«Дика качка»: поіменний список загиблих - згадаймо їх у Воскресіння Христове

Побратими Ярослава Костишина разом з командиром першої ротації полковником Бондарем приїхали на відкрииттямеморіальної дошки Герою у його рідне село в Івано-Франківській області, Їх приємно вразив патріотизм місцевих мешканців - від малого до старого

Перед прем’єрою присутні в залі вшанували пам'ять згиблих бійців зведеного загону «Дика качка». Нагадаємо, загін формувався тільки з добровольців Повітряних сил. Прізвища загиблих, на прохання журналіста RIA, надав координатор зйомок картини полковник Сергій Ємельяненко. Біографії та окремі подробиці з життя героїв журналіст віднайшов в Інтернеті та зі спогадів їхніх побратимів.

11 авіаторів загинули під час семи ротацій загону. Серед них – 3 офіцери, 2 сержанти, 5 солдатів і 1 матрос. Перша ротація тривала 44 дні. За цей час тільки в один з них не було обстрілів. Зате запам’яталися  ті, коли бій тривав по десять годин.

Вшануймо пам’ять про них у ці Великодні дні. Згадаймо їхніх дітей, дружин, батьків, рідних. Уклонімося їм доземно за відважних чоловіків, батьків, синів. Вічна слава Героям! Герої не вмирають!

Мріяв про небо, залишив двох доньок-близнят

Ярослав Костишин , підполковник (19.06.1981- 27.110.2014)

Ярослав родом з Івано-Франківська. Закінчив Академію сухопутних військ імені  Сагайдачного за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство» . Служив на Хмельниччині.  За словами побратимів, мріяв продовжити навчання, щоб стати льотчиком. особливо приваблювали реактивні літаки. Запамятався комунікабельним, веселим, життєрадісним. Разом з дружиною виховував двох донечок-близнят.

-Надзвичайно патріотична людина, - каже про Ярослава перший командир загону полковник Богдан Бондар. – Він згадував, що в селі було два державні прапори – один на сільській раді, другий на їхньому будинку. Похований у Яромолинецькому районі, де служив і звідки дружина. На Іваано-Франківщині у рідному селі Тисменецького району відкрито пам’ятний знак на приміщенні школи, яку закінчував Ярослав.

Загинув від осколкового поранення під час мінометного обстрілу. Присвоєно чергове звання підполковник. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Одружився перед штурмом «зеленими чоловічками» їхньої частини у Севастополі

Іван Бенера, старший лейтенант (11.09.1986- 02.12.2014)

Родом з села Чуків Немирівського району, на відмінно закінчив школу. Став військовим. Має диплом Харківського національного університету Повітряних сил. Служив у Севастополі. 22 березня 2014 за декілька годин до штурму їхньої частини представниками російського «Воєнторгу» вирішив поєднати свою долю з лікарем бригади Галиною Волосячик.

22 березня 2014-го, за кілька годин до штурму військової частини російськими окупаційними військами та їхніми пособниками з кримської «самооборони», одружився з Галиною Волосячик (1988, Рівненщина), лікарем бригади. Після передислокації частини продовжив службу в Миколаєві. На початку листопада написав рапорт добровольцем у зону бойових дій. Загинув 2 грудня 2014-го, потрапивши під мінометний обстріл біля Авдіївки, Міна впала за метр від нього, до ротації не дожив чотири дні.

Залишились батьки, три сестри та дружина. Похований 4 грудня 2014-го в Чукові Немирівському районіу. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). На фасаді загальноосвітньої школи, де вчився Іван Бенера, і на фасаді будинку, де він проживав, встановлено меморіальні дошки.  22 грудня 2015 року Миколаївська обласна державна адміністрація вручила дружині загиблого військовика Галині Волосячик ордер на квартиру.

Відбили танкову атаку бойовиків, які рухалися з… українськими прапорами

22 січня 2015-го увійшов в історію Повітряних сил, як день бойової слави, мужності і героїзму захисників позиції «Зеніт», В цей день їм вдалося відбити танкову атаку і знищити декілька БМП та БТР. Ворог застосував обманний маневр: техніку «прикрасили» українськими прапорами. «Дика качка» атаку відбила. Захопили у полон семеро терористів, відбили два БТР-80, чотири МТ-12. Щоправда, ціною втрат двох бійців. У той день загинули:

-Василь Петренко, майор (06.10.1975-22.01.2015),

Родом з Коростеня, з багатодітної родини. Кадровий офіцер,  служив в Одеській зенітно-ракетній бригаді. Сиротами залишилися дві його донечки. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького Ш ступеня (посмертно).

-Денис Попович, солдат (28.06.1979  – 22.01.2015),

Родом з Київщини, служив у 40-й бригаді тактичної авіації. Залишились дружина та двоє синів 4 і 7 років. Похований у ріднму селі Морозівка Баришівського району Київської області. Нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеня (посмертно).

Його іменем назвали вулицю

Юрій Савіцький, солдат (11.07.1984 - 23.03.2015):

Гранатометник Юрій Савіцький з сусіднього Летичівського району на Хмельниччині. Загинув, прикриваючи підступи до Донецького аеропорту. Похований на центральному кладовищі райцентру Летичів. У цьому місті його іменем названо вулицю. Василь

13 квітня – день найбільших втрат

П’ятеро бійців зведеного загону «Дика качка» не стало у трагічний день 13 квітня 2015 року. Це найбільша втрата за всі сім ротацій перебування підрозділу на позиції «Зеніт». Ось їхні прізвища:

-Василь Путаненко, сержант (08.06.1976-13.04.2015),

Родом з Київщини. До речі, строкову військову службу проходив на Вінниччині у місті Гайсин, а також в одному з підрозділів Повітряних сил у Криму. Мав спеціальність тракториста, водія.  Друзі згадують Василя, як людину щедрої душі. Поховали у рідному селі Кузьминці Кагарлицького району на Київщині. Василь

- Олександр Тищенко, солдат (12.06.1977-13.04.2015),

Родом з Київщини,служив у 40-й бригаді тактичної авіації. Загинув під час мінного обстрілу. Похований у селі Мигалки Бородянського району Нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеня

Солдат 40 бригада тактичної авіації Загинув від міни під час чергового обстрілу біля Авдіївки Похований у селі Мигалки Бородянського району. Нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеня

-Дмитро Гура, солдат (18.03.1988-13.04.2015),

Родом з міста Узин на Київщині. Снаряд влучив у бліндаж, де разом з Дмиттром перебували ще четверо побратимів. Дома його чекали мама Гура Ганна Андріївна, сестра, брат, кохана дівчина Ірина, племінники. Нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеня

-Олексій Вовченко, матрос (16.03 1976 – 13.04.2015),

Родом з села Дибинці Богуславський району. Служив водієм обслуги у 40-й бригаді тактичної авіації. У нього залишилося двоє дітей. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеня

-Богдан Гончаренко,  молодший сержант (07.10.1991 - 13.04.2015),

Народився у Мелітополі Запорізької області. Служив у 25-й бригаді транспортної авіації. Залишились батьки, брат та сестра. Похований у Мелітополі. Нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеня

Загинув від кулі снайпера

Борис Козак, старший солдат (03.09.1990-03.09.2014)

Родом з Полтавщини. Загинув ще до прибуття на місце дислокації загону «Дика качка». Служив у 156-у зенітно-ракетному полку Повітряних сил. Біля села Піски зенітники надавали допомогу бійцям батальйону «Дніпро-1», які потрапили у засідку на шляху Авдіївка-Донецьк. Побратимів виручили, вони вибралися із засідки. Старший солдат Козак надавав вогневу підтримку із зенітної установки, що була встановлена на автомобілі «Урал». Його життя обірвала куля снайпера. Похований у селі Прихідьки Пирятинського району Полтавської області. Нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеня.

Дякуємо Героям за мужність, патріотизм, самопожертву бійцям-добюровольцям зведеного загону "Дика качка".  Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам полеглих

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.