«Краще я куплю новий верстат, ніж круту іномарку». Чому бізнесмен з Бельгії їздить на «Таврії»

Бельгієць Патрік Геєрінг: -Якщо вам скажуть, що іноземцям добре працюється в Україні, не вірте

— Якщо  хтось з іноземців скаже, що у вас можна  нормально працювати, не вірте, він або брехун, або злодій, — такою фразою розпочав розмову з журналістом Патрік Геєрінг.

Говорив емоційно. Діставав одну цигарку за іншою. Відчувалося, як його все дістало!  Його неодноразово обдурювали. Позичали гроші і не повертали, бувало, навіть після рішення сулу. Дотепер винні понад 30 тисяч доларів. Вимагали грошей різні контролери. Називали паразитом, бо експлуатує бідних українців.  Він втомився від такої «любові». Тому й задумується, як  позбутися її. Хоча, зізнається, так легко не здасться. Адже, за його словами,  протягом останніх семи років затратив приблизно 300 тисяч доларів — на вдосконалення виробництва, зарплату, податки. Що заробив натомість?

Про два інфаркти

— Заробив два інфаркти, — каже він. — Проживаю у тому ж приміщенні, в якому орендую цехи, користуюся «Таврією», правда, маю ще одну стареньку іномарку… Я не їхав шукати у вас золото, чи загрібати лопатою великі гроші. Хотів просто налагодити нормальний бізнес і нормально працювати. У вас цінують тільки інвесторів-мільйонерів. На таких, як я, дивляться як на дурників.

Перший раз він приїхав у Вінницю на початку 90-х. Надовго не затримався у ті «лихі» роки. Вони запам’яталися не тільки іноземцю. У 2000-му зробив другу спробу розпочати бізнес.

-— У вашій країні є перспектива, в тому числі і для такого виробництва, як у мене, тут великий ринок збуту, 40 мільйонів в Україні це не 10 мільйонів у Бельгії, менталітет треба змінити – від простого  українця до чиновника високого рангу. Тим більше, у Бельгії швейне виробництво надзвичайно розвинуто, конкуренція велика.

Про «геморой» на митниці

Найбільше допекла бельгійця несправедливість. «Я не солодкий, я кажу правду про все те, що було зі мною. Нема смислу щось прикрашати. Скажу і про погане, і про хороше. Поганого , на жаль, більше». Окремі його вислови були надто різкі.

Задзвонив телефон, стаціонарний. Він зняв і одразу поклав слухавку. Через декілька секунд дзвінок пролунав знову. Патрік відповів, перейшов на німецьку. Після розмови уточнив, що дзвонив товариш з Німеччини. Крім німецької, він володіє французькою, англійською, за час перебування у нас вивчив російську. Українську теж розуміє.

Нашу митницю називає найбільшим «гемороєм». Протягом одного року  йому вдавалося перевозити не більше трьох в’язальних верстатів. Говорячи про митників, не добирає слів. Каже, матюків навчився якраз на митниці. Про ставлення митників, про оформлення документів, про натяки або пряме вимагання грошей, говорить, згадуючи конкретні ситуації.

— Документи, з мокрою печаткою, сертифікати, купу довідок – все це вимагають на митниці, — каже він. – Здавалося б, якщо ти їх зібрав і в тебе все законно, які проблеми? Насправді відбувається по-іншому.  Дивляться на тебе і запитують: «Що ми будемо з вами робити? Який вам документ давати? За добрий треба заплатити стільки то грошей. Не будете платити? Тоді йдемо перевіряти. О, на верстаті пилюка, а може, це радіоактивна, треба перевірити, відправити на експертизу…»

Він не раз задумувався, що і як може протиставити такому ставленню? Нічого! І все-таки, за його словами, навіть на митниці зараз відбуваються зміни на краще. Незначні. Але відбуваються.

Про наш менталітет

— Менталітет українців – створити проблему, — говорить Патрік. — А потім її вирішувати. Із слона можуть зробити муху, а з мухи – слона. З таким стикався багато разів. Зупиняють на дорозі, запитую, що порушив. Відповідають: «Зараз знайдемо, знайдемо, не сумнівайся». Приходять в цех з перевіркою. Кажу: «У мене порядок». Чую у відповідь: «Це ти так думаєш». Приїхав експерт верстати перевірити. По виразу обличчя видно, що він такі верстати вперше бачить.

Якось одна солідна служба докопалася до комп’ютера. Мовляв, використовую неліцензійну програму. Без розмов забрали блок, я втратив клієнтську базу. Щоб повернули, змушений був віддати 20 тисяч гривень.  Тепер багато говорять про тендери. А я скажу, що чесним шляхом його не виграєш.

Згадує про свого співвітчизника, який у Західній Україні відкрив козину ферму. Виготовляв сир. Про нього писали в газетах, показували  по телебаченню  

— Він уже не працює, — говорить Патрік. – Повернувся у Бельгію. Не витримав поборів. Казав, усі хотіли сиру на халяву — пожежники, податківці, поліція…»

Патрік теж стикався з таким. Уточнює, що тепер вимагають не так часто, як раніше.  Бувало, декого просто виставляв за двері і проводжав такими словами, від яких вуха в’януть. Одним з них був той, хто за повернення комп’ютера взяв 20 тисяч гривень. Корупція, за його словами, дуже глибоко пустила коріння. Якщо її рубати, то під самий корінь.

Про ставлення до роботи

Спочатку він експортував свої вироби за кордон. Згодом змушений був відмовитися від цього. Не з власного бажання.

— Вчасно відправити продукцію – це проблема, - говорить Патрік. – Так само, як вчасно виконати замовлення. Причин на це — скільки завгодно! Механік запив, хтось з робітників захворів, хтось не захотів працювати, хтось працює, але абияк, більше розмовляє по телефону, аніж переймається роботою. Їдуть за кордон, думають, що там гроші під ногами валяються. Тут треба працювати!

Патрік показав верстат, який простоює. «Напічканий» електронікою. Каже, не може знайти спеціаліста. Зате посередників у нас — хоч відбавляй. Вважає, що через них маємо продукція значно дорожчу від того, наскільки вона коштує насправді. Бо кожен  «накручує» ціни.

Про брехунів і злодіїв

Патрік зізнається, що в нього нема друзів. Без них непросто. Але він не довіряє українцям.

— Є українці, а є хохли, — говорить бельгієць. – Українці такі, як ми, європейці, тільки у два рази хитріші, а хохли у три рази гірші.

Зізнається, що попервах був надто довірливим. Найперше до тих, хто називав його своїм другом. Згодом такі зверталися з проханням позичити гроші. Позичав. Повертати не поспішали. У нього на руках рішення суду з вимогою повернути одним з таких позичальників позичені гроші. Виконавча служба розводить руками, мовляв, що ми можемо зробити.

— У вас нема відповідальності перед законом, — каже бельгієць. – Європейцю такого не зрозуміти.

Якось його нагло обікрала людина, яку підібрав на обочині, щоб не мокла під дощем. Поки вийшов з  машини купити цигарок на заправці, та почистила кишені куртки, залишеної в кабіні вантажівки. Зникнення грошей виявив, коли зупинився невдовзі  після того, як попутник вийшов на своїй зупинці. При цьому так щиро дякував за те, що підвіз. На роботі дехто теж нагло бреше, дивлячись в очі. Відпрошуться, ніби їм треба до лікаря, а насправді йдуть у перукарню.  З таким стикався особисто. «У хохлів дволикі обличчя», — такий висновок зробив для себе Патрік.

Про хороше

— Ваших людей непросто зрозуміти, ви можете розтягнути вирішення питання на 20 років, а можете зробити ту само справу за один рік, — говорить бельгієць. – Бувають випадки, коли треба вийти на роботу у вихідні. Якби з таким я звернувся у себе в Бельгії, то на таке прохання відгукнулося б не більше п’ять процентів від усіх працюючих, у вас – вийшла б більшість, приблизно процентів 70.

— Коли була Помаранчева революція, я казав, що тоді люди були готові на все, — розповідає бельгієць.  — Я теж ходив на Майдан.  Вірив у зміни.

Коли почалася війна на Донбасі, допомагав з колективом армії – безкоштовно передавали бійцям светри, тільняшки. Чому я допомагав? Бо розумів, якщо стане краще вам, то стане краще і мені, бо я теж тут живу.

— Мене часто запитують, як там в Україні? Можна заробляти? Відповідаю: «Так! Можна!». «Чи є перспектива?» «Однозначно – є!»  На своєму виробництві це відчуваю. Тільки нема порядку в державі. У 2000 році, коли приїхав другий раз, передбачав, що зміни на краще відбудуться швидше. На жаль, помилився. Все одно вірю у перспективу України. У 2000 році у мене був  вибір між Румунією, ще однією країною і Україною. Я вибрав Україну. Думав, що зміни тут відбудуться швидше. Помилився. Все одно вірю, що наша професія і наша продукція мають перспективу. Експорт відновиться, тільки коли?

Діти не захотіли працювати у Вінниці

Бельгієць мав сподівання на те, що діти, їх у нього троє, продовжать справу. Сини одразу сказали «Ні!» після того, як декілька разів побували в Україні. Найбільша надія була на доньку. Вона навчалася у Вінниці. Закінчила Інститут конструювання одягу. Втім, і вона повернулася у Бельгію.

Чи зробить так само Патрік? Остаточного рішення він ще не прийняв. Разом з тим не приховує, що це питання йому не дає спокою мало не кожного дня.

Хто він, Патрік Геєрінг?

Батько Патріка Геєрінга мав швейну фабрику. Хлопець змалку допомагав йому роботі. Після школи здобув вищу освіту. Каже, у невеликій Бельгії цей бізнес надзвичайно поширений. Ринок збуту продукції у чотири рази менший, ніж в Україні.  Перший раз він приїхав до Вінниці у 1993-му. Надовго не затримався.  «Буремні» 90-і були страшні не тільки для іноземців. На початку 2000-х знову прибув до Вінниці. Його переконували, що країна змінилася. Каже, у Брюсселі отримав каталог, в якому йшлося про можливість вигідно інвестувати у розвиток нашої держави. Ще йому запам’яталися слова, що українці дуже трудолюбиві, старанні, а влада всіляко сприяє іноземним інвесторам. Всі ці твердження перевірив на собі.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.