«Вибачайте, бабусю, ми хотіли допомогти» – Донька зробила з мами жебрачку?

Немічну жінку, інваліда першої групи, дочка залишила на вокзалі

Волонтери з Крижополя виявили небайдужість до чужої бабусі. А ось її дочка повелася з мамою не по-людськи. Навіть після цього старенька повторює, що любить дитину.

– Якою б Ярослава не була, вона моя, і я від неї не піду, – говорила жінка волонтерам, які мали намір забрати її з вокзалу і влаштувати у будинок для людей похилого віку.

Залишила без копійки, але я все одно її люблю

Про стареньку жінку Яніну Смулку розповіла 20 хвилин/RIA мати трьох малолітніх дітей з Крижополя Анастасія Сіменцова. Пані Анастасія каже, що зустріла бабусю випадково біля управління соцзахисту. Та сиділа на лавці і втирала сльози. Заспокоїла, запитала, що сталося. З’ясувалося, що бабуся з 41-річною дочкою Ярославою приїхали з села Городківка, де виписувалися з попереднього місця проживання. Добралися на залізничний вокзал у Крижополі. Планували їхати на Хмельниччину.

– Дочка сказала: "Чекай мене тут". Куди поділася – не знаю, – говорила змучена жінка. – Телефону у неї нема. Паспорт свій залишила у мене.

Бабуся показала два паспорти. Один свій, другий дочки. При ній було посвідчення інваліда першої групи. За словами немічної жінки, у неї не залишилося жодної копійки грошей. Перед тим, як піти, дочка взяла у мами останніх 20 гривень. Бабуся говорить, що в Ярослави був якийсь чоловік.  Припускає, що та може бути з ним.

Інформацію про бабусю з вокзалу Анастасія поширила у групі «Мій рідний та чарівний Крижопіль». Наступного дня волонтери принесли харчів. Повели бабусю у Пенсійний фонд. Там не знайшли її прізвище у базі даних. Порадили йти у відділ соцзахисту. За словами пані Анастасії, бабуся дуже повільно ходить. Спирається на ціпок. Розповіла, що перед цим зламала ногу. Лікувалася. Все одно боляче ходити.

– Ми так повільно йшли, що у той день у відділ соцзахисту уже не встигли, – говорить волонтер. – Домовилися наступного дня. Вранці я відправила двох дітей до школи, третю відвела у дитсадок. Одразу пішла на вокзал. Але бабусі там не застала. Не було її ні у відділі созахисту, ні на ринку, ні в магазинах, куди я заглядала.

Про історію з бабусею і її загадкове зникнення журналіст розповів на сайті 20 хвилин/RIA. Через два дні після того працівниця відділу комунікацій обласної поліції Ірина Добровольська повідомила, що поліція зустріла бабусю на тому ж Крижопільському залізничному вокзалі. Ми сказали про це волонтерам. Вони знову навідалися до старої жінки.

– Спочатку бабуся категорично відмовлялася від того, щоб її помістили у будинок для людей похилого віку, – каже Анастасія Сіменцова. – Говорила, що все одно дочекається дочки. Але наступного дня погодилася. Поки ми ходили вирішувати питання, бабуся знову кудись зникла.

Шукати треба дочку, а не маму

Коли пані Анастасія розпитувала на вокзалі людей, чи не бачили бабусю, до неї підійшла касир. Розповіла, що стала очевидцем, як пізно увечері до старої підходила жінка. Вони розмовляли. Бабуся передала їй гроші. Куди вони подалися, не знає. Можливо, сіли в електричку, що приїхала в той час.

– Про те, що бабусі надали допомогу, я дізналася з повідомлення у групі «Мій рідний та чарівний Крижопіль», – каже співрозмовниця. – Його розмістила працівниця відділу соцзахисту. Ще мене вразило, що бабусю упізнала жінка із села Шарапанівка нашого району. Вона підійшла до нас і запитала, чому це бабуся Яніна не в селі, а на вокзалі. Розповіла, що у неї є хата. Що проживає з дочкою. Назвала ім’я дочки – Ярослава. Говорила про якогось чоловіка, що його прийняла дочка і живе з ним. У селі подейкують, нібито він повернувся з місць позбавлення волі. Можливо, вони втекли від нього. Перед тим касир звернула увагу на синці на обличчі дочки.

Після цього волонтери зрозуміли, що треба розшукувати не бабусю, а її дочку. У неї запитувати, чому мати живе на вокзалі. Втім, робити це мають інші служби. Як сказала одна з волонтерок, все одно час від часу перед очима постає сутула постать бабусі з ціпком у руках.

– Мимоволі задумуєшся, де вона зараз? – каже жінка. –  Що з нею?..  Хоч і чужа, але всі ж ми люди. Якщо вдома такі нестерпні умови, то, звісно, їй краще б у будинок для людей похилого віку. А вона наполягає на своєму: «Не полишу дочку». Дочка тим часом, очевидно, не з проста залишає на вокзалі стареньку маму. Небайдужі люди дають з жалості сяку-таку копійку. Дочка приходить і забирає їх у мами. Люди писали, що бачили їх на вокзалі у Вапнярці. Куди вона ще повезе немічну жінку?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.