Єгор Крутоголов: «Кожний номер «Дизель Шоу» — це історії, написані життям»

Валентина КИРИЛЬЧУК

У суботу, 24 червня, улюблені гумористи всієї країни з двома великими концертами «8 років разом» виступлять у театрі імені Садовського.
Перед приїздом у Вінницю актор і художній керівник «Дизель Студіо» Єгор Крутоголов розказав про силу гумористичної зброї, волонтерство, рідних, які воюють у ЗСУ, та як змінилися жарти «Дизелів» із початку повномасштабної війни.

Рекорди України, аншлаги у всіх містах, мільйонні перегляди кожного номеру в інтернеті — за вісім років на сцені «Дизель Шоу» завоювали справжню народну любов.

У найважчий час для рідної країни, як справжні патріоти, «Дизелі» одразу пристали до волонтерства. За цей рік передали величезну кількість автівок, засобів захисту і зв’язку для воїнів, а тепер поїхали у всеукраїнський тур, аби зібрати нову потужну суму для підтримки ЗСУ і зарядити бойовим позитивом всіх українців.

— Наш секрет всенародної любові у тому, що ми нічим не відрізняємося від наших глядачів. Ми живемо в одній країні, таким же життям. Ми знаємо проблеми одне одного й тому, мабуть, заслужили таке тепле ставлення. Гумор — така штука, що, якщо вона не відображає життя, це не смішно. Ми жартуємо про наше спільне, бо відчуваємо те саме, що і глядач. Кожний номер — історії, написані життям. Зараз кожен українець має єдине бажання — перемогти. Тож гумор «Дизель Шоу» тепер бойовий! Із кожним концертом, виступом, номером ми хочемо ще більше зарядити глядачів бойовим духом та вірою в нашу перемогу, — говорить художній керівник «Дизель Студіо» Єгор Крутоголов.

Відео дня

— Коли почалася повномасштабна війна, ми всі змінилися. Чесно зізнаюся, коли влітку 2022-го ми поновлювали проведення концертів, нам не просто було жартувати. Та водночас ми розуміємо, що зараз це потрібно ще більше, ніж у мирний час. Глядачам хочеться гумору, щоб відволіктися. І навіть військові, коли ми з ними розмовляємо, теж підтримують це. Є час в окопі, є інтернет, а глянути нового нічого. Їм теж хочеться посміятися. Тому ми працюємо заради цього. Реакція глядачів, військових, волонтерів, медиків, доводить: гумор зараз на часі, він конче потрібен. Як кажуть багато психологів і людей, які пройшли війну: завдяки гумору можна не з’їхати з глузду. Гумор — своєрідна подушка безпеки для нашої нервової системи.

«росіяни не дійшли до нашого селища 10 кілометрів»

— Напередодні повномасштабного вторгнення, 22 і 23 лютого, ми з «Дизель Шоу» дали великі концерти в Палаці «Україна». У той період мій старший син і дружина 12 днів були в Італії, у лікарні після аварії Лева під час перегонів. Їх відпустили 23 лютого, і вони прилетіли 24-го, о другій ночі. Цього дня я, закінчивши зйомки концерту, зустрів їх в аеропорту та привіз додому. А через три години полетіли ракети. Ми тільки лягли, заплющили очі та почули звуки, яких раніше не чули. Спочатку дружина подумала, що в нас вдома щось упало. Вона спустилася подивитись, але за хвилину ми почули ще вибухи. Тоді все зрозуміли… Розбудили дітей, маму Каті та побігли в підвал. Катю трясло, вона плакала. Сам я знав, що все це може статися, але до останнього дня не вірив. Бачив усі ознаки війни, але не хотів вірити, що це можливо… Спочатку не розумів, як можу допомогти своїм. Я не служив в армії, не маю військового досвіду. Якщо відверто, то в мене білий квиток (непридатний до військової служби за станом здоров’я). Із ним я навіть міг виїхати за кордон, але не розумів куди, якщо мій дім тут. Я вирішив залишитися й захищати свій дім і свою родину. Обзавівся мисливською рушницею, згуртувався із сусідами. Ми почали патрулювати вулиці нашого селища. Ми живемо у Київській області, тож лінія фронту від нас була десь за 10-15 км. Але ми щасливчики: росіяни не дійшли до нас, за що слава ЗСУ та слава річці Ірпінь, яка розлилася й допомогла зупинити орків на підступах.

Про круту миколаївську дружину і рідню з росії

— Коли старший син Лев спитав: «Що росії від нас треба?» — я пояснив все, як є. Провів йому лекцію про наглу й агресивну націю рабів, яка наділила такою владою одного плішивого тирана, і він вирішив, що може все. З молодшим сином Максом, якому тоді було 2,5 рочки, ми поводилися інакше. Коли чули залпи або вибухи, вигадували їм назви. Наприклад, дудука, шишика, бомбося. Вдавали, що це така гра. Звісно, я пропонував дружині Каті кудись вивезти її з дітьми. Але вона сказала: «Ми або поїдемо разом із тобою, або ні». Вона не хотіла, аби сім’я розділилася. Ось така в мене дуже крута миколаївська дружина — справжня бойова подруга! У нашій родині взагалі головне — любов і порозуміння, а наш найбільший кайф — бути разом. Наш дім і родина — це наша зарядна станція, бездротова зарядка, — розповідає Єгор Крутоголов.

— У моєї дружини Каті — двоюрідні сестра, брат, тітка живуть у пітері. Останній дзвінок звідти був від Катиного брата іншому брату з Миколаєва, якого я прихистив у себе. Перший запитав: чого це вони в мене? І закликав не слухати, бо я — бандерівець. Йому у відповідь доводять, що Миколаїв бомблять «Градами» і «Смерчами». На що ми всі почули сміх і приголомшливі слова: мовляв, якби нас цим бомбили, нас би вже не було. росіяни не вірять навіть найближчим родичам, які безпосередньо можуть розказати, що відбувається в Україні. Вони вірять тільки телевізору. Психологи кажуть, що доносити до них реальність — це майже як лікувати шизофренію. Я не професійний психолог, у мене немає часу, аби розповідати очевидні речі. Та й чи треба лікувати те, що вилікувати вже, мабуть, неможливо?

«Завдяки волонтерству згадав, як студентом переганяв автівки»

— Із початку повномасштабної війни ми всі, українці, згадали свої колишні професії і так чи інакше повернулися до них. Зокрема, я, коли почав займатися волонтерством, повернувся до тих часів, коли студентом переганяв автівки з Німеччини. Тоді я працював на людину, це були його машини, а я був просто працівником. Мені було кайфово, навіть не гроші були головними, а саме можливість їздити на нормальних машинах. Нині я довго розмірковував, чим можу допомогти в цей час, а в цій темі я щось розумію, і є велика потреба в машинах. Тому цим і зайнявся. Люблю автомобілі все своє життя — навіть старенькі, навіть чахленькі, навіть тремтячі, — ділиться Єгор Крутоголов.

— Бронежилети, каски та інша амуніція — це теж став важливий напрям допомоги, яким зайнялася наша команда «Дизель Студіо». А коли ми передали перші 18 машин для захисників Миколаєва, мені зателефонував голова Миколаївської ОВА Віталій Кім і сказав, що найбільше для захисту головної цитаделі півдня України — Миколаєва — потрібен антидрон, щоб глушити ворожі дрони. Це дорога натівська зброя, тож ми оголосили збір коштів і завдяки нашим неймовірним глядачам та небайдужим людям зі всього світу змогли придбати антидрон. Донати були різні. Багато хто з моїх друзів приїздили і віддавали готівку просто в руки, бо знали, що гроші підуть на добру справу. А найменший донат у цьому зборі був 4 гривні. Я думаю, що його зробила людина, у якої самої дуже скрутно з грошима. Втім, навіть цією сумою вона хотіла долучитися до справи і зробити свій внесок у перемогу. Це говорить про те, що у нас найкращі і найкрутіші люди. Для мене бути частиною такої нації — велика честь!

Про рідний Миколаїв, який вразив незламністю

— Антидрон із шеф-редактором «Дизель Студіо» Олексієм Бланарем і креативним продюсером Михайлом Шинкаренко ми вирішили особисто відвезти у Миколаїв. Не будучи у рідному місті півроку з початку повномасштабної війни, я, чесно кажучи, боявся туди їхати. Не тому, що стріляють, а тому, що боявся побачити зруйноване рідне місто, моє зруйноване дитинство та спогади. Коли дивився всі новини та відео з розстрілами міста, у мене починало щось щеміти всередині. І я навіть не знаю, що саме. Чи то маленький хлопчик, який ходив цими вулицями, знайомився з першими друзями, зустрічав перше кохання, ходив із мамою і татом гуляти Соборною, їсти морозиво в «Прохолоді» або дивитися, як спускають на воду якусь величезну посудину, що через 30 років пішла на дно Чорного моря, у яке я вперше у своєму житті пірнув. Чи то защеміло в дорослого дядька, який розуміє, скільки коштує відбудувати кожний будинок, скільки на це піде часу та зусиль і що людські життя не повернути, — зізнається Єгор Крутоголов. — Миколаїв зустрів нас дощем та грозою. Та попри постійні обстріли, вразив людьми й життям! Ми побачили місто живим, де люди кудись йшли, їхали, думали про щось своє. Так, коли бачиш місця прильотів, розумієш масштаби агресії росії, але завдяки роботі комунальників місто не виглядає жахливим. Воно трохи пригнічене, трохи обурене, трохи небагатолюдне, але місто живе, місто тримається, місто працює. Всі ми не маємо права зараз зупинятися. Ворог нікуди не зник із наших територій. Але в нас є шанс його перемогти, якщо кожен буде включений у роботу.

«Два двоюрідні брати пішли боронити Україну в лавах ЗСУ»

— Мабуть, у кожного зараз є хтось близький, кого зачепила, поранила або забрала ця несправедлива війна. З моєї великої родини боронити Україну у лавах ЗСУ пішли два двоюрідні брати. Одного з них, Толю, поранили під Херсоном. Уламок від снаряда пройшов наскрізь. Якби 3 см у сторону, то просто би перебив хребет навпіл… Спочатку Толю привезли до Миколаєва, а потім перевезли до шпиталю в Одесу, де він провів 5 місяців… Зараз він уже в Миколаєві, проходить реабілітацію та вчиться ходити — з візка перейшов на милиці. Ми всі віримо й бажаємо йому повернутися до повноцінного життя. Велика подяка його коханій Світлані за турботу й підтримку, — розповідає актор.

— Зустрітися із братом мені вдалося у квітні під час туру «Дизель Шоу». Ми давали концерт для військових у Миколаєві, і йому вдалося прийти й посміятися. Я був дуже радий бачити його усмішку! Нам усім треба допомагати тим, хто зараз воює, і тим, хто повернувся з війни. І я впевнений, що наша робота — це теж необхідна терапія, яка допоможе пережити ці складні часи.

«Всі дуже чекали наш тур!»

— Зараз триває великий всеукраїнський тур «Дизель Шоу» «8 років разом», якого ми дуже чекали. Ми не їздили по гастролях уже більш як два роки! Ви уявляєте собі людину, у якої два роки не було кексу?! Для коміка це те ж саме! — каже Єгор Крутоголов. — Концерти туру — це завжди особливі дні для артистів. Хоч і складні, бо робота. Тут ми показуємо наші найулюбленіші номери. Та головне — це незабутні зустріч із нашим глядачем. Якщо після концерту глядачі, виходячи із зали, жаліються, що в них болять щелепи та прес від сміху, значить, у ваше місто приїхало справжнє «Дизель Шоу», а не китайська підробка! (усміхається) Ми щасливі, що від дня зйомок нашого найпершого концерту «Дизель Шоу», 24 квітня 2015 року, за ці вісім років здобули справжню народну любов. Наші глядачі дуже чекають нових концертів. Тож особливо зараз, під час повномасштабного вторгнення, наша місія — заряджати бойовим позитивом — стала ще важливішою. Ми працюємо з подвійною, потрійною віддачею і всіх чекаємо на наших концертах!

Приходьте у суботу, 24 червня, о 16.00 і 19.00 у театрі ім. Садовського заряджатися найкращим настроєм і позитивом разом із Єгором Крутоголовим та всіма улюбленими акторами «Дизель Шоу»: Яною Глущенко, Дмитром Танковичем, Вікторією Булітко, Євгеном Сморігіним, Олександром Бережком, Юлією Мотрук і Євгеном Гашенко.

Квитки на концерт можна придбати у всіх касах міста і на сайті afisha.vn.ua