-Юля, ти мене не впізнаєш? – Мезенев не стримував емоції від несподіваної зустрічі.
Жінка здивовано дивилася на нього, намагалася зрозуміти, хто саме до неї звертається. За словами пана Віктора, землячка, з якою проводили шкільні роки на тренуваннях у ДЮСШ, не впізнала його. Скільки часу минуло відтоді!
-Юля Толмачова нині відомий волонтер, - каже Віктор Мезенев. - Я часто заходжу на її сторінку у Фейсбуці. Тому було простіше упізнати. Тільки після того, як назвав прізвище нашого тренера Віктора Сулейманова, у неї з’явилася усмішка на обличчі. Привіталися щиро, як давні друзі і земляки.
-У той день я перебував на позиції на «нулі», - розповів журналісту RIA Віктор Мезенев. – Чекав своїх хлопців. У нас відбувалася зміна: одні звільнялися після чергування, інші – заступали.
Під’їхав джип. З нього вийшли три жінки.
Толмачову добре знають у багатьох підрозділах. З першого року війни їздить в АТО. Зазнала поранення під час доставки гуманітарної допомоги.
Нагороджена двома орденами Княгині Ольги – другого і третього ступенів. Цього разу також привезла допомогу. Разом з ще двома жінками волонтерами доставили і передали автомобіль. Тепер він у користуванні бійців підрозділу, де служить Мезенев.
-На жаль, розмова наша була коротка, - говорить Віктор. – По-перше, не те місце, де можна затримуватися цивільним. По-друге, волонтери поспішали. Сфотографуватися встигли
Як написав про неї один з комбатів, Толмачова – єдина людина, яка могла не виконати мій наказ, і все одно добиралася на найважчі позиції до бійців, які її чекали, робила це у будь-яку пору доби і за будь-якої погоди.
Юля поїхала, а я ще довго прокручував у пам’яті події юнацьких років. Зустріч із землячкою підштовхнула до таких спогадів. Як же швидко все минуло!
Віктор і Юлія навчалися у різних загальноосвітніх школах Вінниці. Але мали однакове захоплення – велоспорт. Воно привело їх у ДЮСШ. Тренувалися в одного тренера – Віктора Сулійманова. Після закінчення десятирічки Мезенев рік працював на заводі і пішов на службу в армію. Після демобілізації закінчив педагогічний інститут. Став тренером. Протягом 20-ти років він, кандидат у майстри спорту, готував спортсменів- велосипедистів.
Одна з його вихованок – Наталя Качалка – виконала норматив майстра спорту міжнародного класу, перемагала на чемпіонатах України та міжнародних турнірах з шосейних гонок. Захищала честь держави на Олімпійських іграх в Афінах у 2004 році.
Мезенев каже, що нині спортсменка проживає в Італії. Там виступала за одну з команд, створила сім’ю і залишилася на ПМЖ.
-Юля вийшла заміж за велогонщика з Житомира Святослава Толмачова, - розповідає співрозмовник. – Вона входила до збірної України. Ми щоразу зустрічалися на змаганнях. Товаришували з її чоловіком, його жартома називали «Свєтік». Він тренував збірну України з велоспорту серед жінок. На жаль, передчасно пішов з життя. У пам'ять про нього в Житомирі проводять турніри велосипедистів.
Коли почалися бойові дії на Донбасі, Віктор Мезенев працював на «Барлінеку». Не міг залишатися дома. З кожною новою інформацією з району АТО переконувався, що має бути там. Чоловік розумів, що шансів потрапити у район бойових дій у нього небагато. Вік не той. У вересні 2014-го йому виповнилося 55. Але цей день народження застав його у районі Дебальцевого. Таки добився свого.
Чоловік згадує, що добровольців на першому етапі війни було багато. Брали не всіх. Як правило, відмовляли старшим за віком.
-Та ви не дивіться на вік, - говорили ті, хто вже знав, як поводитися зі зброєю. – Ви беріть до уваги досвід і фізичні можливості.
Віктор Мезенев разом з іншими пройшов випробування на фізичну витривалість. Для групи добровольців середнього і старшого віку організували марш-кидок. Хто витримав випробування, зараховували у підрозділ. Мезенев опинився серед таких.
У боях під Дебальцево він азнав контузії. Повернувся додому на лікування. Йому встановили третю групу інвалідності, а він все одно телефонував побратимам у свій підрозділ і розпитував, чи готові його знову прийняти у стрій.
-Указ нашого Президента року про те, що ті, хто має інвалідність третьої групи, можуть знову служити в АТО, якщо дозволяє здоров’я, став тим документом, з яким я вдруге пішов на службу, - говорить Мезенев. – Підписав контракт. Виконую завдання. Коли буду у Вінниці? Якщо випаде можливість поїхати у відпустку, то це станеться десь після Нового року. Контракт закінчується навесні 2020-го. Як буде далі, поживемо-побачимо.
Уже 29 років вінницькі ветерани велоспорту влаштовують зустрічі між собою. Про це журналісту RIA розповів один з них, Андрій Бондарчук. Він старший товариш Віктора Мезенева.
-Нинішнього вересня зготувалися привітати Віктора з його 60-им днем народження, - говорить Андрій Бондарчук. – Телефоную йому, нагадую про зустріч, а він відповідає «Я б із задоволенням, але не можу, бо далеко від дому». Так дізналися, що він знову на Донбасі. Після його повернення надолужмо пропущене. Гарних слів на адресу гарної людини не стане менше. Навпаки, додасться більше – такі патріоти, як Мезенев, заслуговують більшого.
Спочатку місцем зустрічей велосипедистів був дачний будинок першого у Вінниці майстра велосипедного спорту Володимира Мамаєвського. Після того, як його не стало, замовляють столики в одному з кафе у центрі міста. Запрошують навіть тих, у кого вже за плечима поважний вік.
-Два роки тому виповнилося 80 колишньому директору ДЮСШ з Хмільника Маю Федосову, - говорить Андрій Бондарчук. – Нині він проживає у Вінниці. Зателефонували. Сказали, що раді будемо його бачити у своїй компанії. Прийшов і був втішений тим, що випала нагода вийти з квартири, побачити тих, хто присвятив життя велосипедному спорту.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер
Тетяна Мазур
Грицько Штахета reply Тетяна Мазур