«Князь роси». Побратими по перу згадали поета Тараса Мельничука... у в’язниці

Автографи на афіші фестивалю залишили його учасники на згадку колонії, де 40 років тому відбував покарання поет Тарас Мельничук

-Не писав Мельничук антирадянських віршів, - розповідає поетеса наша землячка Ніна Гнатюк. – Недремне око КДБ стежило за ним, бо був вільнодумцем, бо не приховував своїх національних почуттів.

Пані Ніна провідувала Мельничука у вінницькій колонії. Крім харчів, приносила папір, цигарки.

-Три хвилини, всього три хвилини, давали на спілкування, - каже вона. – Два листи у місяць мав право написати засуджений .

Про це Ніна Гнатюк говорила у тій само колонії, де сидів Мельничук. Наприкінці вересня до Вінниці приїхали поети з різних міст держави на фестиваль, присвячений пам’яті Тараса Мельничука «Від Гуцулії до кряжів Донецьких».  Виявили бажання побувати у колонії. Василь Дремлюга, керівник Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань, відчинив двері поетам.

Пишуть, малюють і на гроші розводять

Під час зустрічі генерал Василь Дремлюга показав гостям довідку  на засудженого поета.

-Це все, що ми знайшли у себе в архівах, - говорить керівник управління і зачитує зміст документа.

У ньому зазначено, що 13 квітня 1979 року Косівським районним судом Івано-Франківської області Тараса Мельничука засуджено до чотирьох років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Кінець терміну визначено 29 квітня 1983 року.

Факт вчинення кримінального злочину встановлено Косівським райвідділом міліції.

Представники Івано-Франківської області попросили копію документа для музею Мельничука.

 Спочатку поети спілкувалися з працівниками колонії. Розмова відбувалася в актовій залі. Далі генерал організував зустріч з тими, хто нині відбуває покарання.

-Можна я прочитаю вам свій вірш? – звернувся один із засуджених. І тепер уже поети слухали римовані рядки.

Як пояснив пізніше генерал, за колючим дротом колонії є й поети, і художники. Ще більше тих, хто розводить людей на гроші. Ті, кому дзвонять,  навіть не здогадуються, що їм телефонують з-за ґрат.

Не було в нього ножа

На запитання, чи змінилося щось з того часу, коли тут перебував Тарас Мельничук, Василь Дремлюга відповів:

-Змінилися умови, - каже генерал. – Приміщення залишилися ті самі. Контингент засуджених має більше можливостей для спілкування. Це і листи, і час для побачення, і користування телефонами у визначений час.

Щоб підтвердити сказане, генерал показав кімнати для побачень. Для довгострокових, 3-денних побачень, обладнано кімнати. Їх обстановку можна порівняти з номерами класу люкс у деяких вінницьких готелях.

-Три хвилини, тільки три хвилини давали на зустріч з Мельничуком, - говорить Ніна Гнатюк. – Навіть написання листів лімітували – два в місяць він міг відправити.

Співрозмовниця принесла з собою один з конвертів, підписаний почерком поета-вязня. Дуже акуратний почерк.

-Тарас намагався побільше вкласти аркушів у конверт, - розповідає пані Гнатюк.

Вона згадала про те, як тодішнє бюро пропаганди літератури зуміло організувати зустріч з ув’язненими. Мотивували це проведенням виховних заходів у колонії.

-Як зараз бачу Мельничука, який сидить у першому ряду, - згадує поетеса. - Якими очима дивиться на нас!

Після того виступу у колонії Гнатюк присвятила вірша побратиму. Завершується поезія такими словами: «Будь проклята країна, де поети, за чесні вірші зеками стають».

На роботу влаштували у Ямполі

Неймовірними зусиллями вдалося скоротити термін відбування покарання Тарасу Мельничуку. До нього приїздив уже увінчаний  багатьма лаврами Дмитро Павличко. Свій голос на захист висловлювали інші знані діячі літератури. Врешті-решт, Мельничук провів за ґратами два роки і три місяці замість чотирьох.

Колонію залишив хворим. Перші болячки заробив ще у Кучино Пермської області, де відбував покарання як політичний в’язень. На роботу ніде не хотіли брати – з таким тюремним багажем годі було думати, аби влаштуватися за спеціальністю (до засудження Мельничук працював у газетах). Втім, не цурався робітничих професій, був лісорубом, спускався у шахти на Донбасі (звідси й назва фестивалю «Від Гуцулії – до кряжів Донецьких»)

Під час однієї з розмов на волі Мельничук розповів,  за що його засудили вдруге. У той день біля сільського магазину він пив пиво. До нього підійшли троє молодиків. Спровокували скандал. Один з них дістав ножа. Тарас, захищаючись, вибив ножа з руки і тим ножем було поранено одного з трьох чоловіків. Він не мав сумніву, що ті хлопаки діяли не з власної ініціативи.

Майже рік після неволі Тарас провів у Ямполі. Ніна Гнатюк попросила тодішнього директора Галину Сірі взяти Мельничука на роботу.

-Йому дали не тільки кімнату в гуртожитку, а й безкоштовно харчували у радгоспній їдальні, - згадує пані Гнатюк. – На знак поваги до великого таланту, разом з директором їздили до Тараса на його рідну Буковину і звідти повернулися уже утрьох.

Перед тим, як перейматися засудженими, побувайте у тих людей, чиїх рідних вони позбавили життя

Серед учасників фестивалю були два лауреати Національної премії імені Шевченка – поети Василь Герасим’юк і Анатолій Кичинський.

-Тарасу Мельничуку також присуджено премію Шевченка, - говорить голова обласної письменницької організації Вадим Вітковський. – Вже тому наша зустріч вийшла дуже символічна. Генерал Василь Дремлюга з розумінням поставився до нашого прохання організувати таку зустріч у колонії.

-Наші працівники задоволені спілкуванням з майстрами слова, - говорить генерал Дремлюга. – Сподіваюся, що поети, які тут побували, не тільки згадали про свого побратима, а й отримали деякі враження від побаченого.  Щоразу, коли йде мова про засуджених, нагадаю про одну дуже важливу обставину. Прошу, аби ті, хто переймається умовами утримання ув’язнених, аби вони побували у тих людей, чиїх рідних тюремники позбавили життя.

На жаль, чомусь про тих людей мало згадують наші правозахисники. Якось так виходить, що більше говорять про засуджених, аби вони мали комфортні умови.

Серед учасників фестивалю був Мирослав Лазарук з Чернівців. Це він, письменник, літературний критик, редактор журналу, директор музею Володимира Івасюка, ініціював проведення фестивалю і запровадження  літературної премії імені Тараса Мельничука «Князь роси».

Ідея проведення фестивалю на Вінниччині виникла під час однієї з розмов з Ніною Гнатюк. – Це ж так символічно – побувати у тих місцях, де залишилися сліди великого поета, де щирі люди надали йому роботу.

У Ямполі гості теж побували. Відвідали державний історичний заповідник «Буша», уславлену вишиванками Клембівку, там є музей народного художника Віктора Наконечного. До речі, Наконечний теж лауреат Шевченківської премії. На жаль, художника уже нема з нами.

Феномен: поета нема, а нові вірші з’являються

Напередодні приїзду учасників фестивалю до Вінниці у книгарню завезли нову книгу віршів Тараса Мельничука. Дивно, чи не так? Поета не стало майже чверть століття тому (пішов з життя у 1995-му), а нові вірші друкують).

-У Тараса була дивна звичка, - говорить його щирий товариш і земляк, який теж взяв участь у фестивалі, Микола Близнюк (праворуч) – Коли він у когось гостював і за той час народжувався вірш, то залишав аркуш з поетичними рядками. Тепер їх збираємо.

Про те, як видавали нову книгу, розповів літературознавець з Івано-Франківська Євген Баран (ліворуч). За його словами, нова збірка народилася з віданйдених віршів.  До її видання був дотичний Василь Карпюк. 

 Нова книга «Юнак милується автоматом»,надрукована у нинішньому році. Видання побачило світ в Івано-Франківську. Повністю складається з нововіднайдених віршів Тараса Мельничука.

Серед вінничан найглибше дослідила творчість «Князя роси» викладач педагогічного університету Ірина Зелененька. Каже, це дослідження переросло у кандидатську роботу.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.