«Востаннє бачилися з В’ячеславом у Жмеринці, за рік до загибелі». Спогади однокурсниці Чорновола

Чорновіл загинув напередодні президентських виборів. Його смерть соратники назвали політичним убивством.Обставини аварії до кінця не зясовані

Марія Козловська (дівоче прізвище Храбан) працювала у Жмеринці в школі-інтернаті, тривалий час очолювала місцеве товариство «Просвіта». Родом з Погребищенського району. Студентські роки згадує з трепетом, як і кожен з нас, хто гриз граніт науки у виші. В університеті познайомилася з В’ячеславом Чорноволом. Ще й навчання не починалося, а студенти філфаку Шевченкового вузу (так тоді скорочено називали вищі учбові заклади)  уже перезнайомилися між собою.

За 10 днів до початку навчального року новоспечених спудеїв відправили на роботу в колгосп. Там і дізналися, хто з них і звідки приїхав до Києва на навчання.

Своїми спогадами пані Марія поділилася з журналістом 20minut.ua

У світлому костюмі й капелюсі

Серпень 1955-го для пані Марії один з пам’ятних днів у її житті. В один з них вона побачила своє прізвище у списках зарахованих на навчання. Вона у числі 25-ти вчорашніх абітурієнтів стала студенткою філологічного факультету. Від радості почувалася на сьомому небі. На відміну від тих, хто не стримував сліз, бо не витримав випробування на вступних іспитах.

— Нас зібрали біля аудиторії і повідомили, що маємо відпрацювати 10 днів у колгоспі на сільськогосподарських роботах, — розповідає Марія Іванівна. — Тоді це була звична практика для студентів усіх навчальних закладів. Вантажний автомобіль доставив нас в одне з господарств Броварського району.

Розмістили у старій школі. Тоді й почали знайомитися. За словами співрозмовниці, уже через 2-3 дні їхня група зменшилася на п’ять людей. Діти київських бонз, не звиклі до сільського побуту, повернулися до столиці. Батьки знайшли можливість звільнити їх від відробітку.

— В'ячеслав уже тоді виділявся серед нас, — продовжує Марія Козловська. — Ще біля університету, коли розглядала списки, звернула увагу на хлопця у світлому лляному костюмі і в капелюсі. Під час роботи дізналася, як його звати і звідки він. Він був надто енергійний і балакучий. Високе чоло, сірі очі, середнього зросту…

— Славко Чорновіл, з Черкащини, так він відрекомендувався однокурсникам, — згадує пані Марія . — Розповів, що мріяв про навчання на факультеті журналістики. Але запізнився з документами. Тому групу уже набрали. В’ячеслав закінчив школу із золотою медаллю. Мав можливість бути зарахований без іспитів. Йому запропонували спробувати податися на філфак. Але на загальних підставах. Він погодився. Всі іспити склав на відмінно і став студентом.

Тільки один студент написав без помилок

В аудиторії для філологів стояли довгі столи замість парт. Пані Марія мала місце за другим столом. За ним, через декілька дівчат, бо на філфаці переважно навчалися дівчата, сидів також Чорновіл.

— У нас заняття відбувалися у другу зміну, з 14-ї години, — згадує співрозмовниця. — До початку занять і після їх закінчення В’ячеслава часто можна було побачити у студентській бібліотеці, або науковій, що через дорогу від університету. Відзначався гнучким розумом і великою старанністю. Багато знав.

— Пам’ятаю, наприкінці першого курсу писали диктант, нас попередили, що він складний, — продовжує Марія Іванівна. — Майже всі допустили помилки. На відмінно написав тільки один студент — Чорновіл. Неспроста отримував Ленінську стипендію.

Однокурсники тягнулися до такого студента. Простий у спілкуванні, вміє жартувати, завжди прийде на виручку. Але тільки тоді, коли знає, що це людина не з ледачих. Ледарів не терпів. Так само, як байдужих або тих, хто випадково став студентом. Тоді ще не знали, яким відомим політиком стане. Всет одно залишиться пргостим і доступним для людей. 

У Крим у товарному потязі

Другий курс знову розпочався з роботи. Тільки цього разу майбутніх філологів відправили аж у Крим. Дехто за власною ініціативою поїхав ще далі — у Казахстан, тоді якраз почалося освоєння цілинних земель.

— У Крим їхали у товарному потязі, — згадує співрозмовниця. — З вокзалу нас привезли у Сакський район. Працювали у селі з гарною назвою, яку навряд чи можна забути, — Журавлі. Село було майже безлюдне. Здебільшого переселенці. Адже татар депортували. Хоча частина з них все-таки залишилася, але дуже  мало.

Студентам доручили збирати кукурудзу. Таку роботу теж доводилося робити тому, кого згодом визнають знані світові лідери. Серед них — залізна леді Маргарет Тетчер.

Кожному відвели по вісім рядків. Довгих, як день без хліба. Мені пощастило працювати поруч з В’ячеславом. Багато розмовляли. Ще більше переконалася, наскільки він комунікабельна, щира людина. Потім я допомагала кухарям на кухні.

З роботи щодня поверталися стомлені. Так проминули два місяці.

Наприкінці жовтня наші муки закінчилися. Нас знову зустрів Київ. Почалися звичні лекції, семінарські заняття.

В один з днів Чорновіл, майбутній політик, повідомив, що залишає нас. Хоча йому шкода, бо вже звик до всіх, але переходить на журналістику, на той факультет, про навчання на якому мріяв з дитинства. Йому вдалося добитися переводу. Для цього мав всі дані – гарно навчався в університеті, золотий  медаліст у школі...

Все одно він не поривав зв’язків з нами, особливо з Миколою Сингаївським, Василем Діденком. Пізніше вони стали відомими майстрами слова. До них у гості приїздив Євгеній Євтушенко. У стінах гуртожитку Євтушенко прочитав свого вірша «Хотят ли лусские войни», поему «Братская ГЕС».

Про арешт дізналася з радіо «Свобода»

— З дипломами Шевченкового університету на Володимирській гірці ми давали клятву служити Україні, — продовжує розповідь пані Марія. — Тоді ж дізналася, що Чорновіл отримав направлення на роботу  на Львівщину.

Пізніше, у 70-х, для мене стало великою несподіванкою повідомлення, що прозвучало в ефірі радіо «Свобода», до речі, забороненого на той час. Йшлося про арешт Чорновола.

—За що? — мимоволі вирвалося з грудей. — Адже він ніколи не критикував  тодішню владу. Принаймні я особисто не чула від нього, хоча півтора роки сиділи за одним столом на заняттях. Далі була тюрма. Після відбуття покарання новий арешт. 15 років провів за ґратами мій однокурсник.

«Маріє, а ти що тут робиш?»

— Наша зустріч з Чорноволом у Жмеринці була короткою, але приємною, радісною, — говорить Марія Іванівна. — Знала, що В’ячеслав, уже В’ячеслав Максимович, приїде для спілкування зі жмеринчанами. Послухати його виступ прийшло багато-багато людей. Пригадую, Чорновіл виступав емоційно, як він це вмів, говорив переконливо, відверто. Незважаючи на провокаторів, їхні вигуки, поводився достойно. Відповідав гідно.

Після його виступу підійшла ближче, привіталася.

— Маріє, а ти що тут робиш? — так само емоційно вигукнув В’ячеслав Максимович.

Відповіла, що очолюю місцеву «Просвіту». Сказала, що непросто це робити у зрусифікованому місті. В’ячеслав Максимович пообіцяв, що розповість про мене Павлові Мовчану, він тоді керував всеукраїнською «Просвітою». Попросить, аби приїхав у Жмеринку, допоміг організувати низку патріотичних заходів.

Та зустріч стала для мене поверненням у студентські роки, у нашу молодість. Дотепер згадую її.

Не думалося, що вона буде остання.

Через рік Україну облетіла сумна звістка: загинув Чорновіл.

— І тоді, і дотепер люди говорили по-іншому: «Чорновола вбили!». Прибрали у такий спосіб конкурента на майбутніх виборах Президента.

У Жмеринці на будинку, в якому виступав Чорновіл, встановлено Меморіальну дошку на його пам'ять. Одна з вулиць носить ім’я борця за незалежність України.

Як загинув політик?

Автомобіль «Тойота» врізався у КамАЗ з причепом. Сталося це на п’ятому кілометрі траси Бориспіль-Золотоноша.

25 березня голова «Народного Руху України» В’ячеслав Чорновіл повертався з Кіровограда. За кермом був водій. На задньому сидінні прес-секретар. Чорновіл спереду на місці пасажира. Несподівано на автотрасі з’явився КамАЗ з причепом, який здійснював розворот. Тим само перекрив дорогу. Водій і Чорновіл загинули на місці. Хоча прес-секратар, якого з важкими травмами доставили до лікарні, стверджував, що політик помер не одразу, ще залишався живий. На той час йому було 62 роки. Народні депутати України, «рухівці» Ярослав Кендзьор та Іван Стойко заявляли, що в ході слідства було встановлено факт травм на голові від ударів кастетом.  

У 2015 році колишній заступник генпрокурора України Микола Голомша припускав, що після аварії Чорновола могли «добити». При президентові Кучмі слідсто зійшлося на версії «нещасний випадок». До речі, про це  вже наступного дня після аварії заявив тодішній міністр МВС Юрій Кравченко.

А що ж водій КамАЗу? Його вину довели і засудили. Але відпустили по амністії. Потім з’явилася інформація міліції, нібито він помер. Насправді чоловік живий. Тільки змінив місце проживання. Пасажир вантажівки помер від серцевого нападу.

Син Чорновола Тарас, його соратники, а також патріотично налаштована громадськість вважають смерть В’ячеслава Максимовича політичним убивством, скоєним напередодні виборів президента. До речі, у 1991 році на виборах глави держави Чорновіл здобув друге місце. І це в той час, коли ще були надто сильна позиція компартії.

Приблизно 200 тисяч людей прийшли провести в останню путь Вячеслава Чорновола. Багато українців дотепер упевнені, якби він став главою держави, Україна давно змінилася б, принаймні, точно швидше позбулася комуністичного минулого. Поховали політика на Байковому цвинтарі у Києві.

Читайте також:

Взвод чотирилапих гвардійців. Як у Калинівському полку 14 собак служать поряд з військовими 

Він вижив! «Мені б протез — побіг би додому». Врятованому бійцю збирають кошти на протезування

Звернення з Нью-Йорка вінничанки до земляків: «Я прошу, ні, я ЗАКЛИКАЮ, не виходити на вулицю» 
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.