10.000 людей залучив до створення пам’ятника Шевченку майстер з Вінниччини

На Майдані у Києві до Шевченка люди шикувалися у чергу, аби доторкнутися до скульптури поета. Володимир Заєць (на знімку) не встигав з усіма спілкуватися

Де нині цей унікальний пам’ятник? Чому не вдалося зафіксувати незвичне досягнення у Книзі рекордів України?  Про це Володимир Заєць розповів у розмові з журналістом 20 хвилин/ RIA

Кобзар буде в Музеї Революції

-Після Революції пам’ятник перевезли до Національного університету «Київська політехніка», - каже Володимир Заєць. – Його ректор Михайло Згуровський погодився взяти роботу на зберігання. Під час спілкування обговорювали питання можливого його встановлення на території навчального закладу.

За словами співрозмовника, вже визначили місце – на площі біля університетського Палацу мистецтв. Однак на все потрібні кошти. Спонсорів знайти непросто. Після розмови пана Володимира з директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності Ігорем Пошивайлом, пан Ігор повідомив, що такий експонат повинен бути у майбутньому музеї.

Адже до нього торкалися руки багатьох майданівців. Своє тепло залишили хлопці, які з Майдану відправлялися у зону бойових дій на Донбас.

Перші помічники - дочка та шкільний товариш

Задум реалізувати незвичний проект виник у Володимира Зайця, коли він побачив на узліссі біля свого села Затоки зрізане дерево. Воно мало дуже товстий стовбур. Понад метр у діаметрі. Володимир каже, що таку товсту колоду на пилорамі не вдалося б порізати на дошки. Про це він чув від працівників пилорами. Керівник господарства Олег Меркалн дозволив земляку забрати деревину після того, як Володимир поділився думками, що має намір виготовити пам’ятник Шевченку. Навіть машину надав, аби доставили на подвір’я. Володимир взявся за справу. Пам’ятник має 2-метрову висоту. Коли вирізьбив обличчя, шапку на голові, спало на думку залучити до роботи земляків. Подумав: колективна робота матиме вагоміше значення. Тим більше, що тесати треба багато-багато разів.

-Спочатку перевіз роботу до школи, де я навчався, - каже пан Володимир. - Це у сусідньому селі Войнашівка. Запропонував учителям, учням зробити надрізи. Показував, де і як, а вони вже брали дерев’яний молоток-«киянку»,  долото і працювали. Тріски віддавав на згадку. Пояснював, що осика – дерево-оберіг, за переказами, захищає людину від усього злого.

Першими помічниками стали дочка Алла із зятем, які приїхали у той час до батьків у гості, а також шкільний товариш Юрій Бажаско, він нині мешкає в Естонії, у той час також гостював у селі. Їхні прізвища значаться першими серед тих, хто потім долучався до акції. Попервах майстер не тільки записував усіх, а й робив їхні фото. Далі навіть не всі прізвища вдалося фіксувати. Загалом у списку є майже 10.000 учасників проекту.

 Коли  на пам’ятнику залишили свій слід односельці, Володимир перевіз його у райцентр. Там до роботи долучилися студенти Барського гуманітарного коледжу імені Михайла Грушевського та коледжу транспорту і будівництва.

Богдан Бенюк тесав, декламуючи рядки поета

Напередодні Шевченківського свята 2013-го пам’ятник доставили до столиці. Його автор вдячний перевізнику з Вінниці Олександру Слободянюку за те, що надав транспорт і перевіз безкоштовно. За домовленістю з директором  Літературно-меморіального будинку-музею Шевченка Надією Орловою, постать Кобзаря встановили на подвір’ї, поруч зі шовковицею.

На цьому дереві є табличка з написом «Шовковиця Шевченка». Дерево настільки старе, що пам’ятає, коли у цьому будиночку на колишньому так званому Козиному болоті проживав поет.  

-Відвідувачам музею пропонували долучитися до створення колективного пам’ятника, - розповідає пан Володимир. – Більшість з них охоче це робили.

Щодня, як на роботу, приходили до музею по черзі пан Володимир або його син Богдан (на знімку праворуч), який працює у столиці. Показували вдвідувачам музею, як саме і де саме, треба робити надріз.

-Під час мого чергування 9 березня до пам’ятника підійшов Богдан Бенюк, - згадує майстер. – Потиснув руку. Розпитав, як я дійшов до «життя такого». Потім взяв долото, киянку. Перед тим, як приступити до роботи запитав, чи може він зробити не один надріз, а декілька. Як можна такій людині заборонити. Народний артист не тільки працював долотом і молотком-«киянкою», він у цей час ще й декламував рядки Шевченка. Причому, робив це так само натхненно, як робить на сцені.

Згодом пам’ятник перевезли у ще більш людне місце – музей народного побуту і архітектури у селі Пирогове на околиці Києва. Як пояснив Володимир Заєць, музей відвідує багато іноземців. Саме там вдалося записати  найбільше іноземців, які брали в руки долото і «киянку». Загалом до цієї справи долучалися приїжджі з понад десяти країн світу.

Біля пам’ятника збиралися хлопці, які йшли на війну

Автор публікації був присутній на Майдані у Києві 9 березня 2014 року.  У той день відзначали 200-річчя  Тараса Шевченка. «Колективний» пам’ятник стояв неподалік від сцени Майдану.

Під час спілкування з паном Володимиром він уточнив, що його скульптуру доставили на Майдан у перший день місяця. Доступитися до неї було непросто. Надто багато людей намагалися доторкнутися до постаті пророка. На фоні обгорілого приміщення Будинку профспілок, обличчя Кобзаря здавалося ще у більшій зажурі. Чорні хустки на головах декого з учасників зібрання нагадували про горе, що його пережили ці жінки. Це були рідні Героїв Небесної Сотні. Надію й оптимізм вселяли дітки в національному вбранні. Зі сцени Майдану особливо проникливо лунали рядки: «І вражою злою кров’ю волю окропіте…»

Володимир Заєць не встигав робити записи тих, хто брав до рук інструменти. Дехто з присутніх просто клав свою долоню на скульптуру. Тарас залишався на Майдані аж до закінчення Революції Гідності.

-Мене особливо вразили хлопці, які приходили до пам’ятника перед тим, як їхати на війну, - розповідає пан Володимир. – Пригадую, один хлопчина прибіг уже з рюкзаком за спиною. Каже, дуже поспішаю. Але хочу торкнутися пам’ятника. Даю йому тріску, яку він стесав. Запитує: для чого? Пояснюю. Він якусь мить дивиться на мене, а тоді кладе в рот, ковтає. Каже, нехай оберігає мене зсередини. Де він нині? Дай Бог, щоб залишився живий.

Потребує реконструкції

Незважаючи на такий масовий проект, насправді нині колективний пам’ятник залишився обділений увагою. У день народження Шевченка 9 березня 2014-го планували зареєструвати таку масову роботу у Книзі рекордів України. Однак ситуація склалася дещо інакше, ніж її задумували.

-Ви ж бачили, тоді до пам’ятника люди шикувалися у чергу, - продовжує Володимир Заєць. – Представники Книги рекордів пояснили, що не варто переривати процес. Бо це зменшить кількість учасників. Хоча вже все було готово до фіксації. А після того…

Нині пам’ятник потребує реставрації.  Майстер каже, що деревина дала тріщину по центру. «Ніби якийсь символ, - каже співрозмовник. – Це як розкол нашої держави…» Майстер впевнений, що ліквідувати таку тріщину не проблема. Знає, як це виправити. Нині існує багато технологій консервації деревини. Зробити поки що не може все з тієї ж причини – у нього нема на це грошей. За весь час перебування у Києві він проживав за свої кревні. Зрозуміло, що за роботу над пам’ятником ніхто йому теж не платив.

Якщо знайдуться спонсори, які допоможуть з реставрацією колективного пам’ятника Кобзареві, майстер буде вдячний за це. Якщо ні – доведеться передати у Музей Революції у такому стані, як нині.  

Три роботи майстра у Книзі рекордів України

Три роботи Володимира Зайця зафіксовані у Книзі рекордів України. Під час Помаранчевої революції він написав картину, в центрі якої зобразив портрет Віктора Ющенка. Решту сюжету дописували учасники Майдану, а також жителі багатьох регіонів держави. Почали вінничани, а завершили мешканці Хоружівки, малої батьківщини Ющенка. Картина занесена у Книгу рекордів України, як полотно, над створенням якого працювали найбільше людей. Придбав полотно один з меценатів.

Володимиру Зайцю належить ще два вітчизняні рекорди, що записані у Книгу рекордів України. Це картина,  довжина якої становить 110 метрів, із зображенням дітей різних народів і національностей, які тримаються за руки. Полотно також створювали колективно. Рекордним за розміром є також вказівник, що знаходиться у райцентрі Бар біля коледжу транспорту і будівництва

Читайте також: 

До Дня Незалежності: Сільський будівельник зробив в хаті музей, а на подвір'ї поставив пам'ятник Шевченку

Три пам’ятники в Ольгополі — до Пушкіна приєдналися Шевченко і його Катерина

На Соборній двічі святкували 204-ту річницю з дня народження Кобзаря

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.