, у зв'язку з тим, що сам кілька разів постраждав у житті, пережив трагедію (перша дружина Василя загинула під час сходження лавини на гірськолижному курорті, - прим.ред.). Звичайно, це важко. І Павло молодець, що витримав, почав нове життя. Це заслуговує на повагу. Дивно, але коли таке відбувається в житті, люди насправді думають, що ти опустишся, зневіришся, «сядеш на стакан». Це чомусь повністю виправдовується в суспільстві. І викликає здивування, коли ти дієш інакше.

- У важкий період хто простягнув вам руку допомоги? 
- У той момент всі мої близькі і друзі були поруч. Не залишали мене ні на хвилину. Допомагали присутністю і розмовами. Не можна замикатися у собі - це найголовніше. Щоб ти не забував, що твоє життя не закінчилася, воно триває.

- Ви брали активну участь у будівництві в Карнаухівці. Чим саме допомагали родині Горбонос? 
- Було кілька моментів. Перший раз я приїхав, коли на ділянці був зведений фундамент і стіни. Потрібно було викорчувати дерева, прибрати територію, зацементувати електричну опору. У наступний приїзд ми з групою байкерів з Дніпра висаджували дерева у садку, закопували і цементували спортивну конструкцію – турнік, бруси, канат, кільця для дітей. Допомагали розчищати територію за спортзалом.

- Говорять, що, коли вас залишили головним на будівництві, працювати всі стали в два рази швидше ... 
- (Сміється). Та я нібито нікому кулак не показував, але всі по виразу обличчя відразу зрозуміли, що розслаблятися не варто.

- А вам вже вдалося побудувати будинок своєї мрії?
- Він поки що існує тільки в моїх мріях. Він дуже схожий на будинок героїв проекту «Время строить». Він невеликий, затишний і теплий. Я маю на увазі не опалення, а атмосферу в домі. Тому можна сказати, що сьогодні проект «Время строить» здійснив і мою мрію.

- У вас троє синів. Чому ви їх вчите? 
- Порядності, культурі, витримці, хоч останнє не завжди виходить. Можливо, ця якість з часом накопичується, але поки не проявляється. Діти, в першу чергу, повинні вирости освіченими людьми, отримати гарну освіту, знати кілька мов – це важливо в наш час. І бути настільки сильними і духовними, щоб вміти постояти за себе і свою сім'ю.

- У героїв проекту «Время строить» здійснилася мрія. А ви самі вірите в те, що мрії збуваються?
- Звичайно, вірю. У мене якісь мрії збувалися, якісь ні. Наприклад, в дитинстві я поставив собі мету, мріяв стати олімпійським чемпіоном. Вона не збулась. Але я зміг досягти вершини і почесних звань в інших видах спорту – двічі завойовував титул найсильнішої людини в світі. Взагалі у мене такий склад характеру, що, якщо я не впевнений в кінцевому результаті, то можу і не взятися за справу. Потрібно бути впевненим, що все вийде. Бувало, ставив перед собою нереально високі цілі. Але, як відомо, поки йдеш до мрії – ставиш рекорди!

Не пропустіть! Цієї суботи, 9 грудня, о 20:30 на «Інтері» – другий випуск реаліті-шоу «Время строить». Команда проекту побудує новий дім багатодітній родині Зої з Житомирської області, яка залишились без даху над головою і змушена була готувати їжу на багатті.