«Службою задоволений на всі 100». Дембеля на колінах прощалися з прапором частини

Такий у нацгвардійців в/ч 3008 ритуал - прощання з прапором. Його проводять, коли проводжають після служби демобілізованих

Журналіст спілкувався з двома демобілізованими. Обидва у званні старшого солдата. Олександр Камацький родом з Чернігова, призивався з Києва, Андрій Підгороднюк херсонець.

— Я службою задоволений на всі 100, — каже Олександр Камацький і пояснює чому.

Андрій такої само думки. Крім того, служба йому була потрібна для влаштування на роботу.

Одразу на роботу, додому пізніше поїду

Старший солдат Олександр Камацький родом з Чернігова. Йому 26 років. Має дві вищі освіти – закінчив Чернігівський педагогічний університет і Київський національний університет імені Шевченка. У столичному виші здобув спеціальність біолога. Працює у Києві в одній з відомих компаній.

— Я зараз на вокзал – і в Київ, на роботу, — розповідає Олександр. – Багато справ чекає. Додому у Чернігів заїду пізніше, можливо, на вихідні.

Такі нині дембеля. Пригадую, у радянські часи з демобілізовані  відпочивали, відсипалися-відїдалися, з друзями зустрічалися, навідувалися в гості до родичів. Повернення з армії було святом для всієї родини. У деяких сім’ях з цього приводу організовували бучні застілля, скликали гостей, як на весілля! «Син повернувся!..» А тепер – з частини і одразу на роботу. Он, як часи змінилися!

Після університету Олексій не чекав повістки. Сам пішов до військкомату. Перед тим поцікавився, як на роботі поставляться до цього. З батьками порадився. Батьки сказали, ти дорослий, вирішуй сам. На роботі теж не були проти. Тільки молодша сестра, нині вона студентка КПІ, з жалем подивилася на брата. Не хотіла, щоб він змінював цивільне вбрання на солдатський однострій. Олександр запевнив її, що все буде гаразд.

У військкомат прийшов взимку. У той час не було призову. Залишили контактні дані. Пройшов медичну комісію.

— Мені надали можливість вибрати вид військ, в яких хотів би служити, і навіть місто, де дислокується частина, — розповідає Олександр. – Декілька разів доводилося бувати по роботі у Вінниці. Тому вибрав ваше місто. Навесні минулого року мене призвали.

За словами Олександра, служити йому було легко. Статут вивчив швидко. Служив стрільцем у стрілецькій роті. Із задоволенням сприймав заняття із стрільби на полігоні. Влучно стріляє з автомата, пістолета. Каже, ще в них було відпрацювання різних силових прийомів.

— Це щось схоже частково на підготовку спецназу, — говорить хлопець. – Таке нікому не завадить.

Виконував завдання з супроводу засуджених під час їх перевезень з місць ув’язнення до суду.

Під час прощального шикування командир частини полковник Володимир Джула вручив Олександру Камацькому погони старшого солдата. З його призову у роті  ще трьом бійцям присвоїли таке звання.

У нас не було «дідівщини»

— Всі мої близькі друзі, зокрема з числа однокласників, служили, а я залишався  серед них «білою вороною», — каже старший солдат Андрій Підгороднюк. — Не скажу, що хтось з них дорікав за це, але інколи ловив себе на думці, що вони це зуміли зробити, а я – ні. Словом, морально почувався трохи незручно у компанії друзів.

Андрій Підгороднюк отримав Грамоту за сумлінну службу

Повістку в армію Андрію надіслали на адресу батьків. На той час він навчався в університеті, закінчив Херсонський аграрний. Вирішив йти служити. Треба було уладнати питання з відстрочкою навчання. Планував перейти на заочну форму. Однак, за його словами, в університеті сказали, має закінчити навчальний рік і тільки тоді можна буде вирішити питання. А ще там дивувалися, бо тих, хто навчається у виші, на службу не призивають.

В університеті отримав спеціальність іхтіолога-рибовода. Вирішив влаштуватися на роботу в Державне агентство рибного господарства . Була вакансія у структурі рибоохоронного патруля.

— А там сказали, що приймають тих, хто відслужив у війську, — розповідає Андрій. – ось я й пішов у військкомат.

Зізнається, що спочатку було трохи важко, особливо під час проходження курсу молодого бійця. Потім все владналося. Андрій проявив себе, за що отримав підвищення у званні, став старшим солдатом.

— Перед службою доводилося чути про «дідівщину» у війську, — говорить хлопець. – У нас такого не було. З вимаганням грошей також не стикався особисто і не чув, щоб про це говорили інші бійці нашої роти.

Він теж був вартовим під час супроводження засуджених. Каже, перший раз було страшнувато, бо знав, з якими людьми має справу, у разі чого довелося б застосовувати зброю, а потім прийшла упевненість.

Дома хлопця чекають батьки. Має старшу сестру. Вона проживає окремо від батьків у іншому місті. Поїде в гості. А ось дівчина не чекає – з нею хлопець припинив стосунки ще перед армією.

  Строковиків не відправляють у район бойових дій

— Призвані строковики служать рік або півтора, — розповіла журналісту офіцер групи інформації та комунікації військової частини 3008 старший лейтенант Анна Лазуренко. – Випускників вишів призивають на 12 місяців, всіх інших – на півтора року. Незважаючи на певну різницю у віці, бійці знаходять спільну мову. Бо їх об’єднує виконання однакових завдань. І не тільки. Вони постійно разом.

Співрозмовниця наголошує, строковиків не відправляють у район проведення ООС.

— Про це доречно нагадати саме зараз першого квітня розпочався весняний призов, — продовжує старший лейтенант Анна Лазуренко. – Тому доречно буде ще раз нагадати призовниками і їхнім батькам, що ніхто з бійців строкової служби не виконує завдань у районі бойових дій на Донбасі. Там перебувають тільки контрактники. До речі, невдовзі зустрічатимемо воїнів нашої частини, які повернуться з Донбасу.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.