Застрелили вівчарку переселенців з Криму. Прямо на порозі дому

Настя та Сергій Вараниці, які у 2014-му переїхали до Вінниці з Севастополя, губляться у здогадках, хто і для чого серед білого дня вбив їхнього Оскара, така була кличка у німецької вівчарки. Найбільший переляк це викликало у трьох дітей Сергія й Насті. Оскар для них був членом сім’ї.

— Від «зелених» чоловічків втекли, а тут, у мирній Вінниці, бачимо, теж стріляють…

— Знайомі нас заспокоюють, в той же час нагадують, мовляв, після того, як убивають собаку, приходять за хазяїном, — каже пані Настя.— Перші дні після цього ми постійно залишалися дома. Але ж не можна замуруватися в чотирьох стінах. Та й дітям треба до школи, а найменшому — в дитячий садок.

Двері підперла своїм тілом

У той недільний день діти переселенців гралися на вулиці. Коли мати повернулася додому, братик і дві сестрички разом з нею зайшли у будинок. Там вже був батько. Оскар лежав на сходах будинку. Це його звичне місце — охороняв вхід у будинок.

— Приблизно хвилин через двадцять, як зайшли у будинок, почули глухий хлопок, - розповідає пані Настя. — Це сталося після 19-ї години. Одразу кинулися на вулицю. А двері відчинити не вдалося. Собака не пускав. І на наші крики Оскар не реагував. Коли відсунули лежачу вівчарку, зрозуміли, що з нею щось негаразд. Язик був виставлений на бік, зіниці очей розширені.

Собаку накрили рядниною. Найменшенькому синові, йому ще й чотири роки не виповнилося, сказали, що собака спить. Середульшій 7-річній дочці вигадали іншу версію — Оскар захворів і його потрібно доставити в лікарню. Їх відправили в будинок. Старшенька донечка, якій уже 13 років, одразу зрозуміла, що вівчарка мертва. Її не могли заспокоїти ні в той день, ні в наступний.

Зателефонували ветеринарному лікарю. Він теж проживає на Старому місті. Той констатував смерть. Сказав, що треба везти у лабораторію ветеринарної медицини на дослідження у патоморфологічний відділ  

— Такого стресу, як тоді, я ще не знала у своєму житті, — продовжує співрозмовниця. — Грузити у машину мертвого собаку — це не просто. Удвох з чоловіком  змушені були це робити. Після усіх митарств у чоловіка почалася блювота.

Навпроти будинку Вараниць, а також з обох боків проживають сусіди. Однак вони пояснюють, що нікого підозрілого не бачили. Чули тільки, як машини проїздили по вулиці.

З точністю снайпера

— Те, що собаку застрелили, показали результати обстеження, — каже завідувач патоморфологічного відділу регіональної лабораторії ветеринарної медицини Микола Морозенко. — Слід залишився на шиї. Влучили точно у сонну артерію. Або хтось стріляв з дуже натренованою рукою, або випадково влучив у життєво важливий орган. Стріляли з травматичної зброї. Якби куля була металева, вона застрягла б в тілі.

Знайти кулю на подвір’ї господарям будинку не вдалося. Хоча шукали неодноразово. Через відсутність предмета, яким завдано смерть тварині, лікар не може робити запис, що собаку застрелили. Так пояснив пан Морозенко. За його словами, у висновку він записав, що собака загинула від механічної травми.

— У мене нема жодних сумнівів, що собаку застрелили, — наголошує співрозмовник. — Але я змушений дотримуватися інструкції щодо запису  висновків проведеного обстеження.

Джулія залишилася у Севастополі

У Криму у сім’ї Вараниць теж була вівчарка на кличку Джулія. Жінка каже, що діти виросли з нею. Сім років утримували домашню улюбленицю. Собака була дуже доступна. Що хотіли, робили з нею: і разом спали, і верхи сідали, і за хвіст тягали. Однак забрати з собою не було можливості. Залишили знайомим. Ті знали вівчарку. Джулія їх упізнавала.

— То була не менша трагедія, ніж нині, — каже пані Настя. — Саме тому у Вінниці ми знов придбали вівчарку. Оскар був зовсім молодий, тільки півтора року виповнилося собаці. На жаль, сталося те, чого ми ніколи не могли чекати.

У Криму Вараниці опинилися у 2003 році, коли приїхали на роботу. Кажуть, на той час у місті тільки-но почали подавати в будинки гарячу воду. До того севастопольці не знали такого блага. Навіть холодну подавали по визначених годинах. Обжилися. Їм там подобалося, бо поруч море. Коли Севастополь окупували, коли в офіси Насті й Сергія стали навідуватися «зелені» чоловічки, постало питання прийняття російського громадянства або звільнення з роботи. Не задумуючись, вирішили перебратися на материк.

— Сергій родом з Вінниці, тут проживає його мама, а я — киянка, — пояснює Настя. — Не дивно, що ми опинилися у Вінниці. За неповних два роки, відколи ми тут, не думаю, що комусь перейшли дорогу. Чоловік займається невеликим бізнесом, але він не дає особливих прибутків. Написали заяву в поліцію. Чи зможуть вони щось встановити, не дуже віриться.

Ні телефонних дзвінків, ні погроз, чи чогось іншого, що стосується переселенців, чи їхньої собаки, кажуть, не було. Насторожив хіба що один факт: після того, як вівчарки не стало, вночі хтось «господарював» на подвір’ї. Дошки, чомусь, опинилися в іншому місці. Їх не вкрали, каже господиня, а тільки переставили з місця на місце. Для чого?..

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.