Децентралізація – кому вірити? (Засновник ГО " Вільна громада" Валерій Боднарчук)

Громадам більше не треба буде чекати милості з центру, просити виділення коштів на елементарні потреби – школи та дитячі садки, дороги та освітлення, ФАПи та церкви.

Інакше кажучи, це ніби отримати вудочку, коли до цього тобі в якості подачки давали рибу. Іноді мені на думку спадає і інше порівняння – з відміною кріпосного права, коли люди стають справжніми хазяями на своїй землі, у своєму селі та місті. Вони можуть довільно розпоряджатися коштами, які заробляють – від здачі в оренду земель, податків та надходжень.

То чому ж реформа з децентралізації рухається так повільно, що навіть знаходиться під загрозою?

Справа в тому, що реформа місцевого самоврядування особлива. На відміну від реформ, приміром, Нацполіції чи навіть освітньої та медичної, вона напряму пов’язана з бажанням та готовністю людей брати в ній участь. Без прямої активності громад вона нездійсненна. А готовність ця повинна сформуватися завдяки роз’яснювальній роботі, поширенню правдивої інформації.

На ділі ж ми спостерігаємо зворотне – в інформаційному просторі розповсюджуються лише міфи про шкоду, яку начебто несе децентралізація місцевим громадам.

Хто зацікавлений в них?

Є дві категорії людей, яким провадження реформи місцевого самоврядування невигідне. Вони знаходяться в абсолютній меншості, але, на жаль, сьогодні є певними лідерами думок в своїх громадах.

Перша – це діючі голови районних державних адміністрацій, районних рад та сільські голови. Люди, які наразі знаходяться при владі, ніколи не будуть зацікавлені у будь-яких суттєвих змінах системи. Просто тому, що тоді вони цю владу з високою ймовірністю втратять. А з нею і адмінресурс, і доходи, часто нечесні.

Друга група – пов’язані з діючою владою місцеві бізнесмени, фермери, орендарі за безцінь комунальних земель. Вони вже одного разу домовилися з чиновниками та владою, можливо, дали хабаря. Вони і далі зацікавлені орендувати приміщення та землі за копійки, виснажуючи ґрунти. При цьому місцевий бюджет отримує копійки, а міг би отримувати мільйони. І побудувати, наприклад, нову дорогу. Або дотувати перевізників, щоб забезпечити постійне транспортне сполучення з містом.

Здавалося б, держава всіляко пропагує децентралізацію, але чомусь активність щодо неї так і не збільшується. Тут є один секрет, який пояснює статистика Інституту соціології НАН України. Виявляється, слову політиків та чиновників в Україні довіряє лише 1% населення, а громадським діячам та активістам, тобто неформальним лідерам думок – 35% українців. Тобто які б поважні засідання не проводили чиновники, якими б виваженими не були телевізійні ефіри прем’єр-міністра чи то інших політиків, вони ніколи не справлять на українця такого ефекту, як слово поважного сусіда чи людини свого кола.

Вихід один – децентралізацію пропагувати мають не чиновники і не політики, а громадські активісти. Які розмовляють тією ж мовою, що і самі жителі села чи міста, а не канцеляризмами. Які живуть в тому ж районі чи місті, а не в столиці. Які знають про проблеми не зі звітів підлеглих, а з власного досвіду. Тоді і розмова складеться інша – людяніша, відвертіша.

Саме це сталося в селі Костянтинівка Вінницької області, де громада на чолі з сільським головою вкрай негативно сприймала навіть будь-яку згадку про децентралізацію. Треба було бачити, з якою озлобленістю жителі села зустрічали будь-яких депутатів та чиновників, що до них приїздили говорити про це.

Але коли під час чергової зустрічі до них приїхали активісти ГО «Вільна громада» і буквально на пальцях пояснили вигоди від реформи, прихильниками ідеї стали 300 із 785 жителів села. І не просто підтримали, а згодилися допомагати, віддавши свої підписи. Ще б пак, адже селяни порахували, що згодом вони за власний кошт зможуть побудувати у власному селі дитячи садочок, а не возити щоранку дітей за кількадесят кілометрів у сусідній дитсадок.

Гроші заробляють гроші – саме цей вислів напрочуд відповідає принципу децентралізації. Громада має спільну власність – землю або будівлі, які можуть здаватися в оренду, має податки та надходження. І всім цим мають право розпоряджатися усі члени громади, направляючи їх на вирішення проблем найпершої необхідності. Щоправда ми не звикли до цього, а звикли, що все вирішується кимось іншим, десь «нагорі».

То може прийшов час повірити у власні сили?  Та згуртуватись? До поки не пізно!

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.