«Найбільше грошей дав дядько з курника — 200 гривень». Як три сестрички з подругою допомогли армії

Дітей ніхто не змушував волонтерити, вони зробили це з власної ініціативи - за два дні збрали 1672 гривні на допомогу військовим

• Розповідаємо  про ще один приклад підтримки дітьми ЗСУ.
• Чи думав путін, що навіть малі хлопчики і стануть проти його посіпак?

За два дні троє сестричок — двоє рідних Настя і Кіра і одна двоюрідна Альона, разом з сусідською дівчинкою Даринкою, зуміли зібрати 1672 гривні. На картонній коробці написали «Збираєм кошти на ЗСУ». Все до копійки передали старості села Райки Калинівської громади Надії Христич. Жінка відвезла їх до міської ради. Там «дитячі» гроші поповнили фонд одноденного заробітку працівники міськради на допомогу армії.

У цій історії найважливіше, на мою думку, не те, що діти збирають гроші, аби допомогти перемогти російських військових нелюдів. Таких прикладів маємо багато. І не тільки у нашій області.

Головне, що роблять це з власної ініціативи. Ніхто їх не змушує до цього. Боротися з ворогом, який прийшов на нашу землю вбивати, — таким є поклик сердець маленьких українців.

«Це Альона загітувала волонтерити»

Журналіст спілкувався з дідусем і бабусею дівчаток  — Миколою і Оленою Таванець. Вони проживають у селі Райки Калинівської громади.

Внучки приїхали до них у гості.

—Вони нам і слова не сказали, що задумали збирати гроші, — розповідає пан Микола.  — Уже пізніше дізналися, коли дівчатка прийшли обідати. Не хотіли говорити, бо не знали, що з того вийде.

Чоловік каже, що це Альона загітувала сестер. Пр.о це згодом розповіли діти Альоні 12 років, Насті 14, Кіра наймолодша серед них, їй 10 років. Скільки сусідській Даринці, яка приєдналася до компанії, пан Микола не знає. Як каже дідусь, зате вона найбільш бойова й активна.  

Ідея сестрички спробувати себе у ролі волонтерів сподобалася всім.

—Навіть не знаю, де вони ту картонну коробку взяли, — говорить бабуся Олена. — У нас вдома такої не було.

Через Райки проходить дорога до сусіднього села Лемешівка. Там розташований чоловічий монастир, працює птахофабрика. Тому через село проїжджає немало автомобілів.

З самого ранку дівчатка кудись побігли, продовжує пані Олена. Нема й нема, думаю, де це вони. Десь в обід прибігають. У руках коробка. Такі всі збуджені. Одне з-перед одного «Бабусю, бабусю, ми збирали гроші для ЗСУ». Тоді ми дізналися, де були весь цей час діти.

Жінка каже, що внучки, як ніколи, підганяли її з обідом. «Ми спішимо, ще підемо, будемо стояти, доки машини будуть їздити».

Водії фур не гальмували

Місце для волонтерства діти обрали в селі біля автобусної зупинки.

Дідусь запитував, чи не страшно було зупиняти машини. Кіра першою спробувала зупинити. Але машина поїхала далі. Тоді вони всі четверо почали піднімати руки, коли наближалася машина. Піднімали картонку, щоб було видно напис.

Коли перший водій поклав у коробку «десятку», радості у дітей не було меж. Вони з нетерпінням виглядали наближення нового автомобіля.

Як каже пан Микола, не зупинялися тільки фури, які їхали з фабрики, чи на фабрику. Більшість водіїв легкового транспорту пригальмовували.

Дехто з них хвалив дівчаток, казав, що вони великі молодці.

«Дідусю, у мене аж серце від того калатало», розповідала пану Миколі внучка Альона.

Додому повернулися о шостій вечора. За вечерею розповідали, що водії клали в коробку різні суми — були такі, що дріб’язок кидали, але то теж гроші.

—Найбільше дав дядько з курника, аж 200 гривень, — сказала одна з сестричок.

Пан Микола пояснив, що курником у селі називають птахофабрику.

На ранок одна з сестер сказала, що їй снилися вночі машини. Дівчатка знову підганяли бабусю зі сніданком. Їли швидко. А тоді коробку в руки — і  побігли на автобусну зупинку.

Запитую пана Миколу, чи не кликали його на допомогу. Каже, ні, але він трохи хвилювався, аби люди в с елі не стали говорити, що намовили дітей гроші збирати.

Чоловік зателефонував старості села. Попросив, аби вона в кінці дня під’їхала на автобусну зупинку, щоб діти передали їй зібрані гроші.

За словами старости села Надії Христич, гроші перерахували у присутності дітей і їхнього дідуся.

За два дні дівчатка зібрали 1672 гривні.

Як каже пані Надія, дівчатка і словом не обмовилися, аби із зароблених грошей взяти на цукерки, чи ще на щось.

Жінка попросила їх побути на місці, сама пішла в магазин і купила для всіх морозиво. Витратила на це власні кошти. Зібрану суму передала у міськраду.

Приємно бачити, як діти ростуть небайдужими, готові допомогти іншим, це дуже гарна риса, говорить їхня бабуся пані Олена.

Її чоловік додає: «Дехто із односельців телефонує і дякує. Я відповідаю, це не мені треба дякувати, це внучки заслуговують на похвалу».

Читайте також:

«Нога боліла, але пробігла всі 50 кілометрів». Ультрамарафон на підтримку земляків з 120-ї бригади

У Вінниці демонтували пам’ятний знак на честь Небесної Сотні та Героїв АТО (ФОТО ДНЯ)

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.