«Посіяли, зібрали, змолотили…» Що робить дружина фермера, поки чоловік на фронті?

-От би війна закінчилася до свята Митхайла! - каже Тетяна Марянчик. - На цей день у нашій родині чекаємо на гарну подію, хочеться, щоб Саша бка з нами...

• Тетяна Мар’янчик сіла на трактор замість чоловіка-фермера, поки той на фронті.
• Що їй вдалося і не вдалося за цей час?
• Чи розрахувалася з людьми за паї, які фермер взяв в оренду в односельців?

З Тетяною Мар’янчик розмовляли у День захисників і захисниць України. Жінка якраз працювала у саду, збирала яблука. Запитав, чи вже привітала чоловіка зі святом.

 —Ой, не питайте, у мене руки дотепер тремтять, — каже співрозмовниця. — Набрала номер телефону Саші, тільки почала говорити, чую у слухавці — стріляють. Оце така  розмова вийшла. Тепер буду чекати, коли він подзвонить.

За словами жінки, Олександр розповідав, що нині він уже не на «нулі», як  було раніше. Але, виявляється, й на інших лініях оборони стріляють.

Фермер Мар’янчик з села Кашперівка, це 20 кілометрів від Козятина, пішов на війну уже на другий день після того, як російські окупанти полізли на нашу землю.

Його дружина Тетяна залишилася вдома з трьома донечками. Найстарша з них Ольга уже має свою сім’ю, середульша Мар’яна  навчається у медичному університеті, наймолодша Олеся — п’ятикласниця.  

Дати раду дітям пані Тетяні не складає труднощів.

А як бути з паями? Її чоловік взяв в оренду у людей 60 гектарів землі. Як їх засіяти? Потім зібрати урожай, продати вирощене і розрахуватися за паї?

Каже, кінець зими і весна нинішнього року для неї були найбільш важким періодом у житті.

Як вдалося справитися з труднощами?

Поле засівали гуртом

—Пам’ятаєте, на весні не можна було купити ні солярки, ні бензину? —говорить пані Тетяна. — Ми мали запас, то на посівну вистачило. Дуже вдячна своєму зятеві Дмитру, кумам, батькові Станіславу Захаровичу, небайдужим землякам. Гуртом вдалося справитися з посівною. На 25 гектарах посіяли соняшник, з осені стільки ж засіяли озимої пшениці, маємо трохи сої.

Тетяна навчилася працювати на тракторі ще 13 років тому. У їхньому господарстві є три трактори і один сучасний комбайн «Джон Дір».

Після того, як з’явилися сходи, рослини потребували догляду, зокрема, треба було підживити, обробити проти шкідників.

—Ось тут у мене додалося головної болі, — розповідає жінка. — Бо цим займався тільки чоловік. Я до хімії не мала ніякого стосунку. Хіба що їздила купити те, що він говорив. Знаю, де стоять каністри. А до чого та хімія у них, не відомо, хоч плач.

Згадує, як обробляла соняшник. Один з їхніх кумів — агроном за фахом. Він підказав, яким препаратом слід обробити рослини. На той час на них уже з’явилися листки, стебла виросли приблизно на 50-60 сантиметрів.

Згодом приїхала на поле і від здивування слів не знаходила.

—Листочки на рослинах соняшнику були скручені, ніби цигарка-самокрутка, — згадує пані Тетяна. — Думаю, та що ж це таке? Невже переборщили з хімією? Подзвонила кумові-агроному. Він приїхав і теж став чухати потилицю. Так само, як і я, подумав: дали велику дозу хімікатів. На тому й розійшлися.

Через деякий час кум зателефонував. Заспокоїв. Каже, поїхав на своє поле соняшнику і побачив таку само картину. Став виясняти причину, розгорнув листки і звернув увагу, що це тля так на них вплинула. Спека призвела до цього. Довелося обробити рослини ще одним препаратом. Так врятували їх від пошкодження.

Не раз, і не два вона телефонувала чоловікові на фронт, щоб підказав, що в тих каністрах і як ним користуватися. Навіть після цього допускала промахи.

Згадує, як готувалася обробити поле сої. Все приготувала. Виїхали разом із зятем Дмитром. Він довго придивлявся до рідини у каністрі, а тоді каже: «Нам потрібен раундап». Тетяна переконувала, що саме такий препарат у каністрі. Насправді виявилося, що помилилася…

Каже, добре, що зять виявився уважним.

За паї заплатили аванс

У день нашої розмови у фермерському господарстві Мар’янчиків очищали насіння соняшнику. Працювала віялка. У цьому дружині фермера допомагали зять й односельці.

—Урожай нині наполовину гірший, ніж був торік, — каже Тетяна. — І соняшника, і пшениці менше зібрали. З весни і літом була посуха, а тепер задощило. Через дощі ще одна ділянка соняшника залишилася не обмолочена. Невеликий шматок, але дощі або ранкова роса, не дають можливість загнати комбайн.

За штурвал комбайна вона не сідає, каже, це складна машина. Трактором працює в полі, але не комбайном. Найняли комбайнера. Він і пшеницю зібрав, і соняшник, тепер чекають погоди, аби скосити і змолотити ріпак.

Розповідає, що для неї дуже важливо розрахуватися за паї. Поки що заплатила аванс, просить людей почекати. Вони знають, що ми не обманемо.  Соняшник не поспішатиме продавати. Бо нині низька ціна. Може, пізніше даватимуть більше.

—Потрібні кошти, аби розрахуватися з людьми за паї, — говорить Тетяна. — Трохи оремо городи. Ще до війни чоловік брав за цю роботу половину вартості. Зараз хоч як складно, але так само оремо за половину.

З самого ранку дружина фермера обходить ще й домашнє господарство. Мають дві корови, бичків, телят, свиней.

Коли почалася війна, не було можливості збути ні бичків, ні свиней. Раніше їх продавали, а за виручені кошти купували пальне.

Каже, свині на той час набрали вагу до 200 кілограмів, а збути не було де. Попросила знайомого колія, він пускав тварин під ніж, а вона продавала м'ясо, сало. З часом вдалося збути і бичків.

Молокозавод теж не закуповував молоко у їхньому селі. А люди утримують по дві-три корови. До війни завод з Хмільника платив за літр по сім гривень. Потім заготівельники перестали приїжджати. Припинив Хмільник закупівлю. Замість них приїжджають молоковози з Ружина Житомирської області. Дають ще менше  — по п’ять гривень за літр. Це дешевше, ніж вода. «Нема конкурентів  — нема ціни», — каже дружина фермера.

«Рижуля» буде лікарем

Тетяна місцева, з Кашперівки, її чоловік з сусіднього села Білопілля. У це село їздить до школи 10-річна Олеся. Сідає на велосипед і крутить педалі. Мама каже, що дочка не лякається труднощів. І по господарству допомагає, хоча ще зовсім мала. Вона так не вважає. Самостійна. Собі дає раду і мамі допомагає.

Мама пишається середульшою Мар’яною. І не спроста.

—Мар’яна буде лікарем, як я колись хотіла мати таку спеціальність, — говорить співрозмовниця. — На жаль, поступити в університет не вдалося. Зустріла майбутнього чоловіка і в 19 років вийшла заміж.

Жінка не без гордості розповідає, що її донечка під час літніх канікул працювала у військовому шпиталі у Вінниці. Волонтерила. Її назвали «Рижуля».  За колір волосся.

Всі в родині нині з особливою увагою ставляться до старшої Олі. Вона при надії. Чекають на першу дитину. Лікарі кажуть, що пологи будуть на свято Михайла.

—От би до того часу війна закінчилася! — говорить пані Тетяна. — Саша повернувся б додому, зібралися б всі разом. Це були б найщасливіші хвилини для нашої родини!..  

Читайте також:

«Ви краще знаєте, кому їх передати». Шість тактичних шоломів отримали військові від шаргородців

У Вінниці планують позбутися частини радянських тролейбусів: які будуть натомість?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.